«Еталонна» надійність - Культура - dt.ua

«Еталонна» надійність

10 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №43, 10 листопада-17 листопада

До хорошого звикаєш швидко. Здається, що завжди вулицями міст, як і на міжміських маршрутах, бігали в’юнкі автобуси середнього і малого класу, позначені брендами вітчизняних марок, які стали відомими...

До хорошого звикаєш швидко. Здається, що завжди вулицями міст, як і на міжміських маршрутах, бігали в’юнкі автобуси середнього і малого класу, позначені брендами вітчизняних марок, які стали відомими. Нині вони добираються до найвіддаленіших куточків міст і сіл. А, втім, десяток років тому такого не було. Серед першопрохідників на цьому шляху — корпорація «Еталон», відома своїм якісним і надійним автотранспортом. Люди, котрі користуються ним, не знають про те, що ті, хто оперує ковальським виробництвом, секретами заготовочно-пресової, кузовної, малярської справи, хто щодня розподіляє компоненти і комплектуючі, вважають за необхідне займатися меценатськими проектами. І що «Еталон» є не лише надійним діловим партнером у виробництві і бізнесі, але й у соціально-культурній сфері.

…Президент корпорації «Еталон» Володимир Бутко не поет. Але очолювана ним корпорація стала спонсором фінального етапу Всеукраїнського поетичного вернісажу не випадково. Його організатори — Фонд Максима Рильського «Троянди й виноград», Український фонд культури — шукали поетичні таланти серед авторів кількох тисяч віршів, надісланих на адресу Літературно-меморіального музею Максима Рильського. А Володимир Бутко, незважаючи на свою промислово-фінансову зайнятість, завжди розумів, що треба підтримувати, стимулювати такі поетичні таланти. Адже сфера культури, на його думку, найбідніша галузь, і їй потрібен надійний спонсор. Та й нагода випала. Володимир Іванович познайомився з онуком Максима Тадейовича Рильського, засновником фонду «Троянди й виноград» Максимом Георгійовичем Рильським. У результаті корпорація «Еталон» запропонувала фонду свою допомогу. Журі нинішнього вернісажу на чолі з поетом Борисом Олійником визначило 12 переможців.

Сьогодні «Еталон» — це два десятки різних підприємств, де працюють близько чотирьох тисяч осіб. Корпорація, маючи площі у м. Вишневому (Київська область), Миколаєві, Одесі, надаючи складські послуги, поступово перетворює підприємство на сучасний логістичний комплекс. У Чернігові розвиває машинобудування. У її розпорядженні — торговий дім і розгалужена мережа автосервісу. Однак визначальним напрямом діяльності є виробництво автобусів середнього і малого класу. На цьому ринку продукція «Еталону» становить 22%. У активі не тільки виробництво широко відомої машини середнього класу «Еталон» і малого — «Дельфін», але й нові розробки, які мають за мету виготовляти затребувані авто. Гордість корпорації Бориспільський автозавод випустив перші автобуси 2002 року. А у травні 2003 року на автосалоні SIA-2003 уже продемонстрував десяток моделей різного призначення — міжміських, міських, близького і далекого прямування, туристичних, шкільних...

Підвищений попит на еталонівську продукцію забезпечується надійністю автобусів, контролем за якістю деталей і вузлів машин, забезпеченням повної відповідності стандартам і технічним умовам. Достатньо сказати, що кожна машина, перед тим, як надійти в продаж, проходить до півсотні різних випробувань, зокрема полігонних і дорожніх. Залежно від комплектації відпускна ціна на «Еталон» становить від 35 до 40 тис. дол., на «Дельфін» — 20 тис. Це удвічі і більше разів дешевше від реалізаційної ціни їхніх зарубіжних аналогів. Зважаючи на ці дані, стає ясно, чому всього за десятиліття ситуація з пасажироперевезеннями так кардинально змінилася.

Президента корпорації «Еталон» Володимира Бутка найбільше тривожать не технічні виробничі аспекти і навіть не подорожчання енергоносіїв. Успіх справи багато в чому залежить від розв’язання проблеми, яка стосується не одного «Еталона» і підкрадається до промислових підприємств, які відроджуються, поступово і ніби непомітно.

— Ми вже відчуваємо кадровий голод, — каже Володимир Іванович, — і, зважаючи на все, він має тенденцію до загострення. Нам необхідні талановиті інженери і висококваліфіковані робітники, але дефіцит перебороти не вдається. Інженерних кадрів у країні катастрофічно не вистачає. Анітрохи не легше з робітниками.

Зауважують, що соціально зорієнтований цивілізований бізнес, який створює робочі місця, акуратно сплачує податки, тобто діє в потрібному напрямі, дуже чутливий до найрізноманітніших потреб суспільства. В «Еталоні» з розвитком і вдосконаленням виробництва, підвищенням доходів піднімається на новий щабель і доброчинність.

Початок цієї діяльності грунтувався на поданні адресної матеріальної допомоги інвалідам і ветеранам, дитячим установам. Згодом кооперація, не припиняючи зв’язку із підопічними, перейшла до здійснення масштабних меценатських проектів. При цьому знайшла свій підхід, своє бачення того, яким чином примножувати красу, вдосконалювати звичаї, перетворювати країну на європейську державу. Далеко не всі знають, що саме завдяки меценатству «Еталона» у столиці з’явився незвичайний ряд бронзових статуй. Люди старшого покоління, ветерани війни із задоволенням приходять до пам’ятника видатному актору і кінорежисеру Леоніду Бикову, зображеному в образі командира «співучої» ескадрильї льотчиків-винищувачів із кінофільму «У бій ідуть самі «старики».

Уже кілька років у сквері біля театру імені Івана Франка охоче фотографуються і кияни, і гості міста. Річ у тім, що завдяки фінансовій підтримці «Еталона», тут установлено цікаву бронзову композицію роботи скульптора Володимира Чепелика: на лавку ніби сів відпочити великий український актор Микола Яковченко (творець блискучих кінематографічних образів Пацюка і Прокопа Сірка), біля ніг великого коміка — вірний пес Фанфан. Боки такси витерті до блиску, тому що діти із задоволенням сідають їй на спину. А на коліна улюбленого артиста час від часу хтось кладе букетик квітів.

У 1999 році до дня Києва корпорація «Еталон» підготувала незвичний сюрприз. На початку Андріївського узвозу з’явилися фігури сатиричних персонажів комедії Михайла Старицького «За двома зайцями» — Проні Прокопівни Сєркової і Свирида Петровича Голохвастова. Композиція скульпторів Володимира Щура і Віталія Сивка особливо сподобалася молодятам, більшість котрих вважають за необхідне в день шлюбу побувати на Андріївському узвозі і діяти відповідно до прикмети, за якою той, хто потре обручку Проні Прокопівни, житиме в шлюбі довго і щасливо.

І, звичайно, не лишила байдужими киян інша робота скульпторів Володимира Щура і Віталія Сивка, розташована на розі Хрещатика і Прорізної. Культовий персонаж роману Ільфа і Петрова «Золоте теля» «великий сліпий» Михайло Паніковський ніби квапиться перейти дорогу, а поруч — розкритий гаманець, що ненароком випав у неуважного пішохода... До скульптури завжди приходять люди. Хтось — щоб згадати найкращого виконавця цієї ролі в кіно, талановитого актора Зиновія Гердта, хтось — злодія-невдаху Паніковського, а хтось — авторів безсмертного «Золотого теляти».

За словами Володимира Бутка, «Еталон» приділив увагу таким різним персонажам зовсім не випадково. Реальні і відтворені письменниками, вони мають спільну рису — цікаві широкому колу людей, давно стали народними улюбленцями. З моменту своєї появи ці образи, не піднесені на високі п’єдестали, а максимально наближені до людей, сприяють осмисленню непростих реалій нашого життя, стають невід’ємною частиною культури і побуту столиці. Ці подарунки від «Еталона» усім киянам і гостям міста додають неповторних штрихів до образу Києва.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво