Гоголь поплутав. «Тарас Бульба» — «ідеальний» фільм для президента - Культура - dt.ua

Гоголь поплутав. «Тарас Бульба» — «ідеальний» фільм для президента

3 квітня, 2009, 14:05 Роздрукувати Випуск №12, 4 квітня-12 квітня

На екранах України — «Тарас Бульба» (режисер Володимир Бортко, співавтор сценарію Микола Васильович Гоголь)...

На екранах України — «Тарас Бульба» (режисер Володимир Бортко, співавтор сценарію Микола Васильович Гоголь). «Фільм, якого чекали». Хоча такого слогану в рекламі немає. Картина ця три довгі роки вимучувалася під пекучим сонцем і під зливами — в Кам’янці-Подільському, на Хортиці, в Києві, в інших тутешніх місцях. Пристойні творчі сили було кинуто і коням під ноги, і на спис, а декого навіть у Варшаві на гак підвісили натовпу на радість. Бюджет (згідно з останніми підрахунками) — близько 20 млн. дол. А такі гроші, як відомо, дружня держава на вітер не пускає. Результат: знову ВІН їх усіх…

«Ой чий то кінь стоїть?» Спочатку жорстка догана ідеологічній машині. «Куди І.Васюник дивиться?», «І чим там В.Вовкун займається (адже звання «народна» своїй дружині вручити не забарився)?»

Виявляється, щосеансні сутички міжгалактичних тварюк із голлівудськими дегенератами — це будь ласка, це ви законослухняно регулюєте-дублюєте. А досить-таки вільне кінопрочитання близького нам за духом і топографією Миколи Васильовича якось державно «не домислили» (чи кого не дотиснули?).

І не підметушилися своєчасно та якісно представити кіно дер­жавною мовою. На додачу подарувавши цьому ж проекту важливий для нього бонус — автентичність. Особливу мелодійно-мовну атмосферу.

Гоголь, який створював свій героїчний міні-епос російською мовою (і 1835-го, і 1842-го), гадаю, не став би опиратися. Як не може він юридично оскаржувати й чимало сценарних фантазій у цій же стрічці.

Та й сам Бортко, пригадую, ще на етапі народження проекту гучномовно пропонував нам: беріть, створюйте і свою «аудіоверсію», жодних проблем, тим більше що в кадрі практично «всі ваші»!

Те, що в мелодиці Гоголевого тексту сприймається як літературні чари, не завжди набуває такого ж чудодійного лексичного еквіваленту — вже на екрані. Це закони різних жанрів. Чи треба пояснювати?

І ось (фантазуємо): якби отримала ця, зовсім не трешева, стрічка українську звукову доріжку (хто краще за Ступку озвучить сам себе?); якби збагатилася вона справжніми живими голосами тієї епохи; якби з’явилося в цій же картині стримане коректування гучно-настирливих а-ля гоголівських лейтмотивів «За Русь! За Русскую землю!» (можна б і послабити пафос — наприклад «за нашу землю!», все одно ж наша, «чия» ще?)… Тепер приплюсуємо до всього основний масив — майстерну роботу всього трудового творчого колективу, ось тоді…

Ось тоді, мабуть, цей «переосмислений» «Бульба» і став би ідеальним фільмом — для Віктора Андрійовича. А поки це ідеальний фільм — для Дмитра Анатолійовича.

Там же не тільки для нас, там і для них... Коні скачуть. Хати горять. Лицарська доблесть «так і норовить...». Перші артисти грають добре. Майже кожен хоробрий козак, падаючи з коня, освічується в любові до віри і до землі рідної (за версією Гоголя та каналу «Россия» — виключно російської, якби озвучили наші — було б відповідно...).

Загалом, таким шансом знехтували! Такий блокбастер профукали. Таку ідеологічну акцію не провернули. Втім, як завжди.

Ну, а тепер до творчих питань…

У чому головні проблеми кіно? І для цієї картини, і для інших таких екранізацій звичним є одвічний конфлікт — суперечність Духу і Букви. У даному разі — обманного духу Гоголя і прописної кінобукви Бортка.

Завжди обожнюючи своїх авторів-натхненників і дотримуючись майже кожної їхньої коми, цей талановитий режисер цього разу чи то злукавив, чи то потрапив у гоголівську пастку? Так багато всього хотілося йому з сюжету вичавити, що в результаті на поверхню виплив жорсткий батальний натуралізм, відтінивши поліфонічну стародавню притчу.

Те, що в Миколи Васильовича, згідно з В.Бєлінським, «поезія, енергетична, могутня, як ця Запорізька Січ», — те в режисерському аранжуванні — батальна натуралістична проза.

Жорстока проза очима режисера XXI століття.

Помітна і відверта спроба переосмислення стародавнього сюжету як суто «історичного» полотна. У Росії сурмлять — «історичний блокбастер». Але й це — додаткова проблема. Оскільки вимагати від міфологемного гоголівського тексту «історичної» достовірності — даруйте, тут або режисерський наїв, або ж програмний маркетинговий політхід — на замовлення телеканалу «Россия». Безперечно, це друге.

Матеріал про дикі звичаї і високі пориви XVI століття, як відомо, зовсім «не документ», оскільки «…зміст його вигаданий, і важко було б навіть приблизно зарахувати його до того чи іншого періоду, тому що автор дозволяє собі в цьому випадку історичні неточності, наприклад, на початку йдеться нібито про час Наливайка, отже, 1595 рік, водночас визнаються такими, які вже існують у Києві, академія й бурса, тоді як бурса була облаштована тільки у XVII столітті митрополитом Петром Могилою…» Це М.Костомаров.

Бортко ж усію потугою своєї постановочної армади свідомо відходить від умовності, від «оповіді», а отже — гоголівської «містерійності», делегуючи у свій фільм російську билинну нав’язливість відкритого рефрену — «все так і було…».

Було чи не було? Так чи не так? Але ж на те він і Гоголь — відомий «мінер»-провокатор, — щоб плутати карти, розпалювати пристрасті, підривати землю під ногами у своїх інтерпретаторів... І частенько виставляти дурнів героями і навпаки, коли йому Самому щось на думку спаде...

Тому й галас цій картині був забезпечений задовго до появи. І навіть російські інколи демократичні ЗМІ до прем’єри Бортка виявили нещадність. «Недовгодив» хіба? Деякі рецензенти (зокрема на шпальтах колишньої газети Б.Березовського) докотилися до повного маразму, звинувативши вже Гоголя у «драматургічній одноманітності». Ну, а це вже повне хамство і допотопне невігластво. Це про кого, про Гоголя? Про генія, в якого кожна фраза, хоч би скільки редакцій згодом з’явилося, буквально виписана і виплекана — «написана пензлем сміливим і широким».

«Драматургічна одноманітність» — радше, у сценарній і режисерській експлікації. У нав’язливому месиджі, зрозумілому з першої сцени, щойно Тарас розпочне «партзбори» перед козаками з риторикою про землю руську.

...Тут, з одного боку, якісна старомодність радянської кіношколи, представником якої і є В.Бортко.

З іншого ж боку — підходить він до матеріалу з певною винуватою професорською міною: хоч би нікого не скривдити, хоч би всім сподобалося в Держдумі, хоч би всім «залік» виставити...

У фільмі буцімто задана політкоректність. Антисемітизми Гоголя трохи мікшовані: «Бий шинкарів!» замість «Бий жидів!». Правда, українські субтитри одразу відновлюють «справедливість»: «Свобода» буде задоволена.

Спочатку Бортко й намагається ніби пропорційно врівноважувати кількість згадувань про «руську землю» і про «ВкраЙну» — у тій-таки «доріжці». Тільки ближче до фіналу, коли в закадровий бій «за батьківщину, за Сталіна» вступає голос символу російської вульгарщини Сергія Безрукова, ці бої місцевого значення втратять усіляку значимість. Чому? Тому що власною майстерною рукою режисер прошиває вже такий триколорний ідеологічний «шов» (на замовлення телеканалу), що відверто сумно стає... Власною рукою — під ніж такий матеріал... І не до тексту Гоголя тут прив’язка, не варто. До того тексту, в якому «національне» — як ірреальне, напівказкове. Тут же — як партійний слоган, чітко, ясно, патетично, за методом 25-го кадру.

Якщо згадувати пушкінську формулу (тобто оцінювати митця за завданнями, ним же самим перед собою поставленими), то «завдання», яке вибудував для себе Бортко… вирішені, загалом, правильно. З його точки зору. З погляду людини, яка думає саме так. Постановника, який вірує саме в це. Члена КПРФ, який сповідує саме те.

«Дрібного не хочеться! Велике не вигадується!» — мучився Гоголь за рік до «Бульби». А Йосип Сталін значно пізніше констатував: «Тільки велика мета народжує велику енергію…» І до чого це? Знову-таки, лише з приводу гіркої досади. Оскільки потужна енергія цієї картини (далебі не рівня нашому місцевому кінопейзажу, де вже як знімуть про чергового гетьмана, так одразу й цяцьку їм за дурнувату бутафорію вручай) іде в такий розріз із дрібною вузькопартійною метою... Власне, з вірнопідданицькою, що відверто руки опускаються… Навіть «совок» ідеологічну лінію проводив вишуканіше. Чи знову це Його витівки?

Що з фільму лишиться для матері-історії цінним? Очі Бульби. Погляди артиста Ступки. Колючі очі, які в окремих сценах — а це справжнє диво лицедійської майстерності — завжди за півміліметра від сліз. Прекрасна сцена прощання з Остапом. Не нещадний натуралізм тут вражає (так уже позбиткувалися з бідолашного, що навіть Гоголь здригнувся б...), а придушений його крик — «Добре, синку...».

Ступка несе в цьому фільмі тему мужньої приреченості. Коли борг понад усе, коли всередині розривається серце — але знати про це не повинен ніхто. Ах, якби не та ідеологічна «віньєтковість», була б суто епічна розповідь про Батька і Дітей... Про хоробре серце, яке навпіл.

Місцями Ступка навіть приглушує збуджений пафос Бортка. І грає в Бульбі, звісно, не знак, не героїчну доктрину і не «партійне угруповання», а живу вільну людину. Відчайдушного хвацького батька, затиснутого лещатами неминучості...

Акторський ансамбль — узагалі прикраса картини. І тут Бортко постає як досвідчений майстерний акторський «угодник», відчуваючи подих кожного і темперамент кожного.

Я на мить порівняв, як актори грають «про історію» у нашому недавньому «Богдані Хмельницькому» (у стилі шаленої вампуки) і в нинішньому «Бульбі» — і зразу ж здригнувся від непорівнянності. Голос кожного тут чутний. Очі кожного в’їдаються у душу. Чудові епізоди у Леся Сердюка, у Ади Роговцевої (її Мати на екрані лише дві хвилини, а про цю жінку і про всі її біди все зрозуміло). Добре, без жодного фальшивого «виверту» працюють Сергій Дрейден, Володимир Вдовиченко, Ігор Петренко...

І все «було б» — «якби…»

Миколо Васильовичу, ну, може, досить уже, з неба на нас дивлячись, так жорстоко жартувати?.. Тут і без ваших витівок — суцільні «блокбастери»!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво