Гайдай і Висоцький. Що спільного? - Культура - dt.ua

Гайдай і Висоцький. Що спільного?

1 лютого, 2013, 19:00 Роздрукувати Випуск №4, 1 лютого-8 лютого

Ця їхня виняткова внутрішня свобода — і у творчості, і в приватному житті — очевидно, теж, принциповий об'єднавчий чинник? Свобода — бути собою, стояти на своєму, не "курвитися" й не "кукситися" заради успішної радянської кар'єри. Сміятися, щоб не плакати. 

Остання декада січня 2013-го відзначена в медіа спалахами двох яскравих і помітно віддалених одне від одного "світил". Гайдай і Висоцький. Знаменитий комедіограф і легендарний бард. Обидва народилися в січні, у зимову холоднечу. З різницею в п'ятнадцять років. Леонід Іовович 30 січня (1923—1993), Володимир Семенович — 25-го (1938—1980). Першому виповнилося б дев'яносто. Другому — сімдесят п'ять.

Будь-який випадковий споживач поточного телерепертуару трохи спантеличено зазначить: "Таж і справді ці двоє — Гайдай і Висоцький — у січні 2013-го заповнили собою (своїми творами) сітки каналів і шпальти різних ЗМІ! Неначе час назад поповз — у 70-ті..."

Два герої, обидва родом із нашого дитинства, природно, не "раптом" виявилися такими прибутковими й рейтинговими телестахановцями. Фільми Гайдая (навіть із урахуванням їх маніакальних повторів) ніколи не опускаються нижче планки 25% "частки" аудиторії. Те саме з проектами про Висоцького (особливо на "Первом" росканалі). Цілодобово (з 26-го на 27 січня) — "и это все о нем". Відсоток глядачів при цьому — приголомшливий (до 30% тієї ж "частки").

І жодному нинішньому медійному дрібному бісу навіть не присниться такий масовий психоз і таке народне пожадання.

А раніше ж говорили деякі — "Ваш час минув...". 

Почнемо з того, що між ними й справді "велика різниця". Нічого спільного! Тільки СРСР. Як спільна адреса країни, будинку і вулиці. Дві талановиті людини й зустрічалися всього кілька разів. І зустрічі ці, на жаль, аж ніяк не посприяли взаємності їхнього творчого ентузіазму.

Відомий випадок, коли ще в 1970-му зневірений Гайдай шукав Остапа Бендера для екранізації "12 стільців" за мотивами Ільфа і Петрова. І перепробував усіх кінозірок — поголовно. А це ціле бюро пропаганди радянського кіномистецтва з листівковими фізіономіями найкращих чоловіків брежнєвської епохи. Від Баталова до Миронова. Від Ширвіндта до Борисова. 

Та коли на проби прийшов Висоцький і "вшкварив" на пару з Крачковською всього один епізод, у Гайдая випарувалися будь-які сумніви. "Бендер — цей!" 

Однак "цей" був під дією відомої хвороби, з якою в СРСР "зав'язати" було важко. Одне слово, Висоцький пив тоді свою гірку чашу. І Гайдай вирішив не зв'язуватися з артистом, хай і блискучим, котрий у хмелю міг підвести трудовий колектив. 

І затвердив на роль Бендера Арчіла Гоміашвілі (не ідеал, та все ж таки). А Висоцький після тих гайдаївських проб залишився лише на фотосесії в журналі "Советский экран" 1970-го. Який би був Бендер! Ну справжній...

Їдемо далі. Ще одна їх нібито творча "спільність" — головний бронетранспортер нинішнього новорічного телеефіру, фільм "Іван Васильович змінює професію". Безперечно, всі пам'ятають смішну сцену, коли цар Іван Грозний (Юрій Яковлєв) випадково вмикає магнітофон. А з динаміків — крик і хрип. "Эх, раз, да еще раз, да еще много-много раз!", — співав Висоцький. Одна з найкращих сцен, між іншим. 

Згодом дружину режисера допитували: чому ж композиції Висоцького не стали "саундтреком" до популярного фільму за мотивами п'єси Булгакова? І бідна жінка (актриса Ніна Гребєшкова) пояснювала народу... Мовляв, і Булгаков у ті роки (середина 70-х) був не в пошані, і Висоцького начальство не дуже жалувало.

Однак, за словами Гребєшкової, сам Гайдай обожнював пісні Висоцького і "обожнював його як поета". При цьому, зважаючи на все, навіть у коридорах "Мосфильма" вони практично не перетиналися. І тільки в одному московському автосервісі в різний час ремонтували свої машини. Правда, гайдаївську пригонила Гребєшкова. Тому навіть на станції техобслуговування ці двоє навряд чи колись, зустрічалися!

Звісно, кожен із них рухався у творчості персональним маршрутом. Великий вигадник і талановитий фантазер — режисер Гайдай, неперевершений майстер ексцентричної кінокомедії. 

І Висоцький — надталановита людина, єдиний у безлічі своїх проявів: поет, музикант, театральний актор, кіноактор...

Безперечно, "спільне" в них — це якесь невичерпне джерело творчої енергії і почуття гумору в часи не завжди веселі. Гадаю, навіть не варто цитувати їхні надзвичайно відомі дотепні творчі знахідки (на кіноекрані, в поетичних строфах). Та, власне, і в повсякденному житті вони були людьми дуже веселими й дотепними.

Наприклад, Гайдай, знову ж таки — за спогадами дружини, був принципово дистанційований від побуту. І коли в будинку щось ламалося, він змінював командну режисерську інтонацію на оксамитовий голос люблячого чоловіка й казав дружині: "Послухай, Нінок, та зроби щось, там У ТЕБЕ лампочка перегоріла! І ось ще, по-моєму, З ТВОГО крана щось капає...". Гребєшкова, природно, підігравала своїй "великій дитині", оскільки фактично тримала дім на собі.

Або Висоцький — з гумором мужик. Наприкінці 70-х знімають "Місце зустрічі змінити не можна". Після чергового епізоду оголошують перерву. Раптом усі здригаються від крику Висоцького: "Відпусти мене, стерво скажена! Хто-небудь допоможіть!.." Знімальна група мчить на поклик. Виявилося, у Висоцького буквально "вгризлася" зубами шанувальниця. Спочатку сказала "Здрастуйте!", а потім екзальтовано почала кусати артиста за плече, — йому було боляче! Врятований друзями Висоцький віджартовувався: "Так мені пощастило! Уявіть, якби моє пальто було з м'якої імпортної лайки — з'їла б! А моє пальто з міцної вітчизняної шкіри — не прогризеш!"

Усе це милі життєві скетчі. І такого "гумору" в долях двох талановитих людей — не злічити, не переказати. У спільному домі, на одній веселій вулиці — в СРСР — вони жили й не журилися...

І, безперечно, ще одна принципова "спільність" між їхніми паралельними художніми світами — міфологізація "совка" як способу життя в СРСР. 

Цікаві можуть навіть накопати в Мережі "реферати" під назвою "Висоцький як втілення совка". Цитувати їх нема потреби. Оскільки "соціально-поетичні" образи Висоцького і справді стали декораціями, атрибутами й символами радянського буття, свідомості та способу життя. Налаштуйтеся на "Дорогу передачу" — "совок" у всій красі. Згадайте його численних Вань, Мань, скелелазок і... 

Кажуть, нібито тема "совка" у творчості Висоцького пояснюється головним етичним постулатом епохи 60—70-х. Буцім людина радянська — хороша, але обставини довкола неї — погані. Тільки навряд чи Висоцький думав про "постулати". Писав як дихав. І в його сатиричних поетичних замальовках є якесь одухотворене "акинство". Що бачив — про те й співав. І "совки" його негероїчні у радянського ж народу викликали симпатію незмінну. Народ дивився в дзеркало й не нарікав на нього... 

Звісно, і Леонід Іовович Гайдай так само соковито й образно у своїх найкращих кінокомедіях міфологізував побут та звички "совка" 60—70-х. І хто заперечить, що "Діамантова рука" — просто енциклопедія "совка". Як світобудови і світотворення. Від репліки Мордюкової "Наши люди в булочную на такси не ездят!" до відклеєних вусів Папанова. Від "Стамбул — город контрастов" — до "Управдом — друг человека". Зверніть увагу на різні нинішні інтернет-рейтинги (коли переважно молодь вичислює найкращі й найулюбленіші радянські або російські фільми). Отож "Діамантова рука" у лідерах — завжди. Магічний ексцентричний фільм і його нев'януча гумористична привабливість виявилися такими "живучими", що навіть у 2013-му виникає трагікомічна підозра... А совок-то — безсмертний! Оскільки річ не в "хронології" (1970-ті чи 2000-ні?), а в психології...

…Про "психологію". Про те, чому нині до дірок закрутили одну й ту саму платівку. Висоцький — наркоман. А Гайдай — це вічна дуля в кишені для "проклятої радянської влади" (останнє мені здається абсурдом). Отож, попри всі децибели цих настирливих спекулятивних пісень, ніби на задвірках інформаційної пам'яті залишаються по-справжньому цінні досягнення цих митців. На основі великої літератури. Тобто...

Ну ось хто сьогодні задерикувато захоплюється картиною Гайдая середини 70-х "Не може бути"? А це ж (за нинішніми мірками) майже шедевр кіноексцентрики. Та ще з таким блискучим кастингом. Та ще на основі прекрасної прози Михайла Зощенка. Так, як там грають Л.Куравльов, С.Крамаров, В.Теличкіна, Л.Шагалова, Г.Віцин, С.Філіппов, В.Невинний, О.Даль, С.Крючкова, — сьогодні не зіграє жоден серіальний супостат. То були справжні акторські міні-шедеври. Особисто я можу переглядати цю гайдаївську стрічку без кінця-краю, милуючись режисерською огранкою кожного образу. Можливо, менш успішне звернення Гайдая до іншого російського класика — Гоголя. Його екранізація "Ревізора" ("Інкогніто з Петербурга") не входить до рейтингу найкращих картин прославленого режисера. Гоголя, звісно, не завжди вдається відкрити ексцентричною відмичкою. Двері в його світ — броньовані. Але, знову ж таки, панство — актори в цьому кіно! Гайдай, як акторський угодник, практично кожному дозволяє розраховувати на бенефіс. Тому в нього так безглуздо безпечний Хлестаков у виконанні Сергія Мігіцка. Або вальяжно безглузда Анна Андріївна — у хвацькому виконанні Нонни Мордюкової. Одне слово, перегляньте ще раз... Із роками деякі гайдаївські промахи в тому фільмі, можливо, здадуться його ж знахідками?

Тепер знову про Висоцького. Всім зрозуміло, що телепередачі про кількість використаних ним шприців зберуть не менше 30% "частки" аудиторії. А програми про його великі театральні роботи зібрали б, можливо, трьох глядачів. Демидову, Любимова... А третім буду я. Але все ж... Яка чудова була б програма про нині багатьом "невідомого" Висоцького. Про того Висоцького, який геніально грав принца в "Гамлеті" і купця у "Вишневому саду". 

За твердженням Алли Демидової, саме в цих спектаклях у нього не було дублерів. І після смерті Володимира Семеновича ці постановки просто зникли з репертуару. Хай не залишилося якісних записів цих постановок. Але ж залишилися свідки його театрального генія. Ось їм би й розказувати — не про шприци або хронічний алкоголізм, не про дівок його чи товаришів по чарці... А про "те", з чого складалася його справжня велика слава в 70-х. Та ж таки Демидова вважає, що в Лопахіні він, можливо, єдиний раз і зіграв на сцені — любов... Актриса згадує: "Висоцький грав незвично для себе м'яку людину. Його Лопахін був дуже стриманий, тихий і навіть сором'язливий. Сором'язливий — і від своєї закоханості, і від
своєї незграбності в незвичному для себе білому костюмі. І тільки інколи, як у сплячому вулкані, щось рокотало у нього всередині, готове вибухнути..." 

А "Гамлет"? Деякі очевидці того давнього спектаклю досі широко розкривають очі, ціпеніють і кам'яніють, лише згадавши, як Висоцький виходив на авансцену і як "боровся" з важкою завісою (головним сценографічним образом Давида Боровського). Наче хотів цією завісою закрити якісь "темні сторінки" не тільки в житті принца датського, а й у своєму власному. Такого не сталося. "Гамлет", якого він грав десять років, став останнім його виходом на сцену влітку 1980-го. А "темні сторінки" його життя —
після смерті — стали найвигіднішим комерційним товаром... 

Уже тридцять три роки, як немає цього артиста, і водночас — він є. Якщо використати принцип "інверсії", то багато чого можна навигадувати й нафантазувати: а яким би він був, залишившись жити наступні важкі, вульгарні й веселі десятиліття?

І, знаєте, немає відповіді... Виїхав би за кордон? Досі з друзями ділив Таганку? Вступив у якусь партію? Одне знаю... Якби тиждень тому "живий" Висоцький прийшов на "Мосфильм" на роздачу преміальних "Золотих орлів"... Якби дізнався, що огидний фільм про нього (у сценарному виконанні його родичів) номінується на переможця з головних позицій... То... Він би негайно розчохлив свою гітару. І щосилоньки — їм по головах! Роль годувальника у його виконанні, звісно, теж почесна... Але скільки ж він може годувати своїми "темними сторінками", своїми піснями й міфами — цинічних телемагнатів і родичів-ледарів...

І це, до речі, ще одна риса, яка поєднує їх. Висоцького і Гайдая. Обидва — "годувальники" сучасної теле- та кіноіндустрії. На Гайдаї, як уже сто разів говорилися, завжди безпрограшні рейтинги й нескінченні римейки. Тільки цієї весни вийде зразу дві "Кавказькі полонянки" за мотивами Гайдая. І Висоцький, батько-годувальник, ніколи не дасть померти з голоду телевізору та кіноекрану. І, окрім регулярних кепських переробок його пісень такими ж кепськими сучасними медійними артистами (перефразовуючи поета, "...что же демоны поют такими злыми голосами?"), залишається найважливіший пункт у "меню"... Висоцький завжди буде годувати охочих — своєю біографією. Навіть не сумніваюся, що до 80-річчя митця діти або внуки "забацають" не один сценарій про його нещасне кохання до іноземки або згубний вплив на його творчість алкоголізму і радянських реалій. Ось побачите.

Але все-таки — все-таки — явно чогось головного не сказано про творчу "спільність" цих двох ювілярів січня 2013-го. Чого ж?

Гадаю, нев'янучий інтерес до них не тільки у вигодах медіаманіпуляторів, котрі вміють рахувати гроші, спекулюючи на легендах. У щирій і пильній увазі мас до цих людей (до їхніх творів) — ще й задушевна туга за чесними трудівниками в мистецтві. Туга за оригіналами (не важливий жанр), яких не замінить римейк. Навіть коли на головну роль у "Кавказькій полонянці-2013" Ф.Бондарчук випише Брітні Спірс. І бутафорська "Марьина роща" (серіал про післявоєнних "ментів" із О.Домогаровим), яку нині показують на двох телеканалах, — це теж туга... За Глібом Жегловим! Повторити якого або "переграти" якого — немислимо. Хоч би як Домогаров витріщав очі.

Власне, у зв'язку з Висоцьким-Гайдаєм, прямо очевидна туга наших глядачів за сильними і вільними особистостями... Які у свій невільний час зуміли залишитися митцями, чоловіками, людьми. Гайдай, між іншим, навіть народився в населеному пункті під назвою "Свободный". 

І ця їхня виняткова внутрішня свобода — і у творчості, і в приватному житті — очевидно, теж, принциповий об'єднавчий чинник? Свобода — бути собою, стояти на своєму, не "курвитися" й не "кукситися" заради успішної радянської кар'єри. Сміятися, щоб не плакати. 

…І, згідно із законами ювілейного жанру, не можна не завершити цей "блог" (сподіваюся, шанувальники двох "світил" вибачать мені певний суб'єктивізм та "інверсію") гарною й доречною поетичною цитатою. Про їх, про нас. Про час. І ось що згадалося з Висоцького: 

"Чистоту, простоту мы
у древних берем. 

Саги, сказки
из прошлого тащим.

Но не правда ль,
добро остается добром? 

В прошлом, будущем
и настоящем…"

Красиво і справедливо.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Герман Герман 2 лютого, 08:58 Дякую, Олеже! Всі крапки над "ї" розставлені. Не погодився б лише з оцінкою Арчіла Гоміашвілі. Може, він і не актор класу Висоцького, Юрського чи Миронова, але його Бендер - живіший від всіх живих. Він не грав його - він ним був! А картиною "Не может быть!", насправді, багато хто захоплюється і дотепер. Для істориків - фанатів "непівського" періоду - річ культова на всі часи! згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво