Європейські перспективи: мур і мости - Культура - dt.ua

Європейські перспективи: мур і мости

27 листопада, 2009, 14:41 Роздрукувати Випуск №46, 27 листопада-4 грудня

Тиждень європейського кіно і дискусій «Європейські перспективи: Гудбай, СРСР» пройшов у столичному кінотеатрі «Жовтень»...

Тиждень європейського кіно і дискусій «Європейські перспективи: Гудбай, СРСР» пройшов у столичному кінотеатрі «Жовтень». Усього було представлено шість картин. Сама подія приурочена до 20-річчя від дня падіння Берлінського муру.

Рік 1989-й. Переломний не лише для Європи, а й для всього світу. 9 листопада — падіння Берлінського муру, яке поклало початок об’єднанню Німеччини, міграції німців із НДР у ФРН, а також край протистоянню супердержав у холодній війні.

Для багатьох німців стихійні протести, що завершилися руйнуванням муру в 1989-му, були торжеством демократії. Сотні тисяч східних німців тоді кинулися до берлінської стіни. Зустрічати гостей зі Сходу вийшли жителі Західного Берліна.

Відчуття щастя і братерства змило державні бар’єри і перепони. Для України ці події — провісник неминучих змін, які відбулися вже через два роки, в 1991-му.

EUNIC — об’єднання національних культурних інститутів Євросоюзу в Україні (Австрійський культурний форум у Києві, Британська рада, Гете-Інститут Україна, Італійський культурний інститут, Польський інститут у Києві і Французький культурний центр). Протягом тижня одна із цих організацій представляла фільм своєї країни з подальшою дискусією, на чолі якої — запрошений гість.

Австрійський культурний форум у Києві показав драму «Дитина з тунелю» (1990-й, реж. Ергард Рідльшпергер).

Дія відбувається в 1969 році на півночі Австрії. Поруч кордон Чехословаччини. По той бік розгромлена Празька весна і вже споруджуються нові загородження. 13-річна дівчинка, яка після тяжкого потрясіння не розмовляє, знаходить підземний тунель, що з’єднує дві країни. Потім починає спілкуватися із землеміром, від якого залежить, де саме пройде паркан. Вона вмовляє його прокласти паркан трохи вище від тунелю... Він недовірливо запитує: «А що хорошого є у вас, чого немає в нас?».

До цієї стрічки можна поставитися як до фільму-метафори. Дівчинка до зустрічі із землеміром не розмовляє. Кордони — це безмовність. Щойно подолаєш кордон — дар мови одразу повертається.

На дискусію в Україну завітав доктор Пауль Шульмайстер, відомий журналіст із Відня. Цього року вийшла його книжка «Переломні часи. Революція в ретроспективі».

Доктору Шульмайстеру треба було приїхати в Україну, щоб подивитися цей фільм — він не бачив його на батьківщині.

— Сьогодні фільм зняли б інакше, — каже Шульмайстер. — 1989-й рік — це диво. Але диво не релігійного характеру, а те, яке можна пояснити. Берлінський мур був загорожею не фізичного характеру, а кордоном між двома системами — ідеологічною системою і світом вільним. Після тих подій 20-річної давності в Європу прийшов страх перед зростанням криміналітету. Адже в стару Європу тоді буквально хлинули емігранти із соцтабору.

Австрійський журналіст, виявляється, був безпосередньо причетний до тих подій. 4 листопада
1989-го він, у числі півмільйона людей, брав участь у великій демонстрації у Східному Берліні. Люди вимагали свободи слова, свободи преси, повалення диктатури.

— Вперше в житті я побачив, як із величезної юрби переляканих людей раптом виокремилася упевнена демонстрація, котра чітко виступала за свої права. Це надзвичайна метаморфоза. А вже 9 листопада 1989 року по Віденському ТБ я вів шоу. Прийшло багато гостей. Опівночі з’явилися кадри з Берліна, де люди танцювали на руїнах муру.

Хоча вже сьогодні, на думку Пауля Шульмайстера, у тій-таки Австрії спостерігаються й інші тенденції. «Зарозуміла» Європа мало цікавиться тим, що відбувається в інших країнах. За два десятки років ідеалізм розвіявся повністю…

У програмі фестивалю «Гудбай, СРСР» — фільм від Французького культурного центру «Від муру до муру — Берлін—Сеута» (реж. Патрік Жан), єдина документальна стрічка форуму.

Це фільм-дорога, який запрошує в подорож через чотири кордони: від старого Берлінського муру до нового загородження — закритого анклаву Сеута на африканському узбережжі. Вона відтворює картину змішаного, мультикультурного, строкатого соціуму, який існує, попри традиції самодостатньої і закритої Європи. Тут — цигани, болгари, марокканці, кенійці, алжирці...

Незважаючи на стереотипи, цей фільм демонструє небувалий оптимізм, пов’язаний з емігрантами. Хоча ці люди живуть удалині від своїх дітей, удалині від батьківщини, часто у спеціальному соціальному житлі (ці райони чимось схожі на нашу Троєщину).

Упродовж усього фільму постійно виникає тема «муру». Так, Берлінський мур упав. Але за ці 20 років виросли вже інші мури! Мури соціальної і національної нерівності.

Ці мирні чоловіки й жінки щосили хочуть стати європейцями. Один із героїв фільму каже: «Батько в мене марокканець, а мати — алжирка, але я — француз». Емігранти впевнені: в Європі вони знайдуть рай на землі. Але це не так. Звідси — депресія. «Так, ви білі, а ми чорні, ну то й що?» — каже на кордоні Марокко з Іспанією чорний емігрант-нелегал. Закритий анклав Сеута відокремлює Марокко від Євросоюзу укріпленою лінією загороджень, що включає в себе бетонний мур і зорану смугу із цілим рядом систем захисту. Повернення в рідну країну для цієї людини — очевидні злидні. Тому вона будь-що хоче за цей «мур», щоб там побачити вже нові «мури»…

Картина, представлена Польським інститутом у Києві, має назву «Туди й назад» (2001, реж. Войцех Вуйчик). Стрічка здобула не одну нагороду, у тому числі й на кінофестивалі в Торонто (2002) — за «порушення історично важливої теми крізь призму морально-етичних цінностей»...

1965-й, Польща, лікар Анджей Гофман, відсидівши у в’язниці, повертається до роботи в лікарні. Одного разу до нього потрапляє пацієнт, якого лікар знав іще з часів підпілля. Анджей повинен допомогти йому, адже по той бік кордону на того чекають кохана дружина і донька. Але як обійтися без грошей? Друзі вирішують пограбувати банк...

Фільм — приклад талановитого кінематографа. Можна сказати, що це водночас і елітарне, і масове кіно. До того ж у головній ролі Януш Гайос — танкіст Ян Кос екіпажу танка «Рудий» із картини «Чотири танкісти і собака».

Гість нашого фестивалю, польський кінокритик Анджей Вернер із захватом дивився на кіноквиток, радіючи, що там написано «Гудбай, СРСР!». При цьому він трохи покартав організаторів, мовляв, цей фестиваль не можна співвіднести з назвою кінотеатру. Йому відразу запропонували абстрагуватися і вважати «жовтень» прекрасним осіннім місяцем.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво