ХХIV ММКФ: НА ПОЧАТКУ ПОЧАТКІВ І В КІНЦІ КІНЦІВ

Поділитися
Минулої неділі закінчився черговий Московський міжнародний кінофестиваль. Що це було? Перелічую. ...

Немає ідилії і на екстремальних національно-статевих широтах. Так, у датській стрічці «Все шкереберть» Хелли Йооф давній любовний союз двох педерастів погрожує повалитися від забутих гетерогенних проб. А в японській «Синяві» Хіросі Андо самотня юність і тонкий естетичний смак лесбійськи зближує двох школярок, але, на жаль, теж далеко не навіки. Саме тут, весь у гемоглобіні, входить у програму Роман Пригунов із своєю «Самітністю крові». Кохають тут вигадливо, із серійною різаниною і морями крові з різних приводів і просто так, для краси.

«Толстоєвщина»

На одній з фестивальних дискусій професор із США, пані Віда Джонс зауважила, що російську художню традицію, що йде з ХIХ століття, в університетських колах її країни жартома називають «толстоєвською». З волі відбірників або доль, околиці такого феномену дуже контрастно висвітлив головний екран ММКФ, ніби навмисно розташований у кіноконцертному залі «Пушкинский», що поруч із станцією метро «Чеховская».

Так, відомі італійські кіноавтори Паоло і Вітторіо Тавіані представили в конкурсі тригодинну екранізацію для ТБ «Воскресіння» Л.М.Толстого. Це вже їхній третій підхід до «дзеркала російської революції». Раніш вони вже переносили на екран осучаснені версії оповідання «Божественне і людське» (фільм «У св. Михаїла був півень», 1971) і повісті «Батько Сергій» (фільм «І світло в пітьмі світить», 1990). Вийшла картина, що скрупульозно відтворює літературне першоджерело і заснована на реконструкції епохи, з відмінними акторами, які грають у реалістичному ключі. У традиційному сенсі дуже переконливі, на мій погляд, Стефанія Рокка в ролі Катюші Маслової і Тімоті Піч — Нехлюдов. На другому плані миготить і професіонально російський образ Марини Владі. «Журавлини» небагато. Набагато менше, ніж можна було очікувати. Але й нових авторських відкриттів у неновому сюжеті немає. Так, проблеми моральної відповідальності за свої вчинки нині як ніколи гострі. Але ж чи потрібно говорити про неї в такій недоторканній постановці ХIХ століття! Режисери дію присвятили акурат до 1899 року, і грішнику-князю, який покаявся, дали шанс загадати у святочну ніч на ціле сторіччя наперед щось безглузде: щоб ближніх йому любити так, як...вони самі люблять себе. Загалом, уся річ залишила враження «пенсіонерської» ностальгії не стільки за ціннісними універсаліями буття, скільки за ретроопорами особистого розстроєного «апарату» світовідношення.

Мій подив при звістці, що саме «Воскресіння» бр. Тавіані й одержало гран-прі ММКФ, було недовгим. Від початку журі фестивалю видалося дуже невиразним за складом (широко відомі імена лише Карена Шахназарова та Йоса Стеллінга), а постать головного арбітра — Чингіза Айтматова — і зовсім тхнула нафталіном. Певне, метру вдалося все виміряти на свій аршин.

Ще одна філософськи повчальна робота ще одного відомого режисера цементувала моральні підвалини творчого змагання — «Доповнення» Кшиштофа Зануссі. Два роки тому він уже переміг у конкурсі нестерпно нудною і тривіальною кінопроповіддю «Життя як смертельна хвороба, що передається статевим шляхом». Нинішня стрічка, як і анонсує її назва, пряме «доповнення» до попередньої. У першому фільмі матеріаліст і цинік д-р Берг (Збігнєв Запасевич) перед обличчям неминучої смерті від раку усвідомлював, що з волі Всевишнього «все має залишатися людям» і дарував свою квартиру, що мала опустіти, безпритульній парочці закоханих. «Доповнення» ту саму історію переказує з погляду молодих. Студент-медик Філіп — правовірний католик і хотів би жити в злагоді з Божими Заповідями, але не знає, у чому воно полягає, а тому зволікає з одруженням і якось навіть пробує на смак «пекло» — ЛСД і групенсекс. Наречена ображається, а брат терпляче пояснює обом принципи сімейного життя в дусі «смачного і здорового католицизму». Нарешті доктор, який помирає у покаянні, допоміг з квартирою, що і вирішило проблему остаточно. Тут і виникає для чогось образ великого російського письменника А.П.Чехова: про його останні хвилини розказує молодим д-р Берг і, мов би наслідуючи надзвичайному прикладу класика, з тими самими словами на вустах негайно помирає...

І шкода, що згадані майстри кіно, які уже не раз довели світові своє вміння втілювати найскладніші філософські ідеї в містке за смислом і виразне видовище, на вершині творчої кар’єри раптом у лоб заговорили шорсткою мовою повчальних прописів.

Муратова і порожнеча

Ще раз і знову всує пенсненосний образ письменника-гуманіста виник в офіційній програмі ММКФ. Ним оперувала наша національна гордість, Кіра Муратова, яка у конкурсі виступала від імені національної гордості Росії. Як з’ясувалося, нова її картина — «Чеховські мотиви» — знята російською компанією «Никола-Фильм» усього лише «за підтримки» мінкультів України і знову ж таки Росії. В основу звичайного для цього автора імпресивно-абсурдистського сюжету загорнені, як жертви мафії в асфальт, якісь мотиви з маловідомих чеховських речей — оповідання «Важкі люди» і п’єси «Тетяна Рєпіна». У кадрі можна навіть побачити портрет письменника, пародійно декорований вишитими рушниками. Але, як і в попередніх літературно-алюзійних конструктах Муратової, Чехова тут не більше, ніж його ж «Палати №6» в її ж «Котельній №6».

Будь-яке відсилання до класики для Муратової (і це становить одну з її творчих гідностей) завжди — лише привід для артикуляції глибоко особистих, воістину інтимних сенсів. Багато з них легкопізнавані, тому що вже не раз виникали в неї раніш і стали інваріантними. І всі вони з деякого часу глибоко песимістичні. Розчарування в людині, історії, соціальності, раціоналізмі мислення, фундаментальних етичних цінностях тощо пронизують практично всі її фільми 90-х і становлять своєрідний авторський «заповіт відмов» устоям земного життя. Треба сказати, творча і людська біографія художника цілком мотивувала таке світобачення і виправдовувала його не гірше, ніж відточений авторський стиль.

У «Чеховських мотивах» К.Муратова, на мій погляд, надає соліпсичної завершеності тому інтер’єрному розпису, яким вона вирішила прикрасити свій антихрам. Оформивши колись свої розчарування в земному, Муратова тут переймається зоною останніх сподівань людини — небесами. Якщо раніш вона трагіфарсово ілюструвала, ЯК немає грошей («Лист в Америку») або ЯК немає людини в опозиціях «чоловік—жінка», «дочка—мати» і «старик—дитя» («Три історії»), то тут до всього переліченого Муратова додала й Бога. Що тим дивовижніше за її органічного і неприхованого атеїзму. А Бога, за «Чеховськими мотивами», немає там: начебто інтелігентні люди збираються за сімейним столом, ревно хрестяться і голосно поминають Його, який комічно маркірує себе грозою за вікном, а потім говорять одне одному гидоти. А ще краще, тобто грунтовніше, Бога немає в Його власному домі, у церкві, куди люди сходяться для «таїнства» вінчання, а самі залишаються загрузлими в побуті і гріхах нечистої совісті. Остання, втім, теж подана в алегоричній клоунаді. Особливо вишукану потіху Кіра Муратова побудувала на обігруванні релігійної обрядовості через поєднання елементів справжньої ритуалістики і пародії на неї. Можете собі уявити — у кадрі працюють «Маски».

Загалом, у дусі одеського жарту, але в справжньому інтер’єрі приміської церкви начебто реалізоване давнє і класичне: «На світі щастя немає, але немає його і вище». Тим часом нова робота Кіри Георгіївни несе відбиток зовсім непідробного фіналізму в її творчості. У світоглядному плані для художника-скептика не залишилося анічогісінько, що можна було б ще відхилити. Ні в чисельнику, ні в знаменнику буття. Він таки домігся свого: у межах фільму залишився наодинці зі своєю чуттєво-вольовою сваволею. А досягнута в останній картині воістину хімічна чистота й відточеність авторського стилю погрожує надалі неминучими самоповторами. Тобто тим, що так у межах цього ж стилю завжди так зло і смішно висміювалось.

Політ над гніздом надії

Справжній, неформальний і єдиновладний лідер конкурсу ХХIV ММКФ був пізнаний як такий, вважаю, всіма і відразу ж після перегляду. Це «Зозуля» Олександра Рогожкіна. Пізнаванна, але й радикально нова авторська якість фахівця з «національних специфік», який уже вийшов у попсовий тираж. Притча про принципову незламність і саморятування життя і надію на землі. Поки жива людина. Навіть якщо різні люди говорять різними мовами, яких не розуміють, і отруєні отрутою політичних забобонів. Навіть якщо йде війна і попросту вбивають. Фільм про те, що цілком достатньо чоловічому і жіночому початкам опинитися на початку початків — у цивілізаційно відокремленому пункті «зеро», як вони наново відновлять усі підстави для людської події і подальшого ланцюга історії. «Зозуля» у російському кіно — переконлива світоглядна антитеза «Війні» А.Балабанова, а в українському — «мотивам» Муратової. Фільм уже куплено для широкого показу в різних країнах (зокрема вперше — у США), і про нього, не сумніваюся, ще багато писатимуть. Скажу краще про офіційні результати конкурсу, про які ще не згадував і які, природно, не залежать від моїх суб’єктивних оцінок.

«Зозуля» визнана гідною другого за значущістю призу за режисуру. Віллі Хаапасало із «Зозулі» визнаний кращим виконавцем чоловічої ролі. Японка Мікако Ітікава з «Синяви» — найкраща акторка. Міжнародна асоціація кінокритики (ФІПРЕССІ) на ХХIV ММКФ вирішила відзначити двома рівними за значенням нагородами «Зозулю» О.Рогожкіна і «Доповнення» К.Зануссі. Приз московської кінокритики («Золотий слон») вручили також двом роботам — «Воскресіння» братів Тавіані і «Чеховським мотивам» К.Муратової. Крім того, в особливому визначенні були відзначені провали у відборі робіт на ММКФ, зокрема — включення в програму «Самітності крові» Романа Пригунова (справді, вкрай слабкий дебют у режисурі сина відомого актора). Федерація кіноклубів Росії в міжнародному конкурсі найвище оцінила «Зозулю», а серед нових російських стрічок найкращим назвала фільм Ігоря Масленнікова «Листи до Ельзе» (як одне поєднається з іншим — залишилося непрокоментованим). Приз за найкращий дебютний фільм на ХХIV ММКФ (10 тис. м плівки Кодак) одержала іранська картина «Поклик землі» Вахіда Мусаяна. Нарешті, приз симпатій глядачів увінчав покорительку вершини рейтингового опитування — все ту саму «Зозулю».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі