ФЕСТИВАЛЬ НА ЧЕСТЬ П’ЄРО - Культура - dt.ua

ФЕСТИВАЛЬ НА ЧЕСТЬ П’ЄРО

17 травня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №18, 17 травня-24 травня

Ми, на жаль, починаємо звикати до того, що театр буває істеричним, цинічним і агресивним. Але потіштеся, друзі, добрий театр усе ще існує...

О.Філіппенко у «Мертвих душах»
О.Філіппенко у «Мертвих душах»

Ми, на жаль, починаємо звикати до того, що театр буває істеричним, цинічним і агресивним. Але потіштеся, друзі, добрий театр усе ще існує. І є навіть Міжнародний театральний фестиваль із такою багатообіцяючою назвою. А фестивалю цьому недавно виповнилося десять років.

Перший Міжнародний театральний фестиваль «Добрий театр» відбувся в м. Енергодарі Запорізької області 1992 року. Відтоді маленьке містечко атомників, збудоване свого часу для обслуговування Запорізької АЕС, стало однією з театральних столиць України. Фестиваль тут проводиться кожні два роки і набуває дедалі більшого розмаху. Тим паче що нелегке мистецтво гостинності в організаторів і засновників «Доброго театру» — відділу культури Енергодарської міської ради, ОП «Запорізької АЕС», КСБУ АТ «Дніпроенерго», Українського ядерного товариства й Запорізької енергетичної корпорації — навіть не в пошані, а в крові. Гостей тут приймають із такою привітністю, як, напевно, не приймають і в Авіньйоні. А жителі міста просто-таки марять театром.

Вам, напевно, здається, що багато чого зі сказаного вище, гіперболізація й ідеалізація? Ні, чистісінька правда. Звісно, поки не побуваєш у Енергодарі, повірити в таку театральну ідилію важко. Але коли побуваєш, вірити доводиться. Факти змушують. До того ж, театромани-атомники, а точніше — Хмельницька АЕС і Українське ядерне товариство, заснували недавно ще одне дійство — всеукраїнський фестиваль театрального мистецтва міст-супутників АЕС України «Золота маска» — і з успіхом провели перший такий захід. Словом, атом може бути не лише мирним і добрим, а й театральним.

Емблема міжнародного театрального фестивалю «Добрий театр» — чарівний П’єро, котрий поливає квіти мистецтва з дзвіночка-лійки. Власне кажучи, спочатку символом «Доброго театру» був лише один срібний дзвіночок, але потім виник добряга П’єро — на противагу цинічному та зломовному Арлекіну. Відкриття фестивалю — завжди нетрадиційне — цього разу виявилося зовсім несолідним: президент «Доброго театру» М.Ізосімов виїхав на сцену Енергодарського ДК «Сучасник» на підлітковому велосипеді, обвішаному різнобарвними кульками. Несерйозний тон було задано, і організатори фестивалю намагалися дотримуватися його до кінця. А ще кажуть, що атомники — люди солідні та статечні... Можливо, так воно і є, але тільки коли справа не стосується театру. Театр, а особливо добрий, робить їх дітьми.

Першим спектаклем нинішнього енергодарського фестивалю, на який з’їхалися театральні колективи з України, Росії та Болгарії, стало «Оженіння», поставлене А.Жолдаком у Черкаському обласному музично-драматичному театрі. Спектакль цей представили киянам у рамках торішнього «Березілля», відтак київська публіка уже встигла скласти про нього певне уявлення. До честі Жолдака слід сказати, що цього разу він завбачливо прибрав із програмок усяке нагадування про Гоголя й відокремив власні хворобливі фантазії на тему «Оженіння» від гоголівської п’єси. Раніше режисер, не соромлячись, клеїв на свою театральну продукцію випробувані етикетки класичних текстів.

У цілому «Оженіння» — найм’якший із жолдаківських спектаклів. І тих, хто бачив «Тараса Бульбу» чи «Трьох сестер», ця постановка налякати не в змозі. Тим більше що акторський склад для спектаклю на рідкість добре підібраний, і від черкаської трупи Жолдаку вдалося отримати таку віддачу, яку він ніколи б не «вибив» із київських зірок. Утім, «король скандалу» «розкрутив» Черкаський музично-драматичний театр. Так, «Оженіння» їде на Міжнародний театральний фестиваль у Греноблі й, можливо, повернувшись звідти, Жолдак візьметься за французьку класику. Адже з Гоголем він вже звів рахунки! Отож, нехай тепер дрижать французи...

Проте цвяхом фестивальної програми було не «Оженіння», а моноспектакль Олександра Філіппенка «Мертві душі. Останні глави». Приїзд Філіппенка до Енергодара став справжньою сенсацією, а зал для глядачів був набитий вщерть. Звісно, телевізійну версію коронного спектаклю Філіппенка бачили багато, але цього разу у жителів міста й гостей фестивалю була унікальна можливість побачити актора вживу. І, треба сказати, він виправдав усі сподівання.

Філіппенко — актор деталей, дрібниць і багатозначних недомовок. Ніяких трагічних зойків та істеричних вигуків, нічого перебільшеного й набридливо провокаційного та, Боже збав, ніякої вульгарщини. Усе вивірено, відточене, вкладене в рамки чистого й строгого стилю. Напевно, тому для Олександра Філіппенка неприйнятне «полегшення долі» — якщо вже писати, то ручкою, а якщо грати, то ювелірно.

На прес-конференції, яка відбулася наступного дня після спектаклю, актор назвав нинішніх белетристів «комп’ютерниками», що, звісно, не применшує їхнього таланту, але підкреслює певну його полегшеність і легковагість. «Фрідріх Горенштейн був останнім із тих, хто писав ручкою!» — вигукнув Філіппенко. Звісно, ювелірних справ майстри серед акторів і режисерів ще не перевелися, але театральні «комп’ютерники» давно й надовго вступили в свої права. І Жолдак, на жаль, на мою думку, належить до них.

Звісно, за великим рахунком писати потрібно за конторкою а ля дев’ятнадцяте століття, і навіть не ручкою — а пером, але при цьому зберігати в написаному легкість і вишуканість, не опускаючись до докучливої ваговитості. А спектаклі Обласного камерного театру (Москва) — одного зі старожилів енергодарського фестивалю — були саме гнітюче великовагові. Здавалася б: ювелірна робота в наявності, враховано кожну дрібницю, усе, як треба — і акторська гра, і декорації, і режисерська подача — але дивитися ці бездоганно правильні спектаклі було чомусь нудно.

Так, постановка «Приватне життя королеви» (режисер — заслужений артист Росії Валерій Якунін), позначена в програмці як «історична мелодрама», із чудовими декораціями й достойною, хоча й дещо одноманітною, грою заслуженої артистки Росії Олени Цагіної, виглядала навдивовижу похмуро. По-перше, тому, що режисер обрав нуднувату п’єсу О.Поддубної «А дощ собі ллє та ллє», де з чудового, яскравого й гострого роману Єлизавети Англійської й Роберта Дадлея було вилучено всю гостроту та красу, а по-друге, тому що від постановки нібито відгонило духом зневіри й одноманітності.

Отож, коли на сцену вискочив єдиний веселий персонаж п’єси — Шекспір (Сергій Вершинін), і хоробро вибив із враженої королеви грошову субсидію на будівництво «Глобуса», глядачі зітхнули з полегшенням. Але Шекспір-Вершинін після з легкістю й вишуканістю зіграної сцени більше в спектаклі не з’являвся і глядачам довелося сумувати далі. Звісно, Англія — туманна країна, але ж не настільки!

Молодіжний театр-студія «Віримо» (Дніпропетровськ), котрий одержав недавно в особі свого художнього керівника В.Петренка премію «Перспектива», справляв протилежне Московському обласному камерному театру враження. Так, трагіфарс «Кролики й удави» за однойменним твором Фазіля Іскандера (режисер — Володимир Петренко) актори — здебільшого молоді — зіграли бадьористо й весело, з якимось навіть КВНівським завзяттям. Звісно, спекотну Африку, в якій відбувалася дія спектаклю, не порівняти з туманною Англією, але ж пристрасті усіх терзають ті самі, і удави пожирають кроликів незалежно від територіальної приналежності жертв.

«Кролики й удави» — приклад недорогого спектаклю: кілька переносних пальм, кактуси, зроблені з пластикових пляшок, — ось і всі декорації, та й у режисурі є відверто КВНівські моменти. Але в цілому спектакль випромінює буйну молоду енергію, «божевільну спрагу творення», як говорив свого часу Максим Горький. Отже, премією театр-студію «Віримо» обдарували по заслугах — перспективи в неї є, й чималі.

На фестиваль приїхали також відомі київські артисти під маловідомими «вивісками». Так, М.Рушковський представляв цього разу не Російську драму, а Новий драматичний театр на Печерську, колектив новий, котрий стартував не дуже давно. На фестиваль Новий драматичний привіз дві постановки, серед них — зворушливий дует Рушковського й актриси Театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра Оксани Архангельської. Причому п’єсу для цієї «дуетної» постановки за назвою «Невидимки» (режисер — Ігор Славинський) люб’язно подаровано Рушковському драматургом Л.Зоріним. У ній йдеться про торжество міфу над убогою дійсністю, і фраза «Міф священний!» особливо вдавалася головному герою спектаклю, хоча героїня була з цим рефреном абсолютно не згодна. Але і їй, на жаль, довелося впрягтися в тріумфальну колісницю міфології.

З особливим інтересом чекала фестивальна публіка на спектакль місцевої трупи — Енергодарського народного театру. Тут відзначився президент фестивалю М.Ізосімов, поставивши пушкінські «Маленькі трагедії» — вірніше, дві з них: «Скупого лицаря» й «Кам’яного гостя» — й зігравши особисто зразкового скнару. Як відомо, у міфології багатьох народів найскупіші істоти — гноми, володарі незліченних підземних скарбів. Скупий лицар Ізосімова з його скринями в підвалах почасти нагадував гнома, котрий тремтить над схованими від людей багатствами. Правда, скрині під рукою цього гнома перетворювалися на чарівних осіб в золотавих костюмах, але створювалося враження, що береже він їх не від сина, а від людського роду в цілому, подібно до того, як гноми бережуть свої рубіни та смарагди. Взагалі Ізосімов зіграв протилежність самому собі й фестивалю. Адже «Добрий театр», у повній відповідності з назвою, щедрий, відкритий і гостинний. І схильний скоріш марнотратити, ніж берегти.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво