Голлівудський режисер і педагог Марк Тревіс: «На фабриці мрій — справжнє полювання на хороші сценарії»

Поділитися
Наші кінокола знають, що в Києві дає майстер-класи у рамках «Школи Голлівуду в Україні» Марк Треві...

Наші кінокола знають, що в Києві дає майстер-класи у рамках «Школи Голлівуду в Україні» Марк Тревіс — режисер, сценарист, відомий педагог (його учнями є такі знаменитості, як Роберт де Ніро, Річард Дрейфус, Білл Пулман, Шарліз Терон). В ексклюзивному інтерв’ю «ДТ» Тревіс поділився враженнями від спілкування з українськими учнями, розповів про деякі тенденції сучасного Голлівуду. А кінооглядач «ДТ», своєю чергою, безпосередньо побував у «Школі» містера Тревіса.

Він не належить до числа голлівудських небожителів. Звання одного з найкращих викладачів режисури для нього цінніше за голлівудський гламур. Тож в Україні не помилилися, зробивши ставку не на примхливу знаменитість, а на міцного профі. Тревіс пояснює спраглим фабрики мрій, що Голлівуд тримається не на зірках, а на буденній праці десятків тисяч професіоналів. Помітно, що, викладаючи у «Школі Голлівуду в Україні», Тревіс займається улюбленою справою. Це відчувають усі учасники його майстер-класів. Утім, педантичний американський підхід до making movies не завжди знаходить відгук у романтичних душах українських студентів. Тревіс здатен навчити українських режисерів холодного професіоналізму — саме цього їм бракує найбільше.

— Марку, як вам вдається одночасно ставити спектакль в Америці, знімати кіно в Європі й викладати в Україні?

— Це досить складно. Займатися всім цим — такий собі різновид божевілля. Тому я намагаюся бути дуже обережним зі своїм часом. Я змушений планувати свій час на рік уперед, аби точно знати, що я маю поставити, написати, куди я маю поїхати.

— Що вам більше до душі — режисура чи викладання?

— Я люблю обидві професії. Протягом цих двох місяців здебільшого викладаю, але після того повернуся до режисури. Коли я багато викладаю, у мене починається туга за режисурою. А коли ставлю якийсь проект, виставу чи фільм, приблизно за місяць починаю думати: «О, як мені бракує викладання!» Але ці мої заняття підживлюють одне одне. Моє викладання допомагає мені в режисурі, а режисура стає в пригоді під час викладання. Я зрозумів, що ці речі не можна розділяти. Вони — частини єдиного цілого.

— Чи українські студенти дуже відрізняються від ваших американських учнів?

— Ні, поки що я нічого такого не помітив. Єдине, що впадає у вічі, є спільним для багатьох європейських країн, — студенти не готові працювати у спосіб, загальноприйнятий в Америці, зокрема в Лос-Анджелесі. Мені здається, те, що я роблю, для моїх учнів — щось незвичне. Але великої відмінності немає. Звісно, є величезна культурна відмінність, однак це жодним чином не стосується здібностей до знімання кіно. Іноді певна поведінка мене дивує, але мені підказують, що все це дуже по-українському, люди в Україні саме такі. Люди від того не стають гіршими студентами чи гіршими режисерами. Мені справді цікаво, яким чином місце, де ми народилися, впливає на нас. Місце, де ми виросли, визначає наші мислення, бачення світу, бачення себе. В Україні, Польщі та інших східноєвропейських країнах я постійно помічаю на обличчях людей невдоволення, стриманість, сум. Зовсім не так у місцях, звідки я родом.

— Чи люди інших культур сприйнятливі до вашого специфічно американського способу викладання? Чи є ваш підхід універсальним?

— Гадаю, так. Моє викладання справді дуже американське. Я мислю саме так, я сам учився в такий спосіб. Але студенти, котрі слухають мій курс, аж ніяк не повинні знімати кіно саме так. Вони мають вивчити й зрозуміти мою версію основ режисури, а потім відкинути для себе те, що не спрацьовує, або взагалі почати працювати по-своєму. Але студенти мусять знати й розуміти, як ця система працює. Я викладав у Японії, там кіно роблять зовсім по-іншому, ніж у нас, і для мене це було захопливо, бо я довідався, як працює цілковито інакша система. Режисура — це дуже індивідуальна річ. Якщо ви хочете стати режисером, ви маєте самотужки віднайти те, що працює на вас.

— Американська кінотрадиція завжди ставить на перше місце вміння оповідати історії. Українське кіно у цьому ракурсі є повним антиподом американського, адже в нашій традиції поетичного кіно...

— Прошу? Політичне кіно?

— ...Поетичне кіно, яке зазвичай взагалі не має стрункого сюжету. Як ви гадаєте, чи кожен успішний фільм мусить розповідати історію?

— І все-таки, ви говорите про поетичне чи політичне кіно?

— Українське поетичне кіно — назва напряму в нашому кіномистецтві.

— Гаразд… Усе залежить від публіки, до якої ви звертаєтеся. Я дивлюся багато європейських фільмів. Якщо це поетичний фільм, комусь він може видатися гарним, а хтось його не зрозуміє. І обидва матимуть рацію. Знову, йдеться про культурну відмінність. Я був вихований на певному різновиді кіно. Я виріс у світі міцних історій та сильних характерів. Якщо я бачу фільм, побудований на іншій чуттєвості, мені він може видатися нудним. Це не означає, що з фільмом щось негаразд. Фільм, у якому немає історії, також може знайти свій ринок, але у деяких культурах він не знайде відгуку. Це свідчитиме не про якість фільму, а лише про невідповідність між цим фільмом та певною культурою.

— А яке ваше персональне ставлення до фільмів або режисерів, які не оповідають історій?

— Мені як глядачеві потрібно одне — бути прив’язаним до певного персонажа. Якщо мені не байдуже, хто він і що він робить, я не відчуватиму незадоволення через брак сюжету. Але якщо у фільмі немає наскрізних персонажів, якщо це суцільна образність, я можу просто перестати дивитися фільм.

— В Європі давно констатують кризу Голлівуду, і ця криза насамперед стосується браку нових якісних історій, сюжетів, сценаріїв — тобто фундаменту голлівудської культури. Чи ви відчуваєте цю нестачу?

— Я не надто потерпаю від цього. Так, брак хороших історій завжди був проблемою в Голлівуді. У п’ятдесяті та шістдесяті голлівудське кіно справді трималося на міцних історіях. Але в наступні два десятиліття «Зоряні війни» та трилогія про Індіану Джонса визначили розвиток Голлівуду, стали сигналами до великих змін. Трапилися дві визначальні події. Перша — це поява блокбастерів, що ми їх називаємо popcorn movies: нікого не цікавить історія, головне — дія та спецефекти. Блокбастер — це, радше, візуальна й емоційна пригода, ніж оповідь. Другий аспект стосується бізнесу. Раніше справжнього комерційного успіху від фільму можна було чекати тижнями, місяцями. Дистриб’ютори розраховували на тривалий прокат фільму, який міг демонструватися в незначній кількості кінотеатрів і в разі успіху потрапляв до широкого прокату. Але з появою такого явища, як opening weekend, все почало залежати від того, скільки грошей фільм заробить за один уїк-енд. Успіх фільму залежить від того, чи здатен він заробити
30—40 млн. дол. за один уїк-енд. Якщо за перший або другий уїк-енд фільм не виправдовує сподівань, він зникає з кінотеатрів. Це призводить до того, що більшість студій воліють фінансувати такі проекти, як «Війна світів» або «Людина-павук». Вони роблять усе для того, аби заробити якомога більше грошей за один уїк-енд.

— Що може зарадити у цій ситуації?

— Не знаю. Єдине, що може змінити становище, — це смаки публіки. Такі фільми, як «Війна світів», заробляють уже небагато грошей — принаймні менше, ніж розраховують їхні продюсери. До того ж такі блокбастери не здобувають жодних нагород. «Оскари» дістаються фільмам, які розповідають прості історії, на кшталт «Крихітки за мільйон доларів».

— Подейкують, у сучасному Голлівуді йде справжнє полювання на хороші сценарії з цікавими характерами — провідні актори змушені інтригувати, аби дістати виграшну роль?

— Я нечасто чую про таке. Навпаки, проблема першокласних акторів у тому, що вони дістають забагато пропозицій одночасно і змушені відмовлятися від цікавих проектів. Але я знаю, що студії полюють на хороші сценарії. Найслабше місце цієї системи в тому, що хороших авторів не так уже й багато. В нас повно чудових сценаристів, однак написати добрий сценарій дуже складно, і сценаристи здебільшого думають про те, як їм вигідніше продати свій твір.

— Хто, на вашу думку, є найбільш характерним, знаковим героєм сучасного кіно?

— Це цікаве запитання. Не знаю, що відповісти, адже існує таке розмаїття героїв. Однак мене найбільше інтригують прості, звичайні люди, такі як Лестер з «Краси по-американськи». Набагато менше мене цікавлять супермачо, але цей тип поступово зникає з екранів. Інтрига, яка мене цікавить, — звичайна, навіть слабка людина за надзвичайних обставин.

— Якщо в недавньому минулому головні герої блокбастерів були надлюдинами, то нині їхнє місце заступили звичайні, не надто героїчні персонажі — як Том Круз у «Війні світів»...

— Я теж так вважаю. Персонажі Шварцнеггера та Сталлоне більше не цікавлять публіку. Мені набагато цікавіший персонаж, який стає героєм протягом фільму, аніж той, що з самого початку поводиться героїчно. Це більше схоже на нас. Пересічному глядачеві легше впізнати себе у такому герої.

— Існує знаменита фраза, що хороший режисер має бути хорошим педагогом. Чи часто буває навпаки?

— Не обов’язково. Це не аж так пов’язано. Але справжні педагоги мусять займатися режисурою. Не можна казати: «Я тільки викладаю, мені необов’язково щось ставити». Режисурою потрібно займатися завжди.

З досьє

Довгі роки Марк Тревіс був представлений як режисер на лос-анджелеських та бродвейських сценах відомими роботами — «Бронкська історія», «Роздягаючи Нью-Джерсі», «Відданий», «Одного разу чоловік та двічі хлопчик», «Час летить, поки ти живий», «Кафе 50-х», «Немає місця кращого за дім», «Крила», «Приліт лелеки». Тревіс закінчив Єльську школу драматургії і був консультантом кінорежисера Марка Райдела. Режисерську телевізійну роботу Марка Blind Tom: The Thomas Bethune Story відзначено нагородою Еммі. В 1990 році він зняв свій перший кінофільм «Занурення» для компанії Warner Brothers, із Біллом Пулманом та Недом Бітти в головних ролях.

Протягом своєї педагогічної кар’єри Марк Тревіс викладав у Голлівудському кіноінституті, Американському інституті кіно, Гільдії режисерів Америки та багатьох інших навчальних закладах США, а також у японських, німецьких, англійських, французьких кіношколах. Серед його учнів — численні режисери, сценаристи, продюсери, а також ціла армія акторів, зокрема Білл Пуллман, Шерліз Терон, Куба Гудінг молодший, Майкл Фокс, Мартін Ландау. Якщо додати сюди читачів бестселера Марка Тревіса «Шлях режисера», число його учнів узагалі не піддаватиметься ліку. Водночас Марк Тревіс залишається практиком режисури: у лютому в Лос-Анджелесі відбудеться прем’єра його вистави «Лев узимку» за п’єсою Джеймса Голдмана, а влітку наступного року Тревіс фільмуватиме американо-німецьку копродукцію «Джеремі і тітоньки» за власним сценарієм.

«Школу Голлівуду в Україні» підтримує ТМ «Олімп». Організатори запевняють, що це не одноразова акція, а системний цикл.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі