ГІСТЬ ІЗ КРАЇНИ МРІЙ - Культура - dt.ua

ГІСТЬ ІЗ КРАЇНИ МРІЙ

22 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 22 серпня-29 серпня

Чоловік з віником і біркою працівника національного спортивного комплексу «Олімпійський», котри...

Чоловік з віником і біркою працівника національного спортивного комплексу «Олімпійський», котрий сидів перед нами на місці №30 28-го ряду нижнього ярусу 29-го сектору, повернув до нас голову і сказав: «Ви прийшли на Планта. Це здорово!» Життя, мабуть, склалося не так, як мріялось, але він таки дочекався зустрічі з кумиром своєї юності. І поділитись цією радістю було конче необхідно…

Серпневий Київ подарував музикантам і прихильникам їх мистецтва чудовий теплий вечір. Мало не написав — «і тихий». Але тиша і концерт рок-музики — це речі несумісні. Спонсор концерту (хай живуть та процвітають ці добрі люди) створив деякі проблеми для центральних секторів, навісивши на й так не дуже прозорі риштовання із технічною та звукорежисерською командою велике полотнище зі своєю рекламою, за якою сцену було абсолютно не видно. Рокіровками на трибунах вдалось виправити ситуацію, але рекламовану горілку я зарікся вживати.

Важко зрозуміти логіку шоу-бізнесу і необхідність так званого розігріву, але в нашому випадку він був явно ні до чого. Можливо, на американському турне Роберта Планта та його групи «Strange sensation», де партнером були «The Who», все сприймалось органічніше. Вітчизняні «монстри» року «Брати Карамазови», мабуть, від хвилювання, плутались в словах та дротах. Краще б я в цей час почитав однойменний том Достоєвського. «Маленьку зграю» змінили на сцені якісь троїсті музики з переспівами рокабілльної класики. «Розігрів» тривав близько двох годин. Глядачі почали втрачати терпіння, а дехто — і здоров’я (швидка допомога не залишалась без роботи). Почулись ремствуючі вигуки: «Обман!», «Поплавського давай!»

Та ось сховалось сонце, на небі засяяли перші зорі, спалахнула сцена і з’явився Роберт Плант. Всі проблеми вмить розчинились без сліду в музиці. Півтори години спілкування із голосом та мелодіями, які, без будь-якого фанатичного чи ностальгійного перебільшення, є цілою епохою в світовій музичній культурі. Минуло понад тридцять років, як на платівці з’явилась знаменита «Stairway to Heaven», але й по сьогодні продавці інструментів в музичних магазинах божеволіють від того, що в тисячне юні покупці, приміряючись до омріяної гітари, намагаються видобути невмілими пальцями безсмертні акорди цієї балади. На київському концерті Роберт Плант не співав про драбину в небо. Але створене цим музикантом і в часи «Led zeppelin» і за чверть століття роботи без цієї групи є таким різноманітним і насиченим видатними знахідками, що відсутність якогось із загальновизнаних рок-шедеврів не впливає на якість концерту. Кожна нова пісня викликала стогін захвату, простір навколо сцени висвічувався вогниками сотень запальничок. А якийсь, схожий на успішного бізнесмена, чолов’яга, постійно зривався із свого місця, розмахуючи в такт музиці мобільним телефоном із висвіченим екраном. Ноу-хау! Я ще такого не бачив. Звичайно, Роберт Плант усвідомлює вплив свого таланту на людей. Я гадаю, що в часи залізної завіси ця музика багатьом допомагала не тільки жити, а часом і вижити. І зараз, в гіркі моменти життя, від яких ніякий слалом та гнучкість вберегти не можуть, я вмикаю магнітофон чи ставлю «вініл». І зараз я слухаю Роберта Планта, намагаючись зрозуміти, як йому вдається так рвати слухачам душу і краяти серце, ридаючи про якусь «бейбі» із якою не склалося «love», чи вводити майже в стан катарсису по-вагнерівськи монументальною та трагічною композицією «Kashmir». В інтерв’ю музикантів «Led zeppelin» все здається таким простим — плутався в них під ногами старий чорний пес породи лабрадор — ось вам шедевр — «Black Dog», знайшов Роберт Плант в кутку серед лахміття в магазині «second hand» портрет старого з в’язанкою хмизу — і той стає персонажем знаменитої платівки «Led zeppelin — IV», яка розійшлась по світу мільйонними тиражами і буде продаватись допоки цей світ існує. Я ламаю голову над загадкою, яка є нерозв’язаною, мабуть, не тільки для мене. Чому в якомусь глухому селі можна почути співи найвищої емоційної проби, хоч творять їх захмелілі дядьки та заморені щоденною безпросвітною працею жінки? Але між цими людьми та потенційними великою професійною сценою, світовими турне та вудстокськими фестивалями стоїть якийсь незримий фільтр, що пропускає крізь своє густе решето лише смердючу субстанцію, котру на сторінці культури і язик не повертається назвати своїм іменем…

Але треба бути вдячним маестро і його команді, що він приїхав до країни, над якою ніколи не пролітав свинцевий дирижабль, а лише гелікоптери навантажені антирадіаційним свинцем.

Але треба вірити — таки діждемося ми свого, Планта, і чиста вода промиє загачені мулом русла, коли гребля впаде (When The Levee Breaks «Led zeppelin IV»)

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво