Євген Євтушенко: «Навіть Путін не хоче назад у Союз!» - Культура - dt.ua

Євген Євтушенко: «Навіть Путін не хоче назад у Союз!»

14 січня, 2010, 13:47 Роздрукувати Випуск №1, 14 січня-22 січня

Напередодні Різдва в Україну, у Полтаву, завітав відомий поет землі російської Євген Олександрович Євтушенко...

Напередодні Різдва в Україну, у Полтаву, завітав відомий поет землі російської Євген Олександрович Євтушенко. Мабуть, це вже стає традицією: «різдвяні зустрічі» поета з українцями. Цей його візит і недавнє спілкування, можливо, мимоволі стали контрапунктом нашої жорсткої і безжалісної передвиборної кампанії, тому що Євтушенко більше говорив про порозуміння, дружбу, про бажання і можливість різних людей почути одне одного.

Приїхавши в Полтаву, поет відразу ж згадав, що коріння його роду — в Україні, в Житомирській області. Прадід — поляк, аристократ Йосиф Бойковський колись одружився з викупленою з неволі українкою. Цей прадід був управляючим у жорстокого поміщика Троєкурова, якому селяни «пустили червоного півня». І саме за це всіх жителів того села заслали в Сибір! Вісім тисяч верст українські селяни пройшли пішки до залізничної станції Зима (Красноярська область). Цю станцію з такою дивною назвою Євген Євтушенко часто згадував у віршах. За його словами, там дуже дружно жили люди різних національностей і віросповідань. Там були костел, лютеранська і православна церкви. Внучка Бойковського — бабуся Євгена Олександровича — згодом вийшла заміж за білоруського солдата, повного Георгіївського кавалера Єрмолая Євтушенка. А по материній лінії у роду майбутнього поета була навіть німкеня.

Бабусі Євгена Олександровича розмовляли то українською, то польською мовами. Часто читали вголос поеми Тараса Шевченка.

— Першим поетом, якого я найбільше полюбив, саме і був Шевченко, — зізнавався Євтушенко в Полтаві. — Шевченка я почав читати раніше, ніж Пушкіна! І вважаю його одним із найкращих світових поетів!

…Із Красноярської області сім’я переїхала до Москви. Далі — відомо. Євген відвідував поетичну студію, літературні консультації при видавництві «Молодая гвардия». У п’ятнадцять років почав публікуватися. Вступив до Літературного інституту імені Горького. І невдовзі став відомим поетом не тільки в Москві. Успіх поезії шістдесятників — це особливий феномен.

З усмішкою розповідає Євтушенко, що, коли він тепер наїздить у різні країни СНД, люди на вулицях часто звертають на нього увагу як на людину... «схожу на Євтушенка». А ось у нас, у Полтаві, в ньому відразу визнали... «оригінал».

* * *

— І українцям, і росіянам перепало багато скрутних часів, — каже поет. — У 1937 році заарештували відразу двох моїх дідусів. І перед війною було нелегко. І війна була страшна. І після війни у Поволжі, у середині Росії, і у вас в Україні люди гинули від голоду... Вже згодом почали перебудову. Задуми ж були хороші. Проте не все, на жаль, вийшло.

Сам Михайло Сергійович Горбачов — хороша людина! Йому забракнуло рішучості. Забракнуло сил втримати державне кермо. Зате термоядерну загрозу було усунуто. Це він зробив! І я пишаюся, що свого часу був членом парламенту і представляв там, до речі, Україну. Ми ж фактично тоді зупинили війну в Афганістані!

Євген Олександрович вважає, що в жодному разі не можна розділяти життя держави на економічне і духовне:

— Погано, якщо люди не мають ідеалів. Але якщо навіть хороші ідеї стають ідеологією, вони перетворюються на клітку, в яку замикаються людські душі. Національну ідею не можна штучно «створювати» — вона повинна сама народжуватися... Частіше читайте класиків! У класичній літературі, у російській і в українській, і містяться національні ідеї! Якщо молодь не знатиме про всі трагедії в нашій історії досконало, вона мимоволі їх повторюватиме. Але ідеалізувати історію так само злочинно, як і обпльовувати її. Не треба винаходити жодних нових «ізмів», а треба, щоб в Україні і Росії було якомога більше порядних людей.

…Саме в Полтаві поет прочитав вірш, присвячений журналістам... При цьому зауважив:

— Торік у світі загинуло 79 журналістів... Дуже багато журналістів — і в Україні, і в Росії, і в інших країнах виконують сьогодні функцію, яку в суспільстві раніше завжди виконували поети. У наш час є здібні віршотворці. Але в них немає відчуття відповідальності. Вони не вважають, що «зобов’язані» своєму народу. Багато в чому совість стала синонімом журналістської етики. Хоча й журналістів нещадно переслідують.

— Слава прийшла до вас у Радянському Союзі. Деякі вірші були присвячені — Радянському Союзу... Не хотіли б повернутися в часи Союзу? — і таке запитання почув у Полтаві поет.

— А де це ви читали, щоб я висловлював бажання повернутися в Радянський Союз? Навіть Путін не хоче повертатися в Союз. Але в того, в кого немає ностальгії за часом, у якому він народився, — немає серця. А в тих, хто хоче за будь-яку ціну відновити ті часи, — немає голови! Я просто хочу, щоб люди розбиралися в тому часі. Нехай розберуться, що створило Жовтневу революцію. Чого варті нігілістичні спроби відмовитися від усього абсолютно. Адже навіть на Пушкіна були колись нападки.

Євтушенко переконаний, що не можна займати в етнічних конфліктах якусь одну позицію. Треба мати третю. Те, що запропонував для суспільства ще Сахаров, на думку поета, найкраще.

— Чому тільки соціалізм або капіталізм? — запитує Євтушенко. — Потрібне третє! Але не можна ж відмовитися від усього, що було і в соціалізмі, — він побудований на деяких засадах християнства. Треба враховувати і гнучкість капіталізму. Мінус — злочини соціалізму і капіталізму.

Ми зараз так багато втрачаємо у цих чварах.

Навіть Папа Римський покаявся за хрестоносців, за їхню жорстокість та інквізицію. І який приклад він дав! Солженіцин перед своєю смертю заповідав дружині скоротити «Архіпелаг ГУЛАГ» — щоб цей твір був у шкільній програмі. Я, наприклад, ще не зустрічав молодих людей, які б читали «Архіпелаг» — їм це нудно. Але це та гірка пігулка, яку обов’язково слід проковтнути, — щоб таке не повторилося.

Поет вважає, що ми плутаємося у своїх дрібницях, не дивимося на себе збоку як на частину людства.

— Я побував у 96 країнах. І не бачив жодного поганого народу. Народи просто роз’єднані. Треба думати про загальнолюдські завдання.

Євтушенко пригадав, що й Україна була для нього колись «закритою країною» у часи Союзу...

— Інколи треба починати з чистого аркуша. Не треба підкреслювати, що тільки один народ страждав. Я бував у Поволжі після війни — там такий голод прокотився, що не дай Боже!.. Ми всі однаково страждали. І всі в таборах поруч сиділи — ще в сталінські часи. Нас об’єднує стільки страждань, кривди, жорстокості, що ми можемо розуміти одне одного, не з’ясовуючи, хто менше страждав, а хто більше. Грати на національних почуттях найлегше, коли все інше розсипається, але це вульгарно. Треба знаходити спільну мову. Ми ж на одному «кораблі». І цей корабель — Земля, що летить самотньо...

А вобще-то,
никто не единственный,

и никто не возможен один.

Все мы части
расколотой истины —

если склеим ее — победим!

На такій радісній ноті й закінчилася ця місцями сумна розмова зі знаменитим поетом.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво