«…где твоя Родина, брат?» Матвій Талалаєвський: між космополітизмом і космосом

У грудні 2008-го виповнюється сто років із дня народження письменника, поета, перекладача і драматурга Матвія Талалаєвського. Період його життя — 1908–1978 — передбачає ряд визначень, першим із яких могло б бути «радянський письменник», далі – «київський письменник»… І так до точного енциклопедичного: «Матвій Талалаєвський, єврейський і український поет, драматург». Сюжетна лінія його долі яскраво ілюструє життєві і творчі обставини «письменника київської секції Спілки письменників СРСР».

Ірина Талалаєвська, дочка письменника, кілька років тому передала архів батька у Центр вив­чення юдаїки при Києво-Могилян­ській академії. Рукопи­си, статті, переклади, рецензії та публікації — ідеальний матеріал для літературознавчої дисертації. Інтерес до творчості ідишистських письменників вимагає від дослідника не тільки знання мови ідиш, а й інтересу до неймовірно болісної сторінки історії україн­ського відділення Спілки письменників СРСР, «єврейська секція» якого, незалежно від рівня волелюбності та щирості віри в ідеали радянської епохи, пережила всі жахи тоталітарного режиму.

Ім’я Матвія Ароновича Талалаєвського не входило до списку рекомендованої літератури школярів і студентів СРСР; він не очолював списків так званих письменників першого ряду. Але статті про нього можна знайти в більшості провідних українських енциклопедій та довідників радянських часів.

Народившись у багатодітній єврейській родині в одному з містечок Волинської губернії, Мотл опинився не тільки в географічному, а й в естетичному полі одного з найкращих творів Шолом-Алейхема. У восьмирічному віці замість класичного хедера — школи для єврейських дітей — вирушив працювати пастухом. Через два роки, 1919-го, їхня велика родина переїжджає до Києва, де, втім, питання працевлаштування залишається все ще актуальним: Матвій працює рознощиком води та цигарок, чистильником взуття, помічником ринкового фокусника, а потім — підмайстром на кондитерській фабриці.

Революція знищила категорію «межі осілості» і всі пов’язані з нею принизливі стереотипи, першим із яких було жорстке обмеження у сфері освіти. Служ­ба на кондитерській фабриці закінчилася для талановитого хлопчика в єврейському Педагогічному технікумі, після якого він став студентом літературного факультету Київського інституту народної освіти.

* * *

1924 року вірш шістнадцятирічного поета вперше надрукували у стінгазеті, а з 1926-го його вірші друкувалися в ідишистському виданні «Юнге гвардія». Майбутньому письменнику пощастило з учителем: перебуваючи в епіцентрі розквіту єврейської культури в Києві 1920-х років, Матвій Талалаєвський навчався в літературному гуртку Давида Гофштейна. У 22 роки видав першу книжку віршів мовою ідиш — «Вулиці і вулички».

У 1930-х роках Матвій Талала­євський був постійним кореспондентом ідишистської й української преси, друкуючись у журналі «Проліт», «Літературній газеті» (Київ) та харківських виданнях «Штерн», «Ройте велт» і «Юнгер бой-кланг».

Міжвоєнний період у СРСР був щасливою епохою для культурних починань тих, кого згодом перейменують у «космополітів» або, на кращий випадок, у представників «національних меншин». Це був чудовий час для письменників, чиї ідеали щиро збігалися з ідеалами країни й епохи. По закінченні інституту Матвій багато і плідно працює. Неймовірна працездатність, до речі, була відмітною рисою гуманітарної еліти його покоління: значно пізніше завдяки цій щасливій особливості — зосередженості, самодисципліні, нарешті — відчуттю обов’язку, — Матвій Талалаєвський зумів упоратися не тільки з потрясінням несправедливого заслання, а й із його наслідками, проживши багато років після виснажливих сталінських таборів.

* * *

По закінченні інституту Та­лалаєвський співпрацює з київським ТЮГом і Театром робітничої молоді, працює в редакції газети «Молодий пролетар» і видає вісім поетичних збірок: «Геслех ун гасн» («Провулки і вулиці», Київ, 1930); «Ком’югішер фармест» («Комсомольське змагання», 1932); «Ердн колвіртіше» («Землі колгоспні», 1934); «Аф дер вох» («Цього тижня», 1934); «Фун фулн харцн» («Від усього серця», 1935); «Ін майн Україне» («На моїй Вкраїні», 1937); «Хеймланд» («Батьківщина», 1939); «Лібе» («Любов», 1940).

Тридцяті роки були роками розквіту творчості письменника. Існування єврейської секції у Спіл­ці письменників України тоді ще нікому не здавалося дивним, і Матвій Талалаєвський вхо­див до складу організаційного бюро. Його діяльність не обмежувалася поезією і журналістикою: бездоганно знаючи ідиш та українську, він написав ряд п’єс для дорослої й дитячої аудиторій дра­матичних, лялькових і музичних театрів; дві його постановки — «Серце матері» і «Честь» — перемогли на республіканських театральних конкурсах.

* * *

У перші дні Великої Вітчизняної війни Матвій Талалаєвсь­кий, евакуювавши дружину та дочку до Уфи, вирушає добровольцем на фронт. Він пройшов усю війну, до березня 1946 р. співпрацюючи як військовий кореспондент із газетами «Радянсь­ка Україна» і «Сталинское племя». Матеріали єврейського письменника друкувалися також на шпальтах газет «Правда», «Літературна Україна» тощо. Праця Матвія Талалаєвського була відзначена двома орденами та трьома медалями.

Збереглося листування письменника з дружиною і дочкою. Архів налічує понад 400 листів письменника, в яких він, щадячи близьких, пом’якшував враження воєнного лихоліття, приховуючи подробиці окремих його епізодів, ряд яких його сучасник, художник Зіновій Толкачов, потім вписав у цикл робіт «Освенцім». Літопис Талалаєвського вирізняється чудовим оптимізмом — однією з найхарактерніших рис мислення радянської людини. Напередодні облоги Києва він пише дружині:

«Я впевнений, що фашистам Києва ніколи не взяти: він оборонятися буде, він укріплений. Пережили ми дуже скрутний час, коли під Києвом рвалися снаряди, і німець був майже на Сталінці та Солом’янці. Голосіївсь­кий ліс горів; Ірпінь, Пост-Волинський тощо — все це було в нього і тепер майже-майже відвойоване. Ми впевнені, що Київ буде радянським, але готові на все. Нам ніколи не був таким дорогим Дніпро, як тепер, вулиці Києва, люди Києва. Я готовий віддати обидві руки, обидві ноги, а якщо потрібно — і життя, тільки б Київ був радянським, тільки б фашисти не ступили на його площі та вулиці».

Матвій Талалаєвський також підтримує зв’язки з єврейською інтелігенцією, листуючись у тому числі і з поетом, секретарем Єв­рейського антифашистського комітету Іциком Фефером. 1942 року Фефер просить у Талалаєвсь­кого матеріали для газети ЄАК «Ейнікайт» («Єднання»): «Дуже прошу Вас, маючи найменшу можливість, пишіть для «Ейнікайт», для закордонної єврейської преси, для єврейського радіомовлення. Ваш нарис «Євреї на фронті» посланий нами в єврейську пресу Англії й Америки. Як бачите, Ваше слово звучить!».

У роки війни, працюючи в тандемі з журна­лістом і поетом З.Кацем, письменник видав спільно з ним кілька книжок нарисів і віршів російською мовою: «Разведка боем» (1941), «Сталин­градские стихи» (1943), «Легенда» (1946), «Солдат и знамя» (1947). По закінченні війни Матвій Талалаєвський видав ще одну книжку ідиш — «Ві а солдат» («По-солдатськи», М., 1946).

* * *

Антисемітська кампанія в СРСР 1947—1953 рр. Діапазон звинувачень влади містився у межах «боротьби з безрідним космополітизмом», з одного боку, і «справою лікарів» — з іншого. Для звинувачень у державній зраді або ідеологічній невитриманості необов’язково було підтримувати стосунки з американським єврейським розподільним комітетом «Джойнт», який був перейменований Сталіним із благодійної в «міжнародну єврейську буржуазно-націоналістичну організацію». Найчастіше було досить анонімної заяви заздрісного сусіда.

Тоді як члени Єврейського антифашистського комітету були вже розстріляні, а багато єврейських і українських письменників української секції Спілки письменників України перебували в засланні, Матвій Талалаєвсь­кий залишався в дедалі рідших лавах письменників, чий спосіб мислення і бездоганна, з погляду радян­ської людини, біографія поки що нічим не дратували представників влади в УССП СРСР, — і продовжував багато й успішно працювати. 1949 року вийшла перша книжка віршів М.Талалаєвського українською мовою «Твої сини». У 1947 році написано й опубліковано вірші «Лехаїм» («За життя») та п’єси «Ойфн ганцн лебн» («На все життя») і «Ан орт унтер дер зун» («Місце під сонцем»). «На все життя» 1949 року стала однією з постановок Київського ДержЄТу.

* * *

Доля інших «космополітів» не оминула письменника. Восени 1951 року його заарештували і з вироком «до 10 років позбавлення волі з утриманням у виправно-трудових таборах суворого режиму» відправили в казахстанський табір Степлаг, де він провів майже три роки. Розпачливе становище людини, зрадженої своєю ж кра­їною, письменника, поета і журна­ліста, орденоносного майора Радян­ської армії, вимушеного працювати прибиральником у їдальні, в листах Матвія Ароновича дружині та дочці м’яко визначається як «нещастя», що «знадобиться для майбутнього роману»...

В архіві письменника збереглися матеріали, які свідчать про концерти, які він організовував у таборі.

* * *

Після смерті Сталіна Матвій Аронович разом із багатьма інши­ми несправедливо засудженими був реабілітований. Але при цьо­му в червні 1955-го йому доводиться виправдовуватися в записці Київському обкому КПРС — реабілітації виявилося замало.

Однак найстрашніше справді залишилося позаду. І Матвій Аронович потроху освоюється з новою дійсністю.

У цей період він пише кілька п’єс для українських театрів — «Перші конвалії» (1957) і «На світанку» (1964), багато перекладає українською мовою єврейських письменників М.Даніеля, І.Бухбін­дера, адаптує для української сцени «Маленького принца» А.Сент-Екзюпері, перекладає українською Януша Корчака, О.Толстого, К.Паустовського, Є.Шварца, М.Горького, А.Гайдара, Л.Кассіля, М.Твена, А.Дюма.

* * *

Розмовляючи з Іриною Тала­лаєв­ською, я запитала, як позначилося на його характері пережите. Вона згадала, що на запитання, як він може вітатися з людьми, котрі так страшно зрадили його в недавньому минулому, письменник відповів: «Бачиш-но, людина слабка, а слабкість потрібно прощати».

У 60—70-х рр. проза і поезія письменника друкується в журналі «Советіш геймланд»; він закінчує автобіографічний роман «Дер мамес бух» («Материнська книжка»), опублікований у «Советіш геймланд» 1977 року, в якому описав життя єврейської родини.

Матвія Талалаєвського не стало 1978 року. Його роман «Йоршим» («Спадкоємці») посмертно опублікований на сторінках «Советіш геймланд» 1979 року. Родина видала збірку його віршів «Ін лебн фарлібт» («Закоханий у життя», М., 1978).

У сталінській м’ясорубці радянських єврейських письменників не рятувала ні щира віра в ідеали СРСР, ні відданість вітчизняній літературі. Доля і творчість Матвія Ароновича сповна розкривають особливості українсько-єврейського літературного середовища радянських часів, доводячи, що цілісність характеру і неймовірна працездатність можуть подолати най­страшніші обставини.