Головний фільм року. В Одесі всім «вітрам» на зло Кіра Муратова знімає картину з Богданом Ступкою і Ренатою Литвиновою в головних ролях - Культура - dt.ua

Головний фільм року. В Одесі всім «вітрам» на зло Кіра Муратова знімає картину з Богданом Ступкою і Ренатою Литвиновою в головних ролях

20 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 20 січня-27 січня

Кіра Георгіївна Муратова у свідомості ЗМІ — затвірниця. Як сказав би Й.Сталін, «монахиня». Вона вічно дистанційована від медійної метушні...

Кіра Муратова та Рената Литвинова в Одесі на зйомках «Ще двох історій»
Кіра Муратова та Рената Литвинова в Одесі на зйомках «Ще двох історій»

Кіра Георгіївна Муратова у свідомості ЗМІ — затвірниця. Як сказав би Й.Сталін, «монахиня». Вона вічно дистанційована від медійної метушні. І свій новий фільм «Ще дві історії: перша складна, друга — складніша» Муратова знімає в нашій Південній Пальмірі не те щоб в обстановці таємності... Просто в процесі роботи вона неохоча до контактів. Утім, розповісти є про що. Сюжети — сенсація: пристрасті, убивства, свята до «музики» любов. У ролях — кінозірки. Прем’єрні ставки — високі: майбутню картину заздалегідь ангажують найбільші кінофестивалі. Та навколо зйомок — так і ширяють-рояться «мордасті»... Передбачалося, що буде спільний українсько-російський проект. Однак на останньому етапі сусіди «зіскочили». Не допомогли навіть переговори Богдана Ступки й Михайла Швидкого. Загалом, чудовий «синонімічний» ряд вибудовується: «РосУкрЕнерго», «маяки», «маніяки» (муратовські)… Чи то мистецтво наслідує життя, чи то життя мистецтво (як вірував Уайлд)?

У самий розгуляй новорічної теледекади сталося диво. Перший (не наш Національний, звісно), а «їхній» — путінсько-ернстівський канал несподівано, у дисонанс із попсовим шаленством, показав «Настроювача». Що за дивина, думаю? Що за фільм-омонім проникнув до безбаштової програми, в якій через блазенство не залишилося живого, художнього, місця? Виявилося, не омонім, а антонім... «креативному» телекітчу. То був саме муратовський фільм, через який рік тому ледь не посварилися Україна з Росією, оспорюючи родовід стрічки.

Яка ж вона чарівна, ця картина. «Настроювач» — несуєтний, вишуканий трагікомічний етюд про норови та часи глухої доби. Про зіпсованих диваків (Делієв, Литвинова), які ніколи не стануть диваками, і «старих шкап» (Демидова, Русланова), які зрадять що завгодно, лише не своє минуле. Трясуться вони у фіналі на одеській «вузькоколійці» (із якої нікуди не звернеш) у своєму «Трамваї «Розпач» — дві старі уїльямсівські бланш дюбуа — то картаючи себе за підлість інших, то благаючи про доброту ближнього, котрий став дальнім... І злегка гламурна віртуозна камера дає «крупняками» їхні обличчя — натуру, що відходить. Оскільки те, що залишається після них, — підміна, яка приходить, і фальш, яка нікуди не зникала. Наше життя, загалом... Потім цей самий фільм обговорюють у студії. І, певне, «розумні» люди триста разів (для глухих) славлять канал «за те, що показав», пояснюючи Муратовій, «про що» назнімала. Виявляється, про ненависть. І дивиться режисер на трактувальників з-під лоба, зі здивуванням: треба ж таке, а я думала, про любов?

…Мабуть, про любов і новий її фільм. Про що ще? «Ще дві історії: перша складна, друга — складніша»... Десять років тому народилися «Три історії» — нещадні муратовські історії з Табаковим, Литвиновою, Маковецьким. І сьогодні Муратова зібрала зірок. Причому на кожну з двох «історій» — окрема галактика. У цій — Ступка, Бузько, Литвинова. У тій — Русланова, Горянський, Баширов. Яка із story складна, яка ще складніша, напевно, не сутєєво, оскільки все це муратовське павутиння. Наперед відомо, що один із її сюжетів — немов театральний: приходить трупа у своє приміщення, а там — труп. Неживий... Повішений актор бовтається собі, та й усе... (Зав’язка сценариста Євгенії Голубенко в дусі Крісті). Інший сюжет — «ренатолитвиновський», чуттєво-парадоксальний. Якийсь багач, на кшталт сексуального маніяка (Ступка), на старості мучиться бажанням знайти свою Музу. І знаходить. У вигляді одеської трамвайниці (Литвинова). «Ось вона, приведи її мені!» — велить герой Ступки своїй дочці (акторка Бузько). Так оформляється пристрасний триптих. І в Його дім (знімають в одеському Будинку вчених) входить Рената. Отже — безумність. І надалі відбувається щось таке, що не піддається формулам побутописання звичайних землян. Вона і Вона заштовхають Його ніжними ручками у ванну (звіт потопельника)... Подумають: здох! А він — живучий. І, вибулькнувши, у чому мати народила, понесеться за своїми вбивцями Потьомкінськими сходами і як ейзенштейнівська коляска (із «Броненосця «Потьомкін») колобком покотиться східцями...

…Невідомо що — чи то міждержавний фатум, чи то якась чортівня, випущена джином із сюжетної пляшки, — тяжіє над муратовським проектом. Адже зйомки мали стартувати досить давно. Та спочатку виникали нюанси зі сценарієм. Потім виникла революція. Після в укркіно не залишилося грошей — їх не використали за призначенням, і кошти повернулися назад у бюджет. Тепер, коли російська сторона випала з виробництва, фільм Муратової буде суто українським. Та мені, наприклад, не зовсім зрозуміло, як у дусі нових законодавчих вітрів учинять із «голосом» менти, якщо раптом «накажуть» озвучити це кіно держмовою. 72-річна Муратова, наймолодша (за духом і рівнем майстерності) і найвидатніша з усіх професіональних режисерів, які живуть в Україні, укорінена в російську культуру. Що важливо для стилю і дихання всіх її фільмів. І будь-який бездарний дубляж може виявитися гіршим за корозію. Чортовиння і на цьому не закінчується. Знімальний процес в Одесі весь час переривається. Спочатку поламала руку Литвинова — пауза, чекання. Днями, прибувши до Одеси, вивихнув руку Богдан Сильвестрович — пауза, чекання, перепочинок, Феофанія. А Муратова знімає хронологічно, епізод за епізодом — відповідно до чіткої сценарної лінії. Вона шиє свій кіновізерунок послідовно й не може поступитися принципами, якщо «натура відходить», а в місті всупереч потрібному епізоду зовсім безсніжна погода. «Що ж, влаштовуватимемо снігопад за допомогою мистецтва!» — зітхає продюсер «Двох історій» Олег Кохан, який після довгих умовлянь погодився на інтерв’ю про цю картину.

— Розумію, що це ваш перший великий і відповідальний проект, із «таким» режисером і «такими» артистами. Не боязко? Не небезпечно?

— Та в кінобізнесі я, загалом, не новачок... Активно вивчав і різні сегменти прокатного ринку, і системою дистрибуції займався. Великі міжнародні театральні проекти теж були. І ще кілька серіальних проектів із моїм ім’ям пов’язані. Однак, звичайно, зустріч із Кірою Муратовою — як кредит довіри долі, нехай це й пафосно пролунає... На одному з кінофестивалів я як організатор працював із її картиною «Чеховські мотиви». Тоді в мене були контакти зі студією «Ніколо-фільм» та її представником Ігорем Каленовим. Він, до речі, передбачався як один із співпродюсеров «Ще двох історій». І фінансування цього проекту мало розпочатися ще в 2003-му. Саме тоді, коли закінчилася робота над «Настроювачем», продюсованим Сергієм Чліянцем...

— Чому Чліянц не став співпродюсером, адже певний резонанс навколо «Настроювача» то і його заслуга?

— Це інша історія. У Сергія, як я розумію, не склалися стосунки з нашим Мінкультом. Можливо, у нього були і свої історії з Кірою Георгіївною. Та про це я говорити не маю права.

— Який бюджет нового фільму Муратової?

— Півтора мільйона доларів.

— Це багато чи мало, маючи на увазі участь зірок і особливості зйомок?

— Гадаю, досить. З урахуванням нових вихідних цінових форматів... Попередній фільм Кіри Георгіївни, якщо не помиляюся, був близько мільйона... Та підкреслю, що «Дві історії» — суто український проект. Він знімається в Україні та за українські гроші.

— Тут явно якийсь собака заритий... Чому так різко дистанціювався від вас російський Мінкульт, котрий раніше активно допомагав виробництву фільмів Муратової?

— Не хотілося б політичних акцентів. Вони недоречні.

— Адже дзвонив же Ступка Швидкому й пропонував співробітництво, оскільки тривалий час в Одесі не могли розпочати роботу...

— Тут не та ситуація, коли взяв би на себе право робити заяви. А взагалі «Дві історії» мали запустити саме в той момент, коли ми стояли...

— ...стояли на Майдані, хочете сказати?

— Саме це й хочу сказати. Тому що наприкінці минулого року мали розпочати натурні зйомки — адже дія картини відбувається в новорічний період. Однак далі, як відомо, формувався новий Мінкульт. Потім він розформовувався... А це — час, а час — гроші... Одне можу зауважити: на даному етапі люди, які відповідають у Мінкультури за кіно, нам допомагають і навіть збільшили фінансування, коли відпала російська сторона. Так і напишіть...

— Добре, саме так і напишу. Наскільки проста, складна, очікувана, несподівана, непередбачувана чи передбачувана Кіра Георгіївна в роботі з безпосереднім технологом свого фільму, тобто продюсером, тобто з вами безпосередньо?

— Коли розумієш, що пощастило працювати з професіоналом такого рівня, коли усвідомлюєш, що певна магія її імені — не просто слова, коли… Адже ви розумієте: все, що я казав би про Муратову — це буде й пафосно, і щиро водночас. Вона — майстер. Вона моделює не свій черговий фільм, а художній світ. Бути поруч із нею — те саме, що працювати в одному фільмі разом із Олександром Сокуровим чи Олексієм Германом. У неї — своя група, чудовий оператор Паньков, який раніше знімав «Астенічний синдром»... Не приховую, спочатку в мене виникали внутрішні побоювання напередодні зустрічі... Тепер просто відчуваю колосальне задоволення від спілкування. Я переконаний, що авторська арт-хаусна лінія кіно, яку Муратова представляє, згодом викликатиме дедалі більший інтерес аудиторії, який перенаситився блокбастерами. Прокатний успіх такого елітарного, канського фільму, як «Зламані квіти» — ще одне підтвердження цього. Природно, не розраховую, що «Дві історії» полонять, скажімо, 50% нашої потенційної кіноаудиторії. Однак те, що в цієї картини будуть свої 7% глядачів, які відокремлюють кінозерна від плевел, у цьому я не сумніваюся. Річ навіть не в іменах — Ступка, Муратова, Литвинова, Горянський... Річ у самій «справі» — у тому, що створює Кіра. Навіть в уже знятому матеріалі, який бачив, є фрагменти з надзвичайним емоційним забарвленням.

— Як Рената? Не вередує? Важко з нею? Легко?

— Та я і не очікую легкого спілкування. Важливо, щоб нормально тривав процес. І проект відбувся. Рената каже: «Олегу, мені важливо, щоб не переінакшили мій текст!» Розумію, що в даній ситуації я навряд чи відповідатиму за текст, але Рената є Рената. «Богиня», одне слово. При цьому в неї багато паралельних проектів. Здається, нещодавно закінчила роботу в Олексія Балабанова в картині «Мені не боляче», де грає кохану Михалкова. Ще МХАТ — Раневська у «Вишневому саді»... Тому всі диспути про її акторську майстерність упираються в об’єктивні причини: кому і з чим сперечатися?

— Як вони зі Ступкою поєднуються? Один — велика театральна школа, друга — манірність, глянсуватість...

— Саме в цьому і смачність поєднання. До речі, гідна грань акторського тріумвірату — Наталя Бузько. Може, вона менш медійно розкручена, але, не сумніваюся, що в неї велике майбутнє. Коли побачите «Ляльку» (ще один новий проект Муратової за участю Бузько), не сумніваюся, переконаєтеся в цьому самі...

— Зважаючи на поточні накладки — зламані та вивихнуті зоряні руки, невідповідність погодних умов, — можливо, вноситиме до сценарію якісь зміни?

— «Діамантову руку» знімемо... Жарт. Утім, була ідея переписати фінал однієї з «Історій», щоб герой Богдана Сильвестровича сидів у ванні із вивихнутою рукою, і мокрий весь, ледь не утоплений, про себе бурмотів: «Ось так і народжується на світ любов!»

Для продюсера Олега Кохана картина Кіри Муратової «Ще дві історії» — фактично дебют у великому художньому кіно. Хоча працював і в серіальному виробництві, і в рекламному бізнесі. Кохан представляє компанію Sota cinema group. А театральному Києву відомі його ексклюзивні проекти — великі гастролі Московського театру імені Є. Вахтангова, київська прем’єра одного з найрезонансніших спектаклів СНД — «Вишневий сад» у постановці Еймунтаса Някрошюса. У найближчих планах, крім кіновиробництва, — цикл поетичних вечорів за участю найвизначніших сучасних акторів Алли Демидової, Сергія Юрського, Михайла Казакова.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво