Гія Канчелі: «Ніколи не змирюся з націоналізмом і релігійним фанатизмом»

Поділитися
У столиці кілька днів гостював усесвітньо відомий грузинський композитор Гія Канчелі. Він виступив у посольстві Грузії, в Національній філармонії...

У столиці кілька днів гостював усесвітньо відомий грузинський композитор Гія Канчелі. Він виступив у посольстві Грузії, в Національній філармонії. Його приймали радо. Інакше й бути не могло… Всі пам’ятають його легендарні мелодії з популярних фільмів «Міміно», «Кін-дза-дза», зі спектаклю БДТ «Ханума». Канчелі зумів дивним чином переплавити у своїй творчості дар автора симфонічної, камерної музики з талантом мелодиста, чиї ритми й наспіви як пішли в народ, так і залишилися там жити. В ексклюзивному інтерв’ю «ДТ» режисер розповів про Роберта Стуруа, Георгія Товстоногова, Михайла Ходорковського та про своє нинішнє сприйняття суспільно-політичної «музики».

— Гіє Олександровичу, у Києві не один сезон іде «Цар Едіп» на сцені театру імені Івана Франка, до якого ви безпосередньо причетні...

— Так, я не тільки побував у вас на прем’єрі, a й працював разом із Робертом Стуруа та Богданом Ступкою. Добре запам’ятав весь період роботи. Нам було і добре, і цікаво...

— Стуруа у процесі роботи сам визначає музичні теми, чи ви перший пропонуєте?

— У театрі й кіно ведучими бувають постановники... А якщо брати сценографію, музику — ми почуваємося, швидше, допоміжною ланкою.

— Це несправедливо, напевно? Адже музична тема часом задає і жанр, і настрій?

— Природно. Однак треба довіряти музичному чуттю того ж таки Стуруа. Він, відштовхуючись від музичного образу, може змінити будь-яку мізансцену...

— Не намагалися підрахувати, скільки у вас спільних робіт зі Стуруа?

— Мені легше полічити, скільки разів ми не працювали разом! Може, всього кілька разів. А так — понад тридцять спектаклів.

— А перша зустріч?

— Це п’єса, яку написав сам Роберт спільно з одним актором... Вона йшла на Малій сцені Театру Руставелі. Тоді він мене й запросив уперше. Це було на початку 60-х. Наступна наша велика робота — «Ханума». Знаменитий товстоноговський спектакль з’явився після того, як Георгій Олександрович подивився нашу постановку.

— Напевно, не багато хто про це знає...

— Хоч я безмежно шаную Товстоногова, різниця між цими постановками — величезна. І я багато віддав би, щоб у титрах екранізованого товстоноговського спектаклю не було мого прізвища...

— Це ж чому? Чудова екранізація. Досі співають — «Как базара без хурмы, свадьбы нет без Ханумы…» Або «Грех на земле жить, грех холостым быть…»

— Коли Георгій Олександрович запросив мене в БДТ, в оркестровій ямі звично сиділо кілька музикантів. У драматичному театрі, коли йдуть у запису оркестрові номери, таке сприймається нормально. А коли Товстоногов доручив зняти фільм «Ханума», це «пілікання» і цей «спів» потрапили без змін на екран. І вже мені стало ніяково. Думаю, Георгій Олександрович мав мене попередити про те, що планує зняти фільм. Я зробив би нове аранжування, фонограму. Був би присутній під час запису. І все вийшло б інакше.

— І ви сказали великому Гогі, що незадоволені?

— Ні. Коли я подивився фільм, Товстоногов був уже хворий... І я вирішив не засмучувати його.

— «Ханума» ніби виткана з грузинської народної музики — вона легка, іскриста. Це оманне відчуття?

— Там авторська музика. Грузинська народна музика — зовсім інша сфера. Маю на увазі народне багатоголосся. Напевно, «Ханума» ближча до міського фольклору.

Знаєте, мене в моїй творчості досі найбільше засмучують два моменти — згадана «Ханума», знята на плівку, і «Чіто-гвріто» з «Міміно». Навіть попри мою величезну повагу і до Данелії, і до Товстоногова...

— Ну навіщо ж так суворо, Гіє Олександровичу? Ось і грузинський геній Піросманішвілі в декого асоціюється виключно з пісенькою «Миллион алых роз», але менш геніальним він від цього не стає. До речі, крім Стуруа, вам зустрічався режисер — не тільки в СРСР, а й у світі, — з яким би ви так само ефективно спрацювалися?

— За рекомендацією Альфреда Шнітке, мене одного разу попросив зустрітися з ним Юрій Любимов. Він планував ставити Чінгіза Айтматова, коли вийшла його знаменита книжка «И дольше века длится день». Юрій Петрович запропонував попрацювати над спектаклем. На жаль, невдовзі після цього розпочався процес поступового виселення Юрія Петровича з СРСР. Гадаю, з Любимовим я б спрацювався. В усіх інших випадках — відмовлявся.

Обмежився роботою зі Стуруа. Наше півстолітнє спілкування дало можливість розуміти один одного з півслова. Наприклад, музика до знаменитого «Кавказького крейдяного кола» Брехта створювалася так... Стуруа телефонує мені й запитує: «Ти читав п’єсу Брехта «Кавказьке крейдяне коло»? — «Ні...» — «І не читай, будь ласка...» І я написав музику, не читаючи тексту. Але це можливо тільки зі Стуруа.

— Він по телефону виклав сюжет Брехта?

— Він просто називав образи, які потрібні у спектаклі, підказував певний настрій. Але таке можливе лише зі Стуруа. Не годен уявити роботу з іншим режисером без знання змісту п’єси.

— Це вже внутрішня спорідненість?

— Певно, так.

— А в кіно ви зійшлись із Данелія?

— Я написав музику до понад 60 картин. Добре запам’яталися не більше десятка. Решти — навіть не пам’ятаю. До «моїх» фільмів входять усі роботи з Данелія — «Не горюй», «Міміно», «Кін-дза-дза», «Паспорт», «Сльози капали»... З Ельдаром Шенгелія — «Незвичайна виставка», «Диваки», «Блакитні гори».

— Ви тепло, по-братньому відгукуєтеся про Стуруа. Півтора року тому він гостював у Києві, й під час спілкування з режисером мені здалося, що його пригнічує ситуація на батьківщині. Він почувається некомфортно. До того ж почалися прикрі моменти після одного його спектаклю, в якому побачили «пародію» на керівну верхівку Грузії. Це так? Моє відчуття не оманливе?

— Частково це, можливо, й так. У цілому ж до нього ставляться з повагою. Можливо, хтось вважає, що зроблене ним сьогодні — це крок назад. Особисто я так не вважаю.

— А театр Руставелі тепер часто їздить на гастролі?

— Не так, як раніше. Адже гастрольні поїздки субсидіювала держава. Це почалося, коли на спектакль «Кавказьке крейдяне коло» в Москві прийшов пан Демічев, тодішній міністр культури СРСР. Ажіотаж був величезний! І з цього епізоду розпочалася хода спектаклю по всьому світу.

Коли поставили «Річарда III» і поїхали до Лондона — знову фурор. Неможливо було потрапити в Лондоні на спектакль.

Доля «Гамлета» у Стуруа цікава. Він зробив чотири версії. В Лондоні. У «Сатириконі». Потім двічі у Тбілісі. І щоразу — новий, незвичний погляд.

— Отож мої відчуття щодо Стуруа — помилкові? Йому на батьківщині — дуже добре?

— Як і скрізь на пострадянському просторі, наше суспільство розділене. Хтось прихильно ставиться до влади, хтось — критично.

Я, наприклад, вважаю, що художники масштабу Роберта Стуруа повинні стояти «над» таким роздвоєнням. Вони, природно, можуть мати свою точку зору. Але, на мій погляд, виражати ставлення краще через свою творчість.

Принаймні я намагаюся дотримуватися цього принципу.

Стуруа — людина розумна і глибока. Якщо він так вирішив — отже, совість підказала йому саме так поводитися...

— Як ви розцінили недавню гучну заяву Кікабідзе у зв’язку з відмовою від російської нагороди?

— Я розумію його... Коли ця трагедія сталася, Кікабідзе не міг інакше вчинити. І він правильно зробив. Це було відразу після серпневих подій. Але я наведу інший приклад. Це було безпосередньо після серпневих подій 2008 року. А тепер 2010-й... І зараз Стуруа працює в театрі Калягіна, ставить там «Бурю» Шекспіра. І ось я повинен їхати і, як завжди, бути поруч із ним, працювати. Але я все ще не можу примусити себе нарешті вирішити — їхати в Росію чи ні...

— А доведеться ж вирішувати. До чого схиляєтеся?

— Чудово розумію: політичні діячі приходять і відходять. Вірю, що справедливість восторжествує. Але з нами так несправедливо вчинили. І, головне, продовжують чинити... Ось так узяли й ножицями відшматували понад 20 відсотків нашої території. А пропаганда, яку й тепер трублять усі російські ЗМІ, настільки обурлива і неприйнятна для мене, що я досі не можу змиритися з тим, що сталося... Недавно я виявився ініціатором концерту в Лейпцигу, присвяченого в’язням сумління — в основному в особі Михайла Ходорковського. У концерті взяли участь знамениті музиканти. Виконувалася Четверта симфонія А.Пярта, присвячена М.Ходорковському. Був виконаний і мій твір для скрипки, віолончелі та камерного оркестру, який не присвячений конкретно Ходорковському, але прозвучав у цьому концерті, в контексті.

Для програми я написав кілька речень... Дозволю собі зацитувати фрагмент цього тексту з програмного буклету...

«...Час невблаганно веде до змін, і лише непередбачуваність російського істеблішменту залишається непорушною. Прикладом цього служать ганебний процес над М.Ходорковським і не менш ганебна й витончена пропаганда, яка виправдовує окупацію грузинських територій у результаті торішнього російсько-грузинського конфлікту.

На відміну від Михайла Борисовича, я особисто не в змозі зрозуміти таке й, відповідно, вибачити. Я, швидше, схильний просити вибачення за всіх нас, тих, хто дивиться на те, що сталося,
збоку...»

…Більшовики й наш «великий» співвітчизник Коба свого часу узаконили три автономії в Грузії, дві з яких тепер виявилися «незалежними державами». Хоча осетини в нас багато століть жили і, на щастя, продовжують жити, проте це завжди була грузинська територія.

Ось тому мені так важко вирішити: їхати в Москву чи ні...

— Невже, по-вашому, має рацію Саакашвілі, що першим дав наказ стріляти... по своїх?

— Це за версією Росії, яка свою агресію називає «примусом до миру»! Я це називаю «примусом до війни», який цілеспрямовано вівся впродовж 16 років — і в Абхазії, і в так званій Південній Осетії.

— А чи не ідеалізуєте ви, як людина творча, образ цього «експресивного» керівника Грузії? Адже інформаційна політика й відстань роблять свою справу?

— Ідеалізації немає. У мене ставлення до нього, як і до всіх, у тому числі й до мене самого, і зі знаком «плюс», і зі знаком «мінус».

— Що в «мінус» входить?

— Вважаю, що «мінус» — це спонтанність. Інколи навіть екзальтація. І «плюс» — те, що саме необдуманість інколи дозволяє робити те, що вже зіграло на благо мого народу, моєї країни. Маю на увазі успішно проведені демократичні реформи, частину з яких визнає навіть опозиція.

— Україна, що тішиться своєю демократією, сповзла у злидні! А демократична Грузія — там хіба суцільне процвітання?

— Гадаю, трохи стало краще, хоча до викорінення бідності ще далеко. Ось ви вважаєте, що в Україні мало позитивного відбулося?..

— Я вважаю, що позитивне відбулося теж.

— А те, що у вас було чесне голосування, — хіба не досягнення демократії? А 85 і 90% за одного кандидата в Росії — це хіба демократія? Я буду щасливий, якщо майбутні вибори у нас, у Грузії, пройдуть так само. І різниця становитиме лише кілька відсотків.

— Відійдемо від політики... Вас, як музиканта серйозного, не навідують тривожні думки про те, що масова культура може проковтнути класичний музичний острів, на якому збираються люди, котрим цікаво слухати й чути одне одного?

— Високе мистецтво завжди було елітарним. І воно залишиться елітарним. Ніколи не вірив у твердження, що мистецтво врятує красу, а краса — світ... Припускаю, що сама краса і рятує себе. Музика Баха, Бетховена, Моцарта — це те високе мистецтво, яке сприймають небагато людей — так було колись, є сьогодні. І так само буде — завтра.

— Ви виїхали в 1991-му, в Берлін. Які були мотиви, соціальні чи приватні?

— Отримав стипендію Німецької академії мистецтв на один рік. І в 1991-му з величезною радістю виїхав, бо на той час до влади прийшов Гамсахурдіа, до якого в мене було різко негативне ставлення. Громадянське й людське... Ніколи не змирюся з націоналізмом і релігійним фанатизмом. Ці риси нищать усіх і скрізь...

— А що рятує?

— Рятує час. Світ стає жорсткішим, зло — витонченішим. Хоч як парадоксально, саме великі досягнення науки, нові технології підштовхують до цієї витонченості, якою користується зло. А добро залишається... як останні квартети Бетховена, серед меншості... У мене в Київській філармонії прозвучав один твір — Ex contrario, латиною це означає «З протилежного». Що я мав на увазі, працюючи над твором? Те, що коли релігійний фанатизм не приводить до зближення різних релігій, а навпаки, прірва між цими релігіями розширюється, — то в музиці я можу їх зблизити. У цьому творі я постарався, наскільки можливо, примирити орієнталізм із європейською традицією. Знаючи, що це нічого не змінить, я просто вгамував свою спрагу.

— Ви згадали в розмові свого співвітчизника — Йосипа Джугашвілі, портретами якого прикрашені чи не всі книжкові прилавки. Знову мода? Чи?..

— Мій друг, чудовий письменник Андрій Бітов одного разу сказав, що Росія, яка дала світові найбільшу культуру, так і не стала цивілізованою країною. Доки на полицях з’являтимуться видання, присвячені Сталіну, доки в телевізійних опитуваннях Сталін набиратиме більше голосів, ніж Пушкін, — доти й відбуватиметься те, що відбувається.

…Може, ніхто так не мріє про те, аби Росія стала цивілізованою країною, як я, хто схиляється перед цією культурою. Але що я бачу останніми роками? Слухняні ЗМІ, що співають в унісон. Поступове повернення до сталінізму дозволяє нинішньому режимові під виглядом «суверенної демократії» тримати загнузданою масову свідомість. Адже в цивілізованій країні Ходорковський не сидів би у в’язниці, а брав би активну участь у перетворенні своєї країни на квітучу державу.

— Є ж залізна версія: його сприйняли як серйозного конкурента нинішньому прем’єр-міністрові.

— У Ющенка теж були потужні конкуренти. Але він не скористався адміністративним ресурсом, а дав карт-бланш тому, що вже сталося... І це ознака демократії.

— Ви живете в Бельгії... У чому знаходите там джерела для творчого підживлення?

— У мене там робота з ранку до ночі. І живу наче між Грузією та Бельгією. І хоч би де я перебував, життя моя стає сумніше й сумніше — адже мої найближчі люди вже не зі мною...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі