Франко: між країн і сторінок

У Музеї книги та писемності проходить виставка «Скарб многоцінний», присвячена 150-річчю від дня народження Івана Франка. Вперше представлено раритетні книги (XVI—XVIII ст.) з особистої бібліотеки письменника. Унікальні фоліанти свого часу друкували в друкарнях Києво-Печерської лаври, Львова, Острога, Почаєва, Новгорода-Сіверського, а нині вони зберігаються в архівах Інституту літератури ім.Шевченка.

Ознайомлення з книгами з бібліотеки Франка, безумовно, дає змогу глибше усвідомити весь спектр літературних і наукових уподобань видатного письменника та філософа. Певною мірою ці книги — ключ до розуміння його творчого і наукового феномена. Оскільки Франко концентрує в собі цілу епоху в українській і світовій культурі. Ще за життя його сприймали як якесь «велике астральне тіло, котре зігріває всю Україну, а світить далеко далі».

Протягом сорока років Франко створив близько 4500 творів різних жанрів. І 50-томне видання його спадщини включає лише половину колосальної праці письменника. Сам він порівнював письменницьку працю з «деревом, що своїм корінням впивається якомога глибше й міцніше в свій рідний, національний ґрунт, намагається ввіссати в себе і переварити в собі якнайбільше його живих соків, своїм пнем і короною поринає в інтернаціональній атмосфері ідейних інтересів, наукових, суспільних, естетичних і моральних змагань».

Свою бібліотеку Іван Якович почав збирати ще в Дрогобичі, коли заробляв там репетиторством. Усе його книжкове зібрання налічує близько 12 тисяч томів. Тому книги, що вціліли в бурхливі часи, — не лише літературна спадщина, а й джерело пізнання творчості письменника, своєрідна наукова лабораторія (на деяких сторінках на полях — позначки, записи). Ці раритетні примірники старовинних книг окреслюють в усталеній репутації письменника новий профіль — вишуканого колекціонера рідкісних книг. А на портретах різних художників — завжди різний і водночас цілісний Франко: серйозний, мудрий, зосереджений, який немовби готовий промовити: «Бажав для скованих волі, бажав для нещасних долі і рівної правди для всіх…»

Портрети та ілюстрації до його творів («Каменярі», «Борислав сміється», «Захар Беркут», «Малий Мирон», «Мойсей» та ін.) становлять значну частину виставки. Тут зібрано роботи Івана Труша, Михайла Жука, Олени Кульчицької, Василя Касіяна, Ніни Божко, Василя Чебаника, Андрія Чебикіна, Василя Лопати, Миколи Стратілата. Серед експонатів (на виставці представлено близько 70 книг, деяким з них більш як 500 років) — стародавні Біблії, требники, словники, збірки віршів, географія Королівства Галичина, «Літопис келійний» Д.Ростовського, граматика церковнослов’янської мови... «Книги — морська глибина; хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, давнії перли виносить...» — немов промовляють самі за себе ці скарби. Своєрідною хронікою життя письменника постають на виставці і його фотографії: Франко з родиною, Франко з учасниками святкування 20-річчя його літературної діяльності, Франко з дружиною Ольгою...

Відкриття експозиції вшанували своєю увагою чимало визначних вітчизняних діячів культури — Микола Жулинський, Іван Драч, Борис Олійник, Петро Осадчук, Василь Лопата та інші. Запрошений хор «Благовіст» колоритно виконував а-капела кілька творів на вірші Івана Франка.

Онук письменника — Роланд Тарасович Франко, який також відвідав виставку напередодні ювілею славетного діда, перегорнув кілька сторінок із життя Івана Яковича:

— Так склалося, що наша родина не вважає себе особливо привілейованою в зв’язку зі славетним родичем. Іван Франко належить нації. І з Києвом у нього пов’язано дуже багато — саме тут він познайомився з майбутньою дружиною Ольгою, тут він одружився. Тут багато місць нагадує про нього. Я вже не раз казав про те, що в Києві, у будиночку в Нестеровському провулку, де він жив, створили музей Франка.

Мій дід придбав дуже багато книг, хоча заможною людиною його важко назвати. Всі збережені книги наша родина після смерті діда передала Інституту літератури. Як відомо, Іван Якович в останні роки свого життя дуже хворів — був паралізований, майже осліпнув. Але голова в нього була світла. Він писав, диктуючи іншим, і завжди просив, щоб йому читали... Знаю, що письменник дружив з Іваном Трушем, і тут, на виставці, є робота цього художника. Іншими художниками прекрасно проілюстровані «Лис Микита», «Захар Беркут», збірник оповідань «Борислав». Іван Якович був у добрих стосунках і з Соломією Крушельницькою. Але моя бабуся Ольга не дуже заохочувала цю дружбу, бо вона її чомусь недолюблювала. Франко взагалі був чудовим мистецтвознавцем. Він добре знав особливості народних вишивок — міг розповісти, що кожна з них символізує. Якось йому довелося відвідати наскельний замок у Карпатах. Після цієї подорожі він один із перших розповів усю історичну підоснову, пов’язану з цією незвичною спорудою. А перед цим він прочитав усі легенди про цей замок.

Коли врахувати, скільки збереглося фотографій, то можна припустити, що він любив фотографуватися. Весільна ж фотографія Івана й Ольги збереглася завдяки одній жінці з Угорщини, котрій він свого часу подарував це фото. Потім родичі надіслали нам цей знімок.

Хотілося б, щоб у рік 150-річного ювілею Франка ця виставка «проїхала» по всій Україні. Я готовий колесити разом із нею навіть у багажному відділенні. Мені, родичу Івана Яковича, здається неймовірним те, скільки ця людина прочитала всього за своє життя.