ФІЛЬМ ПРО ДІМ: ВІДЧУТТЯ СПІВПРИЧЕТНОСТІ

Поділитися
У ХVII столітті на місці Братської школи, землю під яку подарувала київська шляхтянка Галшка Гулевичівна, виріс Дім...

У ХVII столітті на місці Братської школи, землю під яку подарувала київська шляхтянка Галшка Гулевичівна, виріс Дім. Виховуючи у своїх стінах яскравих і неординарних людей — політичних, релігійних діячів, учених, музикантів — Дім укорінювався в історію рідної країни, творив цю історію. Доля України відбилася в ньому, як у дзеркалі. У XVIII столітті тут заборонили друкувати книжки та викладати українською мовою. 1817 р. за розпорядженням уряду указом Синоду найстаріший вуз на території Східної Європи, осередок української науки, культури та ментальності було закрито, на його території відкрилася Духовна семінарія, реорганізована згодом у Духовну академію. За радянських часів Дім перебував у розпорядженні штабу Дніпровської військової флотилії. Переживши період руйнації і забуття, у перші роки незалежності Києво-Могилянська академія відродилася. Нині це один із найпрестижніших вузів України. За кордоном академія вважається символом відродження країни.

Могилянка може й уміє використовувати свою символістику. Це вже своєрідний бренд. Об’єднання традицій давніх і нинішніх, унікальна двоїстість славетного історичного Вчора і перспективного Сьогодні — жоден інший вуз України не має такого привабливого «ресурсу». Тому коли академія відчула потребу у презентабельному рекламно-документальному фільмі, який формує позитивний образ легендарного вузу, таке утилітарне спочатку завдання надзвичайно надихнуло й захопило режисера Сергія Маслобойщикова. Так з’явився «Галшчин дім».

Чи можна в наших умовах зробити рекламний фільм, який викличе бажання дивитися його ще й ще, вийде за рамки рекламності, понад те — змусить глядача забути про неї? Як емоційно розповісти про умови вступу, факультети, спеціальності? Що й казати, завдання перед творчою групою стояло непросте. У півгодини відведеного часу треба було вмістити колосальний обсяг інформації — і подати її максимально жваво, доступно, щоб запам’ятовувалася. Інформація на екрані не може жити поза інтонацією, характером — у чистому вигляді вона безлика. Тому автори фільму спробували максимально оживити його, додати ігрового характеру, відійти від довгого списку імен, фактів і дат, які слід було відобразити. Так інформація знайшла своє обличчя. Точніше, багато облич.

«Я підкреслюю, що головним героєм фільму є Могилянка», — заявив Сергій Маслобойщиков. Портрет академії — в обличчях, майже ликах великих історичних діячів — гетьманів, митрополитів, філософів, у натхненних образах сучасних студентів — співаків хорової капели «Почайна», у таємничих постатях у мантіях і бонетах, які рухаються на ходулях неозорими коридорами бібліотеки.

Серед цієї багатоликої єдності (могилянці, присутні на презентації фільму, повсякчас упізнавали себе та своїх знайомих) вирізняються і конкретні «провідні» персонажі. З одного боку — діти, які хочуть вступити в університет, з іншого— університетський Блазень, який усе життя провів у книжкових шафах академії, знає про неї все. Роль Блазня виконав професійний актор Валерій Чигляєв. Він розповідає про академію трохи смішно, трохи серйозно — вносить контраст і запам’ятовується. «Для інших ролей, — розповідає Маслобойщиков, — я шукав цікаві обличчя, безпосередніх молодих людей. І ще мені хотілося, щоб головний герой був схожий на Гаррі Поттера. Привабливою здалася паралель із чарівною країною, куди всі хочуть потрапити, але не кожному вдається. Так у хлопчика з’явилися окуляри. Вадим Крушинський і Оля Лук’яненко — непрофесіонали. Вадим — студент КПІ, Оля — студентка театрального інституту ім. Карпенка-Карого».

Як висловився кінорежисер Михайло Іллєнко, фільм «викликає глядацький азарт». Картина настільки динамічна, що за півгодини глядачі не встигають нею насититися. Щоправда, у цьому польоті інформація, особливо історична, у пам’яті не особливо відкладається — передається лише загальне враження подиху часу, низки значних облич. Та чи мінус це? По закінченні фільму у глядача виникає чимало запитань, на які хочеться шукати відповідь.

Подорож юних героїв із минулого в майбутнє глибоко символічна. Людина, яка потрапила до академії, відчуває, що вона — продовжувач, за нею — традиції, покоління, долі.

Продюсер Світлана Зинов’єва задоволена виконаною роботою — як результатом, так і процесом: «Сергій Маслобойщиков — такий вигадник! З ним дуже цікаво працювати. Це страшенно незручно у плані фінансовому, але про це на знімальному майданчику найменше думаєш, навпаки — хочеться всі задуми режисера реалізувати.

Пам’ятаю наші пошуки втілення на екрані розмитого історичного часу. Спочатку бібліотекою мали плисти крізь туман козаки, розмовляючи про академію (уявляєте рівень режисерської фантазії?!). Ми думали, як це зробити, переписували окремі кадри фільму «Вогнем і мечем». Туман над водою шукали на... фабриці морозива. Привезли звідти сухий лід, експериментували у Сергія вдома. Посеред кімнати поставили велику каструлю, поклали туди лід і налили окріп. Пішли чудові хвилі, розповзаючись під книжкові шафи, канапи, заполонюючи кімнату, коридор. Містична картина! Знімальна група, дорослі люди, весело, по-дитячому безпосередньо тупцювали по цих хвилях...»

«Вигадника» Маслобойщикова називають людиною універсальною. Його перша професія — художник-графік. Потім він став сценографом, а опісля — театральним і кінорежисером. Його фільми «Співачка Жозефіна» та «Мишачий народ» удостоїлися міжнародних премій.

«Галшчин дім» цікавий не лише для Могилянки, а й для українського кіно в цілому. Звичайно, картина — заслуга не лише режисера. Треба віддати належне сценаристові Олександру Щербині, операторові Віктору Кабаченку. Величезну роботу виконали фахівці, які чаклували над комп’ютерними ефектами: без них не втілилися б у життя чимало сміливих знахідок автора. «Коли на початку фільму бачиш будинок академії, який виростає до небес, відчуваєш, що діти, котрі входять сюди, теж виростають — духовно», — ділиться враженням від однієї з них Раїса Логвиненко, секретар комітету культури та духовного відродження Верховної Ради України.

Сергій Маслобойщиков не ідеалізує свого дітища. «Не можу сказати, що в цій роботі, як і в інших, я зробив усе, як хотів, — зізнається він. — Завжди залишається невдоволеність. Та якщо мати можливість допрацьовувати фільм, можна витратити на це все життя. Треба вміти зупинятися.

Думаю, ми згадали не всіх, кого варто було показати у фільмі, до когось виявилися несправедливими, комусь приділили менше уваги, ніж слід було, проте це ж жанр, у якому неможливо охопити все. Був ліміт часовий, фінансовий. Ми могли б знімати ще та ще, але завдання перед нами стояло конкретне, і ми, як люди дисципліновані, його виконали».

Так чи інакше, працювати в НаУКМА знімальній групі сподобалося. «У нас була можливість співпраці на всіх рівнях, — підбиває підсумок Світлана Зинов’єва. — Корпоративне кіно створювалося в умовах абсолютної свободи. Вочевидь, свобода — характерна ознака Могилянки як такої».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі