ЕПОХА РОМАНТИЗМУ - Культура - dt.ua

ЕПОХА РОМАНТИЗМУ

19 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 19 грудня-26 грудня

Ніби спростовуючи думку про надмірний прагматизм сучасного мистецтва, художники з Польщі та Укра...

Ніби спростовуючи думку про надмірний прагматизм сучасного мистецтва, художники з Польщі та України рушили у прямо протилежному напрямі — у львівському Палаці мистецтв з участю Польського інституту відкрилася виставка «Епоха романтизму» (15—31 грудня 2003). Мабуть, є сенс у тому, щоб час від часу згадувати про невичерпність романтики, властивості людської душі відчувати нескінченність світу, часу та простору. «Мрія про туманний незбутній ідеал, недосяжний у дійсності» — так визначали її в теоретичних працях минулих років. Мрія зникне лише тоді, коли зникне потреба тікати від «обтяжливих обставин століття» у сферу фантазії та поезії — що навряд чи колись станеться...

Наполягаючи на актуальності романтики, художники нічим не ризикують. Наступне їхнє твердження вже сміливіше — романтизм, стиль, в основі якого вона лежить, теж не відпочиває в архіві історії. Але й воно не таке вже нове — приміром, культуролог В.Руднєв переконаний, що романтизм не був розчавлений тиском позитивістського мислення, але продовжує благополучно існувати як глибинні структури, матриці мистецтва й літератури авангарду...

Пейзажі одного з найорганічніших нових романтиків Олександра Гнилицького (Київ) візуалізують «вічне прагнення душі до нескінченності, що перевершує будь-яку форму» — цю ідею ідеологи романтизму Ф.Шлегель і Новаліс запозичили в пізньоантичного містика Плотіна.

Романтичне переживання часу завжди меланхолічне, пов’язане з усвідомленням тлінності всього живого, справжнього, минущого, невідомості майбутнього. Цим особливим смутком вирізняються фотографії цвинтаря караїмів, які Арсен Савадов (Київ) знімав у Чуфут-Калі, у Криму. Мотив старого цвинтаря як якогось сакрального «місця сили» — один із центральних в іконографії романтизму...

Досліди «нічного бачення» демонструє Роберт Мацеюк (Варшава). Його живопис — це насичене гострою метафізичною тугою задзеркалля знайомих із дитинства ностальгічних мультфільмів. У ньому всі нібито знайомі й прості речі на перевірку виявляються чужими й страшними. Мацеюк розповідає чарівні казки з песимістичними перевтіленнями царівен на жаб і крахом «філістерських» стереотипів зворушливого й гарного — хепі-енд для романтизму не дуже характерний...

Знахідки «лахмітника» Гліба Вишеславського (Київ) також важко назвати простими — тут уже, як і належить за правилами «ігор романтиків», є і перверсія, і гротеск. Художник знайшов в одному з магазинчиків у Ніцці побиті міллю шедеври — іграшки божевільного лялькаря, кровожерливі мордочки яких прикрашені симптомами шизофренії з бурхливим перебігом.

Романтичні герої інколи приміряють і амплуа паяца, що заганяє меркантильну свідомість у безвихідь. Місія групи «Азорро» у складі Ігоря Кренца, Войцеха Недзелька, Оскара Давицького і Лукаша Скомпського (Краків—Варшава) — клоунада. В основі відео The best gallery лежить перформанс, розіграний у Берліні, що його вони ніби намірилися підкорити одним надзусиллям. Навідуючись у найпрестижніші художні інститути, художники самі себе пропонували як потенційних експонентів, насолоджуючись розгубленістю галеристів. Так потішаючись, вони дивляться на себе ніби чужими очима, реалізуючи стереотип про «східноєвропейських простачків», які не підозрюють про існування правил хорошого тону...

Пауліну Оловську (Варшава) романтизм цікавить як грунт для естетичної утопії. Ця тенденція, що полягає в ототожненні життя й мистецтва, зародилася на початку ХIХ століття, розцвіла в «декадансному» модерні, ще пізніше — у класичному модернізмі. Фільм «Діагональна композиція» — це парадний автопортрет художника в декораціях його майстерні, яка знову стає замкненим, самодостатнім світом. Повернення до теми творчості як священнодійства все-таки здається чимось незвичним — ще недавно пристойним тоном таких висловлювань вважався сарказм. У сеансі багаторівневого позування — художниця малює портрет дівчини-архітектора, сама будучи об’єктом спостереження для глядача, — є тема реальності, яка роздрібнюється безліччю спостерігачів.

Реальність Богни Бурської (Варшава), навпаки, радикально конфліктна, у ній «прекрасне виявляється лише на тлі каліцтва»... У цьому сенсі новий проект Бурської «Арахне» є логічним продовженням попереднього проекту «Життя прекрасне», де знімки ампутованих людських кінцівок порівнювались за принципом абстрактної естетичної сумісності з рожевими квітами півоній і золотими рибками... «Арахне» уже не змушує переживати контрастність буття на рівні фізіологічного дискомфорту, у ньому більше «мистецтва для мистецтва», і, якщо можна так висловитися, мистецтва для психоаналізу. В елегантному дамському будуарі повзає величезний екзотичний павук.

Після всього побаченого напрошується висновок, що романтизм, як і раніше, живий — адже наше сьогоднішнє ставлення до реальності, тобто категорична відмова визнавати її існування, залишається дивовижно романтичним.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво