Грузія як вона є

Кілька років тому, побувавши на концерті Національного грузинського балету Сухішвілі, я була вражена — чоловіки танцюють на пальцях, і це неймовірно красиво, а зовсім не смішно. Хоча і танцюристи Валерія Михайловського з його гротескним балетом пересуваються на пуантах, але це — щось геть особливе. З грузинським розмахом і винятковим азартом.

Приїзд грузинського балету до Києва нинішнього року — не випадковість, а, хотілося б сподіватися, що зароджується добра традиція. Ніякими дорогущими костюмами і живим звуком не розгойдати такий солідний як за розмірами, так і заможністю публіки зал, як у палаці «Україна». Але знову переконалася — грузинському колективу таке вдалося без труднощів.

Вони танцюють фольклор, і після цього не буде ніяких виправдальних «але». Акуратно збережений, десь підмічений або старанно відтворений, очищений від тимчасового і «одягнений» у сучасне сприйняття грузинський балет геть не схожий ні на що побачене раніше. Тут кожен жест має величезне значення, кожен поворот голови щось означає, а руки розмовляють між собою, із партнерами по танцю, із глядачем. Мене, наприклад, особливо захопили навіть не граціозні з виразними бровами й ідеальними лініями красуні, котрі торкалися підлоги, неначе чайки водного плеса. Ні, особливо потрясають чоловічі танці — сильні, вибухові, темпераментні. Всі різні, несхожі, але об’єднані головним — істинно чоловічою силою. Якої так мало сьогодні на сцені, не кажучи вже про естраду, загачену женоподібними хлопчиками.

Балет Сухішвілі — одне з грузинських чудес, яке вражає уяву своєю майстерністю й істинно грузинським довголіттям горця. Керує сьогодні колективом третя династія танцюристів, а підростаючі молоді кадри тренуються в школі при ансамблі, плавно переходячи в основний склад у міру творчого і фізичного дозрівання. Та й в українську столицю дружній балет приїхав чималою групою — 60 танцюристів і оркестр народних інструментів на додачу. Втім, останні на сцені хоч і на задньому плані, але саме їхні заводні ритми надовго проникають у вашу кров і змушують рухатися швидше. До речі, ще одна унікальна властивість балету Сухішвілі — після побачення з ним ще довго хочеться наспівувати і пританцьовувати, перевірено на власному досвіді.

Попри те, що колектив на гастролі виїжджає постійно, їхні програми не стоять на місці — вони динамічно розвиваються, додаються нові танці, нові оригінальні постановки. Зараз програмами найстаршого ансамблю займається Іліко Сухішвілі-молодший, онук засновників Національного балету Грузії Іліко Сухішвілі та Ніно Рамішвілі. Іліко-молодший сам танцював в ансамблі, хоча спочатку думав зайнятися чимось іншим — занадто вже великою була відповідальність нащадка легендарних бабусі та дідуся. Сьогодні Іліко вже не танцює, але зізнається, що роботи вистачає і без щоденних тренувань — саме від нього залежить, наскільки свіжими й неповторними виглядатимуть артисти балету Сухішвілі на провідних світових сценах. З ними дійсно не заскучаєш — незалежно від того, бачите ви їх уперше чи ж ідете на концерт в очікуванні енергетичної й естетичної насолоди. І здається — якби танцюристи раптово зіскочили зі сцени в зал, то й він би затанцював під плавні грузинські мелодії. Втім, як і у тонких грузинських вин, балет Сухішвілі має особливий післясмак — легкого смутку від розставання і відчуття, що так і не вдалося розгадати його секрети до кінця.