Гоголь після капремонту. Іван Малкович провів капіталістичну ревізію гоголівської казки про козака та чорта

Поділитися
Книжка «Ніч перед Різдвом», попри сніжинки на обкладинці, нагадує гарячий пиріжок: її «сигнали» видавництво щойно одержало з друкарні...

Книжка «Ніч перед Різдвом», попри сніжинки на обкладинці, нагадує гарячий пиріжок: її «сигнали» видавництво щойно одержало з друкарні. Факт того, що різдвяну історію випустили саме до Різдва, — може, геть пересічний у країнах із розвиненим книговидавництвом, але тільки не у нас.

Все ж таки не станемо забувати, що ми живемо в Україні — державі, де більшість світових бестселерів видають із запізненням у роки, а то й десятиріччя, а слово «маркетинг» у видавців викликає або гідний неофіта подив, або бридливу гримасу, або небезкорисливу зацікавленість у тому, як би на розвиток цього самого хитрого маркетингу та забульбенити якусь державну програмку підтримки чогось вельми соціально значущого. Наклад книги теж не по-українськи великий, а якщо порівнювати зі світовими — то настільки ж по-українськи малий: 7 тисяч примірників, із яких 4 вже продано (для порівняння: середній наклад художньої літератури — 2 тисячі, причому продають його протягом року). Свята, подарунки, туристи, сувеніри — загалом, усі ті чинники, що стимулюють попит, про які пишуть книги з маркетингу і від яких бридливо відвертають ніс колеги Івана Малковича по цеху.

Однак є ще те, про що підручники з успішних бізнес-стратегій писати не можуть. В афористичній формулі Венічки Єрофєєва це звучить як «У світі компонентів немає еквівалентів». У цьому сенсі рецептура зразкового книжкового новорічного сувеніра з України Малковичем зважена з аптечною точністю — кілька унцій Гоголя, стільки-то крапель Рильського, усе це дбайливо перемішати в шейкері Малковича, а потім дбайливо набирати на пензлик Костя Лавра і тоді... За всієї зовнішньої простоти «Ніч перед Різдвом» створена як матрьошка взаємно посилюючих брендів. На поверхні — бренд «Гоголь» і найбільш український його твір «Вечори на хуторі біля Диканьки». Про «Вечори...» ще Пушкін писав, що це — цитата умовна — «пісні і танці веселого племені» (плем’я — це ми з вами), а українські дослідники давно й безповоротно зійшлися на думці, що писалися «Вечори...» українською, а потім, мовляв, перекладалися на експорт, а коли так, то, виходить, і Гоголь кроїв свою «Шинель», із якої, як відомо, вийшла російська література, з української ряднинки... Ось така «тепла» літературознавча історія. У результаті: «Ніч перед Різдвом» для батьків — класика, для дітей — казка, для підлітків — телевізійний мюзикл із брендовим Олегом Скрипкою в ролі коваля Вакули, для ідеологів — ненав’язливе, але спокійне «нагадування москалям про Тузлу». Своїм приємно, а на експорт — зрозуміло: до кінця новорічних свят у видавництві плекають надію допродати стартовий наклад і почати готувати перевидання.

До речі, для Малковича це вже не перша спроба видавати Гоголя, і конкретно «Ніч перед Різдвом» у перекладі Максима Рильського. За виданням для підлітків (а були й такі пробні камені в історії «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» 1997 року) можна переконатися, що жодного слова Гоголю редактор Малкович не дописав, жодного слова перекладача Рильського не виправив — тільки зробив необхідні скорочення, і «підретушував» назву (у Рильського перекладено як «Ніч проти Різдва»): коли йдеться про бренди, чистота мови поступається місцем демократичній легкотравності. І в цьому теж талант аптекаря-Малковича — додавати до своїх сумішів антиалергійний компонент, поступово виліковуючи від алергії на українське навіть особливо затятих алергіків. (Будь я святим Миколаєм, обов’язково підклала б «Ніч перед Різдвом» під подушку Жириновському — заодно й видавництво заощадило б на рекламному бюджеті.)

Художник Кость Лавро малював книгу рік. Кажуть, що він мріяв намалювати найкращу свою книгу (і це після легендарної «Абетки» і вражаючого «Пана Коцького»!). Якось, кажуть, не витримавши власного перфекціонізму, навіть приходив до Малковича здаватися... Книгу врятувало те, що десь звідти, з хуторів біля тієї самої гоголівської Диканьки, родом мама художника — так він намалював своє дитинство, «коли дерева були великими», а літери нагадували дивовижні, майже не утилітарні предмети: «ч» — пічний рогач, «і» — свічечку з мерехтливим полум’ям, а тотемний козак Мамай із лубочної картинки — самого класика Миколу Васильовича Гоголя... Так гоголівська історія про його українське дитинство перетворилася на українську дитячу казку про Гоголя, котрий у дитинстві був українським козаком, вірив у кохання найвродливіших дівчат і міг осідлати хоч самого чорта, а потім виріс і став російським класиком. Відома така історія...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі