ГОЛОВНИЙ «ФЕОДАЛ» І ЗБРОЯР ЛЬВОВА - Культура - dt.ua

ГОЛОВНИЙ «ФЕОДАЛ» І ЗБРОЯР ЛЬВОВА

25 липня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №28, 25 липня-1 серпня

Шанувальники львівської давнини прекрасно знають історика Бориса Васильовича Мельника. І не лише знають, а й визнають його безумовний авторитет у всьому, що стосується давньої історії Львова...

Шанувальники львівської давнини прекрасно знають історика Бориса Васильовича Мельника. І не лише знають, а й визнають його безумовний авторитет у всьому, що стосується давньої історії Львова. Переконані: якщо сказав Мельник, отже, так воно і є. Телефонують, уточнюють, радяться, звіряються. І практично на всі запитання в історика з 43-річним стажем завжди готова відповідь. Хоча інколи Борис Васильович буває і колючим, і гострим (якщо це стосується історичних помилок), й іронічно-саркастичним. Однак усе це підноситься по-доброму, з гумором. Він любить історію до самозабуття, а життя його минає практично виключно на музейних, архівних і бібліотечних територіях. Давно хотіла написати про цю людину, знайомство з якою відбулося завдяки історичній помилці в регіональній пресі. Грізний історик, який метав по телефону громи й блискавки, після зустрічі став незрівнянним учителем, наставником, другом, яким і залишається ось уже більше десятиліття. Цього року Борис Васильович переніс важкий інсульт, але, слава Богу, вистояв і так само день у день приходить до рідного Львівського історичного музею і тихо-мирно працює над описами, довідками і багатьма іншими цікавими для нього речами.

— Борисе Васильовичу, за стільки років роботи невже не вичерпалася цікавість до дослідження, розгрібання історичних завалів? Скільки вас знаю, ви завжди в пошуку, повсякчас — уперед, уперед, уперед…

—Робота така. Невичерпна. Адже це музей, історія. Розпочинав я тут у відділі історії релігії та атеїзму. Потім працював у радянському відділі, а 1968 року став головним «феодалом» Львова, очоливши відділ феодалізму. Паралельно з 1960-го відаю колекціями зброї та філателії. У нас представлено п’ять тисяч одиниць із понад тридцяти країн, в Україні другої такої колекції немає. Кращі лише в Московському історичному, Ермітажі, Артилерійському і Військово-Морському музеях у Санкт-Петербурзі. І все. Хоча часом як принесуть щось таке… Доводиться займатися не лише зброєзнавством, а й загальною історією, геральдикою…

— Тобто вузьким фахівцем тут бути неможливо?

— Ні. Я у цій справі вже понад сорок років і дійшов висновку, що мені насправді відомо дуже мало. Треба вчитися постійно й ніколи не соромитися визнавати, що ти чогось не знаєш. В українському прислів’ї сказано: «Брехнею весь світ пройдеш, а назад не повернешся…»

— Тому, напевно, й історія в нас така «кокетлива дівчина»: вдягається то в одне «вбрання», то в інше…

— Річ у тім, що історія — єдина наука, що має безпосереднє відношення до життя людей. У точних науках усе незмінне й не залежить від соціального ладу. Двічі по два завжди буде чотири в десятковій системі, за будь-якого суспільного ладу. А історія — це люди, і само собою зрозуміло, що трактування історичних подій залежить від певної класової приналежності того, хто дає цю оцінку. Історія — наука класова.

— Тобто об’єктивною вона бути не може?

— Що значить об’єктивною? Давайте розглянемо всім відому подію — розгром Німеччини в Другій світовій війні. Для величезної частини людства такий вихід був благом. Та з погляду самої тодішньої Німеччини це зло. І так можна трактувати будь-який історичний факт.

— Борисе Васильовичу, що вам найцікавіше як історику?

— Феодалізм, звісно. Вже в університеті спеціалізувався на історії середніх віків. Та зацікавився нею ще в школі.

…У до нестями складний і страшний воєнний час, у голодному і холодному 1942 році, мама подарувала 10-річному Борису повне зібрання творів Шекспіра, яке майбутній історик буквально «проковтнув». Відтоді й Шекспір, і середні віки —його незмінна любов та предмет зацікавлення. Сама ж наука історія з’явилася в житті Борі ще раніше — щойно він став школярем. У той час його двоюрідний брат перейшов до п’ятого класу й розпочав вивчати історію стародавнього світу, а наш першокласник крадькома брав підручник і перечитував його із таким захопленням, немов то був дивовижний і неймовірно цікавий художній твір. Відтоді й «занедужав» історією. Отже, після закінчення школи питання про вибір професії перед молодим випускником не стояло… А розпочавши працювати в музеї, обрав вужчу спеціалізацію — історію Львова.

— Борисе Васильовичу, ви все знаєте про львівську історію?

— Це неможливо, принаймні не з моєю головою. Шекспір колись сказав золоті слова: «Часом як проревеш ведмежим голосом щонайстрашніші сварливі слова, то й вважатимуть тебе хоробрішим, ніж є насправді». Так і тут. Якщо з великим ентузіазмом і чесно дивлячись в очі казати людям щось, вони в це повірять, а тебе вважатимуть грамотнішим, ніж ти є насправді.

— Гадаю, читачі гідно оцінять ваш гумор і вашу скромність, проте, посилаючись на авторитет багатьох львівських істориків, можу стверджувати, що знаєте ви таки чимало. Тому хотілося б довідатися, із чого ви починали?

— Моїм першим і головним учителем вважаю покійного Ярослава Павловича Кися. Це був великий знавець львівської історії. Першу курсову роботу на істфаці писав у нього — з історії Львова. І всі наступні теж.

— Чи може Львів порадіти, що невідому сторінку в його історії відкрив Борис Мельник?

— Це стало відкриттям не лише для мене. Коли я розповів про свою знахідку відомому львівському історику, він із радості ледь не злетів. Ішлося про знаменитий фонтан Нептун на площі Ринок. Знайшов в архіві документ, як Нептуна зробили й чому поставили саме там. Не сьогоднішнього, що датується 1793 роком, а першого, про якого нічого не було відомо. Вся проблема була у водопостачанні Львова, а виникла вона ще в XV столітті. 1407 року в місті побудували перший водопровід. Вода подавалася із джерел, розташованих за містом. Де ті джерела, населенню було невідомо. Призначали спеціальну людину, яка відповідала за водопровід, і, обіймаючи посаду, вона давала клятву тримати в секреті місцезнаходження водоносних джерел і напрям водопроводу. Тривалий час вода в місто подавалася дерев’яними трубами, чимало з них дотепер лежать у землі. Труби ці виходили на площу Ринок, до Ратуші. Там був обладнаний басейн, або, як його називали, — «скриня», а звідти вода подавалася до окремих будинків. Проте місто зростало, води дедалі відчутніше бракувало, тому протягли ще одну лінію. А криниця-басейн залишилася як пам’ятка. Її прикрасили дерев’яною статуєю Нептуна з латунною короною. Збереглися рахунки, скільки за що було заплачено. Дата встановлення дерев’яного Нептуна — 1698 рік. А потім, майже через сто років, із чотирьох кутів площу Ринок прикрасили фонтанами з відомими кам’яними скульптурами Г.Вітвера. Ось такою була моя знахідка.

— Чи є і сьогодні в історії Львова «білі плями»?

— Приміром, дата заснування міста. Адже 1256 рік — перша документальна згадка про Львів. А розкопки засвідчили, що поселення на місці центральної його частини існувало принаймні за сто років до того. Звідки це відомо? На площі Старий Ринок височіє костьол Іоанна Хрестителя. Львівські архітектори вирішили довідатися про початкові розміри храму, адже він неодноразово перебудовувався. Відкрили кладку, але так і не дійшли згоди, до якого століття вона належить. Одні стверджують: XIII століття, інші — XIV. Вирішили подивитися, що там під підлогою. Коли її підняли, виявили поховання, розташовані одне над одним. Час останнього поховання визначили точно — за знайденою монетою 1667 року, а ось найнижчого… Це було XII століття, на місці відшукали кераміку XII століття, її не сплутаєш ні з чим. Отже, поселення справді було раніше, десь за сто років до літописної дати. Князь Данило для захисту від татаро-монголів побудував на всій території князівства мережу фортець. Основою для однієї з таких фортець, очевидно, стало це нікому не відоме село. Надалі воно розрослося й отримало назву Львів. Це лише один факт, але таких в історії нашого міста чимало.

— Відомо, що документи про ранню історію Львова не збереглися…

Прямих документів немає, вони знищені були 1381 року під час пожежі в Холмі (нині це територія Польщі). За літописом, причиною пожежі була «окаянна баба». Що вона зробила, невідомо, але пожежу було видно й у Львові, за 150 кілометрів від Холма.

…Ще одна річ, що незмінно викликає цікавість у історика Бориса Мельника, — львівські вулиці, вірніше, їхнє перейменування — від найдавніших часів до наших днів. І не лише вулиці, а й події, із ними пов’язані, історія будинків і долі людей, які жили там. Живий літопис в особах. Донині Борис Васильович продовжує вести свій «щоденник» перейменувань, що вже нараховує багато сотень сторінок. Львівське видавництво «Світ» видало прекрасно художньо оформлену книжку Бориса Мельника «Улицами старинного Львова» і «Справочник переименования улиц», але це далеко не повний «багаж» того, що за багато років зібрав Борис Васильович.

Працюючи в обласному архіві, — продовжує розповідь Б.Мельник, — переконався, наскільки важливо знати назви однієї і тієї самої вулиці в різні періоди. Тоді легше знаходити документи, встановлювати взаємозв’язки тощо. А часом це навіть дозволяло окремим структурам зекономити чимало коштів. Скажімо, будують будинок, потрібна геодезична розвідка. А це справа дорога. Дивлюся — вулиця стара, забудована, отже, там ці роботи вже проводилися. Потрібно довідатися її назву до перейменування, і тоді дуже просто знайти необхідні документи. Маючи ланцюжок перейменувань, можна вирішувати й інші завдання. Та коли, ким і як перейменовувалися вулиці у Львові? Ось я і узявся до цієї роботи. І тут мені дуже допомогла моя безпосередня архівна начальниця Людмила Романівна Грабко. У результаті ми створили «Довідник перейменувань вулиць і площ м. Львова». Звичайно, були деякі старі покажчики, але охоплювали вони не більш ніж десятирічний період, а ось радянські та дорадянські перейменування враховані не були. Включили ми в довідник і назви вулиць окупаційного періоду (німці теж не цуралися перейменування). Нашу роботу курирував обком партії, і коли там довідалися, що є німецькі назви, були категоричні: або ви залишаєте ці назви й ваша робота виходить із грифом «для службового користування» тиражем 500 примірників, або прибираєте їх, і довідник йде в масовий набір. Ми з Людмилою Романівною сказали, що совість дослідника не дозволяє викреслити ці назви. Так і вийшов наш довідник лише для службового користування. Нині це бібліографічна рідкість. Перш ніж складати список ми з Грабко побували на кожній вулиці, а потім перебрали шість різноманітних варіантів подачі матеріалу. І все це Людмила Романівна терпляче передруковувала. Ну а далі, два чи три роки тому, видавництво «Світ» запропонувало мені випустити великим тиражем доповнений і виправлений список перейменувань львівських вулиць. Тепер це вилилося в справжню наукову працю. А ось книжка «Улицами старинного Львова» — це забавка. Популярна вона в основному за рахунок прекрасного художнього оформлення. Дуже тямущий редактор виявився. І як усе виконано… Гарна річ.

…Борис Васильович був як зазвичай скромним. Книжка, випущена 2001 року, витримала вже друге видання. Не виключено, що буде й третє. Інтерес до неї не вгасає. «Улицами старинного Львова» — предмет гордості видавництва «Світ», за неї воно отримало безліч всіляких дипломів і грамот. А автор — Борис Васильович Мельник — визнаний гідним хоч і обласної, але дуже престижної премії імені Святослава Гординського, якою здобувач (разом із дипломом «Львівська слава») може бути нагороджений лише раз у житті. І ось парадокс. Ще 1983 року Борис Васильович оббивав пороги добре відомого у Львові і дуже впливового на той час видавництва, пропонуючи надрукувати об’ємну книжку з історії перейменування львівських вулиць. Та тоді йому просто й категорично вказали на двері, лаконічно винісши вердикт: «Книжка з історії вулиць Львова не матиме збуту…» А тепер на церемонії нагородження працівники того самого видавництва поздоровляли вченого із заслуженою премією…

Борисе Васильовичу, адже багато унікального матеріалу так і залишилося лежати у вас у столі?

У мене немає жодних амбіцій із цього приводу. Опублікують щось — добре, не опублікують — теж добре. Колись у газеті «Ленінська молодь» друкувалися мої матеріали про перейменування вулиць, потім вони вийшли двома брошурками. Зараз це теж свого роду бібліографічна рідкість. Раз на рік наш музей випускає збірник статей «Наукові записки Львівського історичного музею», я там друкуюся, даю в основному матеріали зі зброї. Моя перша стаття там була найбільшою за обсягом і з найкоротшим заголовком — «Меч». Меч, шабля — все це дуже цікаво, хоча писати страшно не люблю. Багато років упорядковував список львівських зброярів. Був у Львові такий податок — шос, який сплачували всі. І були спеціальні книжки реєстрації шосу. У них указувалися прізвище, адреса і, що найголовніше, професія платника податків. І ось ці книжки я переглянув.

— І скільки ж їх було?

— Шос стягався з 1536 до 1785-й раз на рік, а іноді й двічі.

— І всі ці книжки збереглися?

— Так, і я їх переглянув. Там з адресами розібратися було дуже складно, тому що адресна система не така, як нині. Порядкову нумерацію ввели у Львові 1871 року. А до того часу будинок називався за іменем власника або за номером земельної ділянки. Вулиці теж були не іншими. Навіть не вулиці, а, радше, окремі поселення, які нагадували нинішні квартали. І їх потрібно було прив’язати до сучасного розташування. Що я і робив, хоча основна робота все-таки була пов’язана з упорядкуванням списку зброярів. Потім в історичний архів передав список старих львівських кам’яниць, — вказавши їхні сучасні адреси. У архіві працівниця, «яка відає» судовими справами, список постійно доповнює. Вірю, що зрештою цей матеріал надрукують. Немає значення, під чиїм прізвищем. Список зброярів теж може комусь знадобитися під час досліджування документів. А нову книжку видавати... Ні, нехай молоді... Я не буду. Моя картотека з історії вулиць на сьогоднішній день містить 900 сторінок машинописного тексту. Це практично всі вулиці Львова, крім найменших, де ніколи нічого не відбувалося. У цих матеріалах не тільки історія вулиць, а ще й політична оцінка тієї чи іншої події, причому вона не завжди збігається з усталеною. Тому щодо окремих вулиць можу ще щось дати, а загалом — особливого бажання немає.

— Проте робота може пропасти…

Не пропаде. Щойно я пройду останню «інвентаризацію», усе це потрапить до музею. А там комусь знадобиться. Тим паче, в нас і нині є історики, які займаються такою самою тематикою, тільки роблять цю роботу набагато солідніше, ніж я. А мені вже пізненько. Ось якби років двадцять скинути…

— Ваші особисті стосунки зі Львовом, ваш пієтет до цього рідного міста, що стало рідним для вас?

— Є така пісня в стилі ретро, приспів її закінчується словами: «Що цілий світ без Львова варт?» А звучить вона так: «І всі бажання, і сподівання, і повний чарів Стрийський парк, де ми з тобою проходжались. Що цілий світ без Львова варт? Бо тут, у Львові, про все забудеш, бо тут, у Львові, як зажиєш, уже ніде не помандруєш, бо краще Львова не знайдеш...»

Очі Бориса Васильовича стали вологими, він на мить затнувся, а потім тихо, із хрипотою, що виказує хвилювання, продовжив:

— Мені їхати зі Львова будь-куди дуже тяжко, навіть на короткий час. Не люблю. Може, тому, що я консерватор за натурою. Пропонували в Польщу, до інших міст. А мені й тут добре.

…Не забуває він і своє рідне місто — Харків. Коли описував колекцію крилатих гусар для всесвітнього каталогу озброєння, побував у Харкові, де мешкає його двоюрідний брат. Щоправда, часу було замало, отже побачитись не судилося, а ось на рідну Холодну гору Борис Васильович, як каже він сам, «змотався». Та що він там побачив? Минуло стільки років... А у Львові знову цілковито поринув у роботу, без якої життя свого не мислить. Каже, що це — армійське загартування. На запитання: чим відзначив свій 43-річний ювілей у музеї, як завжди, із гумором, щоправда, не без суму, відповів: «Інсультом... А так — працею, інакше нема резону займатися цією справою». І в цьому — весь Мельник. Прекрасна, надзвичайна людина, професіонал найвищого класу, справді щирий хранитель і дослідник львівської історії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво