ГУТНЕ СКЛО — ЦЕ НАША ТРАДИЦІЯ - Культура - dt.ua

ГУТНЕ СКЛО — ЦЕ НАША ТРАДИЦІЯ

12 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 12 квітня-19 квітня

Андрій Бокотей — помітна постать у мистецьких колах не лише України, а й за кордоном. Його виставки неодноразово експонувалися за межами нашої країни...

Андрій Бокотей
Андрій Бокотей

Андрій Бокотей — помітна постать у мистецьких колах не лише України, а й за кордоном. Його виставки неодноразово експонувалися за межами нашої країни. Твори Андрія Бокотея з гутного скла — справді шедеври. Нинішнього року ректор Львівської академії мистецтв, заслужений діяч мистецтв України Андрій Бокотей став лауреатом Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

— Пане Андрію, якою була ваша реакція, коли довідалися про присудження вам Шевченківської премії?

—Було дуже приємно, що я отримав цю нагороду. Але я розділяю її з мистецьким середовищем Львова, своїми друзями, Львівською академією мистецтв. Думаю, що премія допоможе у моїй подальшій діяльності. Це відчувається вже з того, як ставляться до людини, адже Шевченківська премія —найвища нагорода в Україні.

— Скільки часу ви готувалися до виставки, яка нещодавно демонструвалася в Києві?

— Коли мою кандидатуру було висунуто на здобуття Шевченківської премії і з’ясувалося, що в Києві треба продемонструвати, чого я вартий як митець, — то всю виставку зробив за чотири місяці. Вона проходила в Києві з 12 лютого по 17 березня. Річ у тому, що скло має свою специфіку. Для цієї роботи необхідно володіти великим досвідом, дуже багато думати, а саме виконання — швидке. За короткий час треба встигнути зробити все, що намислив, поки не застигло скло. Це може бути півгодини, година, а інколи доводиться вкластися в три хвилини.

— А коли ваші роботи зможуть оглянути львів’яни?

— Наразі ще невідомо. Зараз є дві пропозиції щодо проведення моєї виставки у Китаї та Канаді. До цих виставок потрібно готуватися.

— Раніше ви займалися керамікою. Що спонукало вас почати працювати зі склом?

— Почалося все з того, що 1969—1970 рр. творча група, до якої входив і я, виконувала оформлення інтер’єру одного львівського кафе. Ми робили залізну колону, яку потім майстри-гутники задували склом. Робота зі склом мені настільки сподобалася і настільки мене захопила, що, починаючи з 1972 року, я почав професійно працювати зі склом. А коли 1981 року в Ленінграді відкрилася групова виставка зі скла, у ній, окрім двох москвичів, двох ленінградців, брав участь і я, зі Львова. Для Радянського Союзу це була подія, бо ми відійшли від традиційних попільничок, вазочок, а більше заглибилися в образотворче мистецтво. І поступово, поступово мене почали визнавати в Союзі як художника зі скла. 1988 року Спілка художників СРСР направила мене на Міжнародний симпозіум скла в Чехословаччину. Він проходив у місті Новий Бор, яке славиться як центр скла — всі п’ять заводів скла були задіяні під час симпозіуму. Там було надзвичайно цікаво. Коли я повернувся, то відповідальний секретар Спілки художників СРСР запропонував провести такий симпозіум у Львові. Таким чином, перший наш симпозіум був всесоюзним. Він проходив 1989 року, і в ньому брали участь майстри зі світовими іменами: Ніко Мерікалі з Ірландії, Іржі Шугай з Чехословаччини, Януш Єгеніш з Угорщини, Маріян Лібовски зі США.

— А як виникла ідея проведення симпозіуму кожні три роки і саме у Львові?

— На першому симпозіумі був присутній президент Міжнародної асоціації істориків скла Жозе Філіп. І саме він наполягав на тому, щоб цей симпозіум став традиційним і проходив у нас кожні три роки. Другий симпозіум відбувся 1992 року, коли Україна вже здобула незалежність. На той час я був головою Спілки художників Львівської організації, що полегшувало організацію цього симпозіуму. Зараз проведення Міжнародного симпозіуму гутного скла вже є традицією. Загалом у ньому брали участь кращі представники в галузі гутного скла з двадцяти шести країн світу. Останній симпозіум, аби надати йому ширших масштабів, ми розпочали в Києві у жовтні 2001 року в Національному художньому музеї. Результати попередніх симпозіумів показали в столиці. Виставка експонувалася з великим успіхом. А сам симпозіум проходив у Львові. За умовою симпозіуму, його учасники залишали свої роботи, виконані біля гутних печей, у дар місту Львову. На сьогодні цих прекрасних творів понад 500. Ми проводили в Палаці мистецтв акцію «Музей скла у Львові», яка тривала протягом року. На жаль, зараз експонати не виставляються. Вони зберігаються в закритих фондах Національного музею. Так назріла потреба створення музею скла, аби люди могли бачити ці твори, цю красу.

— Чи вдалося вирішити питання створення музею скла у Львові?

— Питання створення музею скла неодноразово обговорювалося з міською владою. Вже навіть названо приміщення, в якому міститиметься музей (колишній кінотеатр ім. Шевченка). Але поки що все залишається без змін і ніякого руху не простежується. Хоча мер Львова чітко сказав, що це приміщення — для музею скла.

— Чи має гутне скло в Україні якусь історичну основу?

— Звичайно. На останніх двох симпозіумах, аби не виникало запитань, чому це раптом у Львові проходить такий симпозіум, ми показували й археологічне скло. Є експонати ще з III—IV ст. нашої ери, є пізніші — часів Київської Русі XI—XII ст. На території України розкопано дуже багато гутних печей. Щоправда, у XII—XIІI ст. монгольська навала трохи пригальмувала гутництво. Але, починаючи з XIV ст., це ремесло відродилося і розвивалося впродовж століть, про що свідчать численні археологічні знахідки. Тому ідея проведення Міжнародного симпозіуму гутного скла у Львові виникла не на голому грунті, це є наша традиція, наша історія.

— Як вам вдається поєднувати творчу діяльність із педагогічною працею?

— Педагогічний досвід у мене є, бо з 1996 року я працював проректором з навчальної роботи. Але повинен визнати, що працювати проректором — це одне, а ректор — зовсім інше. Крім навчального процесу, довелося вникати в усі господарські справи. Як даю собі раду? Мені допомагає колектив академії. З початку навчального року змінилися всі проректори та їхні заступники. Академія налагоджує міжнародні зв’язки з обміну студентами. Звичайно, як і в більшості державних навчальних закладів, гостро стоїть питання коштів. Фінансується лише заробітна плата, стипендія і частково комунальні послуги, але цього замало. Тому доводиться «викручуватися» за рахунок студентів-платників. Та ці кошти не дозволяють оплатити всіх потреб академії. Бракує фінансів для навчального процесу. А творчість… До праці над своїми творами я нерідко залучаю студентів. І вони з задоволенням допомагають. Навіть не тому, що я ректор. Просто робота зі склом дуже цікава і настільки захоплює, що важко відірватися. Крім того, я вважаю, що має вона ще й велике виховне значення, — адже люди створюють красу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво