ХХIV ММКФ: НА ПОЧАТКУ ПОЧАТКІВ І В КІНЦІ КІНЦІВ - Культура - dt.ua

ХХIV ММКФ: НА ПОЧАТКУ ПОЧАТКІВ І В КІНЦІ КІНЦІВ

5 липня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 5 липня-12 липня

Минулої неділі закінчився черговий Московський міжнародний кінофестиваль. Що це було? Перелічую. ...

Минулої неділі закінчився черговий Московський міжнародний кінофестиваль. Що це було? Перелічую. По-перше, вражаючий ландшафт свіжих тенденцій у світовому кіно, поданих поза конкурсом лідерами останніх оглядів у Венеції, Канні і Берліні. А також — ретроспективний огляд галереї кіногероїв: Стенлі Кубрика, Бориса Барнета, Боба Рейфелсона, Роже Вадима і Григорія Чухрая. По-друге, на мій погляд, умудрений сімнадцятьма попередніми візитами сюди, це була одна з найбільш нерівних конкурсних програм із найбільшим представництвом країни-господині: із 15 конкурсних картин лише 6 викликали справжній інтерес у діапазоні від «живого» до «гарячого». Інші не лізли в жодні ворота, і постає руба питання про компетенцію відбірників. Безпрецедентний випадок: журі російської кінокритики виступило з цього приводу зі спеціальною заявою, зазначаючи, що вітчизняний фільм «Самітність крові» Романа Пригунова (режисерський дебют сина відомого актора) за жодних обставин не мав опинитися в конкурсі.

По-третє, на ХХIV ММКФ відбулася чергова інтелектуальна атака місцевих і заїжджих кінознавців на розпалені проблеми пострадянського екрану. Цього разу дискусії були присвячені феномену серіалу, кінопропаганді і вогнепальному шарму нового героя російських фільмів. Нарешті, по-четверте, кіно Росії, як звичайно, пред’явило свою річну продукцію, і стало ясно: десь із нинішнього ММКФ варто вести відлік ері відродження цієї національної кінематографії в новій якості. Порадіємо ж, брати, сусідському щастю! Втім, спочатку розберемося-таки з перебігом і деякими результатами московського «чемпіонату» з кіно.

Блакитні, рожеві, прибиті, прокляті

У творчому змаганні за жанром «нісенітниця собача» взяли участь безліч дітей різних народів, переважно — дебютанти. У стилі напівперетравленої «догми» свою першу роботу «Прокляті» відлудив чеський початківець Дан Сватек. Фабула банальна і йде до «Опівнічного експреса» А.Паркера. Симпатичного хлопця, який повертається з турпоїздки до Південно-Східної Азії, за провезення кілограма героїну місцеві митники цілком обгрунтовано розвертають у тюремну камеру. Довічно. Брат б’є на сполох, мовляв: «Свободу Юрію Дєточкіну!» Проте основний інтерес авторів становить не стільки це, скільки живописання первісного звірства азіатських тюремників, які «ні за що» катують новоєвропейця. Складається враження, що свіже прилучення до кола цивілізованих націй піднесло зарозумілість рядового чеха і вона стала відгонити чимось на кшталт расової пихатості. Дещо по-іншому будує етнокультурні розклади інший новоєвропейський конкурсант, естонець Арво Іхо у своєму «Серці ведмедиці». Його герой спеціально приїжджає в сибірську глухомань, щоб у буквально еротичному екстазі злитися з дикою природою — напівмістичною жінкою-ведмедицею, судячи з усього, тунгуського походження. Цікаво, як розподілені сюжетні функції в інтернаціоналі інших подруг прибалтійського тарзана: дружина-полька обтяжує його своїм громадським активізмом, пряна красуня-росіянка завжди готова надати сексуальні послуги, які ні до чого не зобов’язують, а землячка-естонка, навпаки, здатна безкорисливо пожертвувати власною жіночою честю, віддавшись іншому в ім’я «свого». Фінська позиція — «Ні зітхання, ні сміху» Саар Саарела — цілком побутова версія пошуку сучасною дівчиною свого нареченого. Практично. Методом безлічі проб і помилок, примірянь і прикидок. Архаїчний іранський «Поклик землі» Вахіда Мусаяна розділяє закоханих непереборними станово-родовими перешкодами. А загальмоване бразильське «Таємне життя» Сузанни Амарал і зовсім знімає проблему: дивна провінційна діва веде «рослинний» спосіб життя, любить клопотатися на кухні, дружить із песиком і цілком байдужа до сексу. Об’єднує всі ці нудні опуси нульовий результат екзистенціальних пошуків — як персонажів, так і авторів.

Немає ідилії і на екстремальних національно-статевих широтах. Так, у датській стрічці «Все шкереберть» Хелли Йооф давній любовний союз двох педерастів погрожує повалитися від забутих гетерогенних проб. А в японській «Синяві» Хіросі Андо самотня юність і тонкий естетичний смак лесбійськи зближує двох школярок, але, на жаль, теж далеко не навіки. Саме тут, весь у гемоглобіні, входить у програму Роман Пригунов із своєю «Самітністю крові». Кохають тут вигадливо, із серійною різаниною і морями крові з різних приводів і просто так, для краси.

«Толстоєвщина»

На одній з фестивальних дискусій професор із США, пані Віда Джонс зауважила, що російську художню традицію, що йде з ХIХ століття, в університетських колах її країни жартома називають «толстоєвською». З волі відбірників або доль, околиці такого феномену дуже контрастно висвітлив головний екран ММКФ, ніби навмисно розташований у кіноконцертному залі «Пушкинский», що поруч із станцією метро «Чеховская».

Так, відомі італійські кіноавтори Паоло і Вітторіо Тавіані представили в конкурсі тригодинну екранізацію для ТБ «Воскресіння» Л.М.Толстого. Це вже їхній третій підхід до «дзеркала російської революції». Раніш вони вже переносили на екран осучаснені версії оповідання «Божественне і людське» (фільм «У св. Михаїла був півень», 1971) і повісті «Батько Сергій» (фільм «І світло в пітьмі світить», 1990). Вийшла картина, що скрупульозно відтворює літературне першоджерело і заснована на реконструкції епохи, з відмінними акторами, які грають у реалістичному ключі. У традиційному сенсі дуже переконливі, на мій погляд, Стефанія Рокка в ролі Катюші Маслової і Тімоті Піч — Нехлюдов. На другому плані миготить і професіонально російський образ Марини Владі. «Журавлини» небагато. Набагато менше, ніж можна було очікувати. Але й нових авторських відкриттів у неновому сюжеті немає. Так, проблеми моральної відповідальності за свої вчинки нині як ніколи гострі. Але ж чи потрібно говорити про неї в такій недоторканній постановці ХIХ століття! Режисери дію присвятили акурат до 1899 року, і грішнику-князю, який покаявся, дали шанс загадати у святочну ніч на ціле сторіччя наперед щось безглузде: щоб ближніх йому любити так, як...вони самі люблять себе. Загалом, уся річ залишила враження «пенсіонерської» ностальгії не стільки за ціннісними універсаліями буття, скільки за ретроопорами особистого розстроєного «апарату» світовідношення.

Мій подив при звістці, що саме «Воскресіння» бр. Тавіані й одержало гран-прі ММКФ, було недовгим. Від початку журі фестивалю видалося дуже невиразним за складом (широко відомі імена лише Карена Шахназарова та Йоса Стеллінга), а постать головного арбітра — Чингіза Айтматова — і зовсім тхнула нафталіном. Певне, метру вдалося все виміряти на свій аршин.

Ще одна філософськи повчальна робота ще одного відомого режисера цементувала моральні підвалини творчого змагання — «Доповнення» Кшиштофа Зануссі. Два роки тому він уже переміг у конкурсі нестерпно нудною і тривіальною кінопроповіддю «Життя як смертельна хвороба, що передається статевим шляхом». Нинішня стрічка, як і анонсує її назва, пряме «доповнення» до попередньої. У першому фільмі матеріаліст і цинік д-р Берг (Збігнєв Запасевич) перед обличчям неминучої смерті від раку усвідомлював, що з волі Всевишнього «все має залишатися людям» і дарував свою квартиру, що мала опустіти, безпритульній парочці закоханих. «Доповнення» ту саму історію переказує з погляду молодих. Студент-медик Філіп — правовірний католик і хотів би жити в злагоді з Божими Заповідями, але не знає, у чому воно полягає, а тому зволікає з одруженням і якось навіть пробує на смак «пекло» — ЛСД і групенсекс. Наречена ображається, а брат терпляче пояснює обом принципи сімейного життя в дусі «смачного і здорового католицизму». Нарешті доктор, який помирає у покаянні, допоміг з квартирою, що і вирішило проблему остаточно. Тут і виникає для чогось образ великого російського письменника А.П.Чехова: про його останні хвилини розказує молодим д-р Берг і, мов би наслідуючи надзвичайному прикладу класика, з тими самими словами на вустах негайно помирає...

І шкода, що згадані майстри кіно, які уже не раз довели світові своє вміння втілювати найскладніші філософські ідеї в містке за смислом і виразне видовище, на вершині творчої кар’єри раптом у лоб заговорили шорсткою мовою повчальних прописів.

Муратова і порожнеча

Ще раз і знову всує пенсненосний образ письменника-гуманіста виник в офіційній програмі ММКФ. Ним оперувала наша національна гордість, Кіра Муратова, яка у конкурсі виступала від імені національної гордості Росії. Як з’ясувалося, нова її картина — «Чеховські мотиви» — знята російською компанією «Никола-Фильм» усього лише «за підтримки» мінкультів України і знову ж таки Росії. В основу звичайного для цього автора імпресивно-абсурдистського сюжету загорнені, як жертви мафії в асфальт, якісь мотиви з маловідомих чеховських речей — оповідання «Важкі люди» і п’єси «Тетяна Рєпіна». У кадрі можна навіть побачити портрет письменника, пародійно декорований вишитими рушниками. Але, як і в попередніх літературно-алюзійних конструктах Муратової, Чехова тут не більше, ніж його ж «Палати №6» в її ж «Котельній №6».

Будь-яке відсилання до класики для Муратової (і це становить одну з її творчих гідностей) завжди — лише привід для артикуляції глибоко особистих, воістину інтимних сенсів. Багато з них легкопізнавані, тому що вже не раз виникали в неї раніш і стали інваріантними. І всі вони з деякого часу глибоко песимістичні. Розчарування в людині, історії, соціальності, раціоналізмі мислення, фундаментальних етичних цінностях тощо пронизують практично всі її фільми 90-х і становлять своєрідний авторський «заповіт відмов» устоям земного життя. Треба сказати, творча і людська біографія художника цілком мотивувала таке світобачення і виправдовувала його не гірше, ніж відточений авторський стиль.

У «Чеховських мотивах» К.Муратова, на мій погляд, надає соліпсичної завершеності тому інтер’єрному розпису, яким вона вирішила прикрасити свій антихрам. Оформивши колись свої розчарування в земному, Муратова тут переймається зоною останніх сподівань людини — небесами. Якщо раніш вона трагіфарсово ілюструвала, ЯК немає грошей («Лист в Америку») або ЯК немає людини в опозиціях «чоловік—жінка», «дочка—мати» і «старик—дитя» («Три історії»), то тут до всього переліченого Муратова додала й Бога. Що тим дивовижніше за її органічного і неприхованого атеїзму. А Бога, за «Чеховськими мотивами», немає там: начебто інтелігентні люди збираються за сімейним столом, ревно хрестяться і голосно поминають Його, який комічно маркірує себе грозою за вікном, а потім говорять одне одному гидоти. А ще краще, тобто грунтовніше, Бога немає в Його власному домі, у церкві, куди люди сходяться для «таїнства» вінчання, а самі залишаються загрузлими в побуті і гріхах нечистої совісті. Остання, втім, теж подана в алегоричній клоунаді. Особливо вишукану потіху Кіра Муратова побудувала на обігруванні релігійної обрядовості через поєднання елементів справжньої ритуалістики і пародії на неї. Можете собі уявити — у кадрі працюють «Маски».

Загалом, у дусі одеського жарту, але в справжньому інтер’єрі приміської церкви начебто реалізоване давнє і класичне: «На світі щастя немає, але немає його і вище». Тим часом нова робота Кіри Георгіївни несе відбиток зовсім непідробного фіналізму в її творчості. У світоглядному плані для художника-скептика не залишилося анічогісінько, що можна було б ще відхилити. Ні в чисельнику, ні в знаменнику буття. Він таки домігся свого: у межах фільму залишився наодинці зі своєю чуттєво-вольовою сваволею. А досягнута в останній картині воістину хімічна чистота й відточеність авторського стилю погрожує надалі неминучими самоповторами. Тобто тим, що так у межах цього ж стилю завжди так зло і смішно висміювалось.

Політ над гніздом надії

Справжній, неформальний і єдиновладний лідер конкурсу ХХIV ММКФ був пізнаний як такий, вважаю, всіма і відразу ж після перегляду. Це «Зозуля» Олександра Рогожкіна. Пізнаванна, але й радикально нова авторська якість фахівця з «національних специфік», який уже вийшов у попсовий тираж. Притча про принципову незламність і саморятування життя і надію на землі. Поки жива людина. Навіть якщо різні люди говорять різними мовами, яких не розуміють, і отруєні отрутою політичних забобонів. Навіть якщо йде війна і попросту вбивають. Фільм про те, що цілком достатньо чоловічому і жіночому початкам опинитися на початку початків — у цивілізаційно відокремленому пункті «зеро», як вони наново відновлять усі підстави для людської події і подальшого ланцюга історії. «Зозуля» у російському кіно — переконлива світоглядна антитеза «Війні» А.Балабанова, а в українському — «мотивам» Муратової. Фільм уже куплено для широкого показу в різних країнах (зокрема вперше — у США), і про нього, не сумніваюся, ще багато писатимуть. Скажу краще про офіційні результати конкурсу, про які ще не згадував і які, природно, не залежать від моїх суб’єктивних оцінок.

«Зозуля» визнана гідною другого за значущістю призу за режисуру. Віллі Хаапасало із «Зозулі» визнаний кращим виконавцем чоловічої ролі. Японка Мікако Ітікава з «Синяви» — найкраща акторка. Міжнародна асоціація кінокритики (ФІПРЕССІ) на ХХIV ММКФ вирішила відзначити двома рівними за значенням нагородами «Зозулю» О.Рогожкіна і «Доповнення» К.Зануссі. Приз московської кінокритики («Золотий слон») вручили також двом роботам — «Воскресіння» братів Тавіані і «Чеховським мотивам» К.Муратової. Крім того, в особливому визначенні були відзначені провали у відборі робіт на ММКФ, зокрема — включення в програму «Самітності крові» Романа Пригунова (справді, вкрай слабкий дебют у режисурі сина відомого актора). Федерація кіноклубів Росії в міжнародному конкурсі найвище оцінила «Зозулю», а серед нових російських стрічок найкращим назвала фільм Ігоря Масленнікова «Листи до Ельзе» (як одне поєднається з іншим — залишилося непрокоментованим). Приз за найкращий дебютний фільм на ХХIV ММКФ (10 тис. м плівки Кодак) одержала іранська картина «Поклик землі» Вахіда Мусаяна. Нарешті, приз симпатій глядачів увінчав покорительку вершини рейтингового опитування — все ту саму «Зозулю».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво