ХОЛОДНИЙ ДУШ ІМЕНІ ОЛІ ГНАТЮК - Культура - dt.ua

ХОЛОДНИЙ ДУШ ІМЕНІ ОЛІ ГНАТЮК

1 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №29, 1 серпня-8 серпня

Ніколи досі не помічав за собою здатності настільки швидко читати. І це вельми дивує вже навіть то...

Ніколи досі не помічав за собою здатності настільки швидко читати. І це вельми дивує вже навіть тому, що йдеться не про книгу якихось бестселеротворців на кшталт Беґбедера чи Велша, а про наукову працю обсягом у 350 сторінок, надруковану дрібними літерами у форматі А4, та ще й польською мовою. Ні, я її не прочитав, а буквально проковтнув за неповні дві доби з двома майже безсонними ночами включно. Розвідка варшавської дослідниці української літератури Олі (Олександри) Гнатюк «Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність», що з’явилася друком у видавництві Люблінського університету Марії Склодовської-Кюрі, вже сьогодні претендує на звання польського інтелектуального бестселера — за неповні три місяці було вичерпано її наклад. І це попри те, що, наприклад, до центральних варшавських книгарень книга ще навіть не надійшла...

Поява «Прощання з імперією» дивним чином збіглася в часі з підготовкою до відзначення 60-річчя «Волинської трагедії» на міждержавному рівні. Ні, це ні про що не свідчить і нічого не пояснює: до офіціозу ця прониклива книга не має жодного стосунку, бо містить у собі абсолютно необхідний градус дистанційованості й безсторонності. Рівно стільки, скільки треба, щоби побачити ситуацію під цілковито іншим кутом зору, вільним від особистих ідеологічних уподобань чи належності до певної української інтелектуальної групи.

Це книга страшна, бо показує нас у непривабливому світлі. І не тому, що має на меті когось образити, а тому, що не виходить за межі наукового аналізу. Це книга-діагноз, а не вирок. І тільки прочитавши її, я вперше збагнув, наскільки хворою є сучасна українська література, наскільки ця література зґвалтована перманентними ідеологічними війнами й загрузла в тому, що авторка називає «посттоталітарним синдромом». Невже я цього раніше не знав? Невже не читав ксенофобських ескапад Барана в «Кур’єрі Кривбасу» чи ізоляціоністських текстів Даниленка? Невже не здригався від екстремальних еволіанських конструкцій Єшкілєва чи вічних порахунків і задавнених ідеологічних комплексів ІБТ? Невже не жахався мілітаризму Медведя чи антизахідництва Пашковського? Невже не почувався заскоченим аґресивним галицьким сепаратизмом Костирка чи хворобливою русофобією Андрусяка?... Ні, я все це знав і ставився по-різному: то як до ідеологічної відрижки тоталітарної доби, то як до одвічної української «хвороби правизни», то як до індивідуальної авторської утопії. Одне слово, надавав цьому потрібну вагу тільки тоді, коли воно певним чином мене зачіпало.

Лише зараз я усвідомив одну просту річ: ідеологія в українській літературі апріорі визначає тон, рівень, настрій і атмосферу текстів, є певною наперед заданою аксіомою, яка завдає цим текстам дородової травми, що прямо випливає зі стану закритості українського суспільства. Суспільства розгубленого, нетолерантного й закомплексованого, суспільства, яке вічно чекає на свого Ґодо, навіть не здаючи собі справи з того, що цей Ґодо нікуди й не зникав. Цю книгу можна було б назвати по-різному. Особисто я приписав би ще одну частину до її назви: «Путівник українською ксенофобією».

Пронизливий аналіз Олі Гнатюк — перше поважне дослідження сучасної української літературної ситуації «тут і тепер». І присвята Соломії Павличко — не випадковість, а свідчення наукової близькості. Адже й «Дискурс модернізму», і «Прощання з імперією» є спробами прозирання крізь те, що виходить поза тексти і називається словом «дискурс», а крім того, виявляється захопливою інтелектуальною пригодою, де, як і в кожній пригоді, знаходиться місце для авантюрного сюжету. Адже пошуки ідентичності — це завжди драма, яка іноді опускається до фарсу чи комедії, а в нашому випадку найчастіше скидається на безкінечну «Пісню про Довбуша» з елементами трилера. Впевнений, багатьом в Україні ця книга додасть сивого волосся. А вже ворогів пані Оля наживе — від Вісли до Дону!... Утім, дослідниця чудово собі здавала справу, на що вона йде.

Однак, сподіваюся, після знайомства українського читача з цією книгою у нас побільшає інтелектуально сміливих людей, які писатимуть про українську літературу те, що їм підказує їхнє наукове сумління і талант, а не ВАК. Поки живе в Україні дух доктора Донцова, йому мусять протистояти добрі духи культурної психотерапії. Шкода, що ми самі ще нездатні виробити протиотруту «made in Ukraine». І саме тому розвідка «Прощання з імперією» неодмінно мусить бути перекладена й видана в Україні.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво