«Головне — національні інтереси» про книжку В.Горбуліна «Без права на покаяние»

Написати книжку про проблеми національної безпеки, хочете ви того чи ні, завжди означає знайти певну позицію. Написати — означає зв’язати себе обіцянкою: будь-який описаний сюжет, будь-яка дія потребують пояснення, за винятком тих випадків, коли відмовляються від змісту і вибирають абсурдність немотивованих дій.

Володимир Павлович Горбулін досить чітко виклав своє розуміння геополітичної карти світу. Він пояснив своє розуміння національної безпеки України і цим задав стандарт для робіт, які присвячені цій проблематиці.

Як відомо, поняття «національна безпека» вперше з’явилося у книжці Уолтера Ліпмана в 1943 році, а потім набуло офіційного визнання у США прийняттям Акта про національну безпеку (1947). На основі цього документа було засновано Раду національної безпеки. Поступово стала формуватися концепція національної безпеки США, спочатку в доволі розмитих термінах. Знадобилися десятиліття, щоб ця концепція набула чітко структурованого характеру, сперлася на усвідомлені і зрозумілі дефініції.

В Україні від усвідомлення необхідності концепції національної безпеки до спроб її практичного формулювання підійшли практично відразу після набуття незалежності. Початок шляху, як і в США, супроводжувався плутаниною в понятійному апараті, а крім того — еклектичним намаганням копіювати американців, зберігаючи при цьому радянські традиції звітних доповідей, що вміщували повний набір оцінок усіх аспектів внутрішньої і зовнішньої політики. І саме Володимир Горбулін після призначення його на посаду секретаря Ради національної безпеки та оборони України надав усьому цьому матеріалові певної системи та логіки.

Усе починається з осмислення. Тому В.Горбулін цілком справедливо приділив так багато уваги опрацюванню теоретичних і методичних підходів до проблем безпеки. Сьогодні це питання надзвичайно важливе, якщо, звісно, ми не збираємося демонструвати мистецтво планування, вибирати засоби та ресурси гарантування безпеки держави в реальному масштабі часу, тобто методом спроб і помилок. Політику безпеки слід формулювати на категоріальному рівні, номінувати світ, виходячи з національних інтересів української держави. Автор заявляє про це відкрито і виразно.

Особливої уваги заслуговують сюжети, в яких В.Горбулін аналізує непрості відносини з нашими сусідами.

Ми дуже часто забуваємо, що чи не визначальне значення для формування відносин у царині безпеки в нашому регіоні мають внутрішньополітичні пріоритети і характер режимів, які функціонують у країнах-сусідах. У книжці даний гострий і професійний аналіз стратегії національної безпеки Росії. В.Горбулін відвертий — це геополітичний виклик Україні.

Загрози безпеці України визначаються не лише геополітикою та військовим балансом, а й природою політичних відносин і намірів із боку сусідів. Загрози реальні, об’єктивні й у важливих аспектах мають структурний характер, — але водночас вони і суб’єктивні, випадкові й залежать від політичних та особистісних відносин. Очевидно, через те В.Горбулін багато говорить про відомі політичні фігури, взаємостосунки між ними, але робить це дуже делікатно, інколи, може, навіть занадто делікатно. Ось і виходить, що за флером ввічливості досить часто маячать запитання, але аж ніяк не відповіді. Це є правом автора і, сподіваюся, сюжетами для майбутніх робіт Володимира Павловича.

Книжка складається з 16 глав. Кожна з них могла б бути розширена (це відчувається з компактності та насиченості матеріалів, якими оперує автор) до розміру розділу. Кожен розділ можна було б довести до масштабу книжки. Натомість викладені принципи, методологія, ідеї, концепції, факти подаються у доволі стислому вигляді, що дає змогу читачеві відразу ж усвідомити ключові моменти поданого матеріалу.

Слід визнати: оперативна робота апаратів, завантаженість поточними справами, невідкладні питання, які заполоняють щоденно, вічний цейтнот — усе це мало сприяло розквіту творчої думки, а то й просто теоретизуванню. Оригінальність думки в офіційних структурах стримує і бюрократична машина, яка майже автоматично протидіє будь-яким судженням, що не збігаються із загальною лінією. Численні організаційні рамки зазвичай відділяють співробітників, які генерують нові ідеї, від тих, хто ухвалює рішення. Тому дуже обмежена кількість справді новаторських пропозицій знаходить вихід із цього бюрократичного лабіринту. Але й ті, що пробиваються, зазвичай змінюються до невпізнанності внаслідок численних узгоджень та компромісів між відомствами, а також через поправки, внесені людьми, котрі ніколи не завдають собі клопоту порадитися з авторами цих пропозицій.

Але В.Горбуліну на посаді секретаря Ради національної безпеки було надано карт-бланш для творчого пошуку. Він сам собі поставив завдання організувати свого роду «фабрику думок» у сфері оборони та безпеки. Володимир Павлович був координатором і натхненником багатьох робочих груп із найкращих українських спеціалістів. Завдяки цьому праця, яку ми рецензуємо, у деяких своїх частинах виявилася твором колективним: низка положень — результат синтезу думок і пропозицій багатьох експертів та спеціалістів. Автор досить скрупульозно поставився до цієї ситуації, добросовісно перерахував усіх, хто разом із ним працював над проблемами національної безпеки. І це також урок — не може національна безпека країни бути заручницею однієї людини. Хай навіть ця людина — президент.

Загалом, В.Горбуліну вдалося вирішити щонайменше п’ять завдань, що й визначило значимість книги.

По-перше, стимулювати інтерес наукової і політичної спільноти до проблем національної безпеки України.

По-друге, дати зацікавленим громадянам усіх професій чітке уявлення про взаємодію різних чинників у політиці безпеки і тим самим сприяти кращому розумінню проблем нашої країни.

По-третє, накреслити шляхи, що сприяють розвиткові стратегічного мислення у сфері безпеки.

По-четверте, розробити своєрідний путівник серед концепцій, пріоритетів, напрямів, методів і механізмів реалізації політики безпеки.

По-п’яте, підбити підсумок багаторічним зусиллям із вироблення і здійснення політики безпеки України і накреслити перспективи на майбутнє.

Якщо ця книжка вплине на уяву хоч би одного високопоставленого політика, зайнятого проблемами і стратегією безпеки України, і породить хоч би одне системне й ефективне рішення, яке до того ж виявиться здатним реалізуватися, — то справжньої мети цієї книжки буде досягнуто.