ГОГОЛЬ. 150 РОКІВ БЕЗСМЕРТЯ

Поділитися
Він ніколи не сходив з історичної сцени. Один із великих письменників ХІХ століття, Микола Васильо...

Він ніколи не сходив з історичної сцени. Один із великих письменників ХІХ століття, Микола Васильович Гоголь зіграв незвичайну роль у розвитку української культури, з якої народився, російської культури, в якій працював, світової культури, яку запліднив новими ідеями і як модерний письменник, і як релігійний мислитель.

Критикований за «відступ від реалізму», від прогресивних ідей, від сатиричного зображення дійсності, він пройшов над течіями тодішньої політики і літератури, таємничий і відчужений. Але ніхто з талановитих сучасників не уник великого впливу його слова, яке схоплювало плинні явища життя поза видимістю форм. Тільки аж у ХХ ст. заговорили про живе втілення його примар.

«Гоголь перший побачив невидиме і найстрашніше, вічне зло — не в трагедії, а у відсутності усього трагічного, не в силі, а в безрадності, не в безумних крайнощах, а в надто уміркованій середині, не в гостроті і глибині, а в тупості і в пласкості, вульгарності людських почуттів і думок, не в найбільшому, а в найменшому.

Гоголь створив для моральних вимірів те саме, що Ляйбніц для математики, — відкрив, сказати б, диференціальний вимір, безкінечно велике значення нескінченно малих величин добра і зла.

...Два головних герої Гоголя — Хлєстаков і Чичиков — є двома сучасними російськими персонажами, двома образами вічного зла — «безсмертної людської вульгарності». За словом Пушкіна, «то були зображення двох бісів». Натхненний мрійник Хлєстаков і позитивний діляга Чичиков — за цими двома протилежними особами прихована персона третя, що їх з’єднує, персона чорта «без маски», «у фраку», «своєю власною особою» вічного нашого двійника, котрий у собі показує нам наше відображення, як у дзеркалі, і каже: «Чого смієтеся? З себе смієтеся!». (С. Мережковський)

Те саме, що відкрилося Мережковському на канві революції 1905 року, ще рельєфніше бачилося М.Бердяєву в епоху більшовицької революції, коли Хлєстаков «очолив департамент у Смольному».

«Гоголя мучило те, — пише
М. Бердяєв у книзі «Джерела і сенс російського комунізму», — що Росія одержима духами зла і лжі, що вона сповнена пиками і рилами так, що важко віднайти людину. Було б помилкою бачити в Гоголеві сатирика. Він прозирав метафізичну глибину зла, а не лише його соціальні прояви.

... Гоголівська Росія залишилася і в Росії совєцькій...

Гоголь пережив релігійну драму. Він був пригнічений тягарем зла, яке сприймав.

У природі його був сильний аскетичний елемент...»

Метафізичні первні Гоголівських візій ще більше оголилися після чергового переодягання і перебудови. Загубилася соромливість наготи. І навіть пристойність фрака.

Чичиков отримав статус легітимності і вибрав для офіційної реєстрації своєї партії одне з непримітних затертих слів. Конфлікт з законом його перестав турбувати, відколи він сам став законотворцем і людиною влади. Конфлікт із мораллю для нього ніколи не був діткливим, оскільки він позбувся ґрунту любові.

Байдужий до «проблем ближнього», прагматик Чичиков стає героєм нашого часу, зненавидженим людьми, але самовпевненим, зарозумілим і самовдоволеним.

Чичикову здається, що нема ніякої потреби вживати старі поняття і що нині їх цілком замінюють нові технології плюс капітал нувориша. І його утверджують у цьому приватизовані ним ЗМІ. І тільки глухі віддзеркалення видають його неспокій внутрішній.

Тривалі суперечки про національну приналежність Гоголя позбавлені глибини. Гоголь вважав, що росіяни і українці — «дві різні природи, наділені від Провидіння зовсім різною історією». В центрі своїх ідейних шукань він ставив ідею «праведного господарювання» в орендованому Божому винограднику.

«Гоголь був і у всі часи залишався романтиком... Але якраз поєднання романтичної настанови духу з твердим та гострим реалізмом у зображенні російського життя, так само, як поєднання романтичної настанови в релігійних переконаннях, з тверезим наближенням до Вищої Реальності — і творить своєрідність творчості Гоголя як художника і як мислителя». (В.Зіньківський)

Гоголь надалі залишається загадковим і актуальним, і то не тільки у своїх містичних прозріннях. Деякі критики ставили і ставлять його на недосяжну естетичну висоту. Тим вагоміше звучить гоголівська критика естетичної утопії і твердження про безпідставність естетичного гуманізму, пов’язаного з тодішніми філософськими віяннями.

Окрім естетичної «критики вогнем», що запам’яталася особливо у зв’язку з історією його першого і останнього твору, Гоголь висував конструктивну ідею служіння Слову через поєднання естетичних і моральних запитів у контексті релігійному.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі