Енеїда: часи без героя - Культура - dt.ua

"Енеїда": часи без героя

1 лютого, 2013, 18:55 Роздрукувати Випуск №4, 1 лютого-8 лютого

"Енеїда" Сергія Павлюка вийшла співзвучною нашому часу. Попри весь масштаб соціальних узагальнень, цей твір захоплює потугою. Тут є яскраві емоції, пожива для розуму, акторські удачі, цілісність задуму режисера й художника.

Сцена зі спектаклю «Енеїда

"Енеїда" Івана Котляревського — привабливий матеріал для сценічних адаптацій. В анналах нашої театральної історії знаковою подією залишається легендарний київський спектакль кінця 80-х, поставлений Сергієм Данченком (музика Сергія Бедусенка). На початку 2000-х Національну премію імені Тараса Шевченка здобула "Енеїда" в Донецькому академічному театрі (постановка Віктора Шулакова). І ось у Херсонському академічному муздрамтеатрі імені М.Куліша в містерії за мотивами однойменної поеми І.Котляревського нове сценічне життя "парубку моторному" Енею подарував режисер (він же автор інсценізації) Сергій Павлюк. 

Між київським і херсонським спектаклями розрив більш ніж у чверть століття. Але якщо спектакль С.Данченка став ідеалом художнього узагальнення того історичного відтинку часу, то містерія С.Павлюка претендує стати, у певному сенсі, знаковою театральною констатацією підсумків нашої двадцятирічної незалежності...

Коли розвал Радянського Союзу виявився неминучим і попереду зажевріла можливість реальної незалежності, актуальності в Україні набув образ героя національного. Його прагнули бачити на екрані, на сцені... 

Повертаючись у минуле, зазначу, що Еней у виконанні Анатолія Хостікоєва (у спектаклі Сергія Данченка) був ідеалом чоловіка і героя. Ніхто з глядачів не сумнівався, що саме такий ставний, могутній красень (точно з божественним корінням!) зуміє перемогти всіх і вся. І побудувати нову Україну. Бо, хоч Еней і будував із троянцями новий Рим, багато хто розумів, яку країну мав на увазі автор... Легендарна "Енеїда" посідала в репертуарі франківців достойне місце. І навіть після того, як спектакль зійшов з репертуару, Богдана Ступку (а він грав Автора) не полишала думка про поновлення цієї постановки... Однак не склалося. Можливо, і відчував Майстер: час тих героїв, таких героїв (якими їх грав Хостікоєв), на жаль, минув...

Режисер Сергій Павлюк — один із помітних сучасних українських постановників. Як чуйний художник він тонко вловлює вібрації нинішнього часу. Мабуть, неспроста саме Енею він захотів дати можливість побудувати нову країну-мрію. 

Як у жодному іншому матеріалі, в "Енеїді" — простір для асоціативних розмірковувань. Ну, а поки що на шляху до мрії "маємо те, що маємо..." 

Як відомо, Іван Котляревський написав свою "Енеїду" як пародію на класичну поему Вергілія. І Сергій Павлюк у своїй сценічній версії посилює пародійні акценти Котляревського. Іронію автора він ніби підносить до квадрата. І на сцені виникає "гримуча суміш" класичного й сучасного... Виникає текстово-візуальний вибух подієвого ряду цієї самобутньої історії, яку режисер щедро насичує паралелями з сучасністю. 

Водночас, на жаль, ця "Енеїда" неначе без героя. Без того мужнього двометрового улюбленця богів (пам'ятного багатьом за спектаклем Данченка). На перший план сучасної української дійсності й сучасного українського театру виступає непоказний, метикувато-хитруватий українець... Герой нашого часу? Ніби пародія на того міфічно-всемогутнього Енея. 

Дуже добре в режисерську концепцію сьогоднішнього героя вписується виконавець ролі Енея — Олександр Мельник. Цей обдарований актор, окраса херсонської трупи, має здібності до високого комедійного лицедійства. І його бездоганна органіка робить будь-який пародійний пасаж вишуканим віражем, який збагачує загальний рух спектаклю. Хоча цей Еней-Мельник діяльний і сміливий, віртуозно володіє шаблею (сцена козацьких круток шаблями знову повертає думкою до франківської "Енеїди", де актори до крові стирали руки, виробляючи неймовірні фігури з цією зброєю та власним тілом, демонструючи чудеса фізичної підготовки), він — герой ведений. Керувати грандіозним дійством режисер доручає козаку Мамаю (Сергій Кияшко). Він — як живий персонаж відомої картини, що сидить із бандурою в руках. І пісня його звідти, зі сковородинських джерел: "Всякому городу нрав і права, всяка імієт свой ум голова..." Авжеж, дадуть глядачеві помилуватися і на голови всякі, і на їхні уми нерозумні...

Мамай-Кияшко від імені автора коментуватиме всі події, на диво точно інтонуючи текст Котляревського й передаючи всю його красу, логічно акцентуючи потрібне слово чи фразу. Він — осереддя народної мудрості, совість нації, знаковий національний символ, провідник головної фінальної думки — спиратися можна тільки на своє, істинно народне та правдиве. Тільки воно зможе врятувати нас.

Як завжди в художника Сергія Ридванецького, декорація спектаклю масштабна, багатопланова й надзвичайно гарна. Чуттю прекрасного сприяють винахідливий покрій та вигляд сценічних костюмів з переважанням білих кольорів (Наталя Ридванецька). Виразних сценографічних образів, як і режисерських задумів С.Павлюка, вистачило б на кілька постановок. У грандіозній декорації можна побачити прототип вертепу, втім, стилізованого відповідно до дії. У художньому оформленні кожного спектаклю С.Ридванецького є центральна фігура, навколо якої все обертається, в буквальному й емоційному сенсі. Цього разу нею стає підвішена колода, що трансформується то в корабельну щоглу, то в сам корабель. На ньому Енеєве військо носиться по уявних хвилях. 

Поворотне коло викотить трирівневу круглу стіну, яка зображає руїни Колізею, й відразу щось італійське затріпотить у повітрі, й не видасться смішним античне зображення Зевса в округлій арці вікна, що пам'ятає криваві бої гладіаторів. Але над реальним Зевсом (Антон Лисенко), який віщає є з цього рівня божественного, сміятися доведеться, хоча й гірко. Бо вища влада показана байдужою, сонною, рішення вона приймає на підставі доносів наближених. Світ богів — це вседозволеність і пияцтво, наказ головного — закон, хоч би яким абсурдним він був. Персонажу лише трохи потрібно спотворити українську мову, аби глядачі зрозуміли, хто мається на увазі.

Рівню пекла і раю, всупереч законам вертепу, художник пропонує існувати в одній площині. Ці недосяжні для людини місця постановник зобразив двома входами зліва і справа сцени, ніби пропонуючи помізкувати: праворуч підеш — у рай потрапиш, ліворуч — ... 

Хочеться, звісно, в рай. Там і Мамай сидить біля входу під яблунею розкішною, увішаною червоними яблуками райськими. І очерет зелений тихо перемовляється стеблами. А вхід у пекло зловісно відсвічує червоним полум'ям, і вже сухий очерет, шелестячи, сумує за минулим. Авансценою "розливається" море синє, де флотилія іграшкових корабликів з тремтливими вогниками свічок віддається на волю бога Еола (Євген Гамаюнов) та його підручних вітрів, Нептуна (Олександр Ковцун), вічних суперниць Юнони (Ружена Рубльова) і Венери (Олена Боруцька).

У цій версії "італіїзованої" України все гіпертрофовано, гранично нарочито. Режисер фонтанує метафорами, в яких легко відшукуються ментальний смисл і асоціації з реальністю. Відьма Сивілла (Сергій Михайловський), отримавши хабар від Енея, тричі вимагає повторити цю приємну процедуру. Напівп'яний цар Латин (Євген Гамаюнов) благословляє Енея і Лавінію (Олена Боруцька) не іконою, як належить, а кубком, з якого щойно пив вино. Козаки Низ (Руслан Вишнивецький) і Евріал (Сергій Михайловський), у попередній версії — герої, що йдуть на смерть заради вітчизни, в сучасній "Енеїді" — п'яниці та клоуни, які перетворюють важливе доручення на балаган. 

Херсонський спектакль насичений музичним матеріалом (Олег Коструб, Сергій Павлюк): прекрасні народні пісні, стилізоване виконання, багато пластичних і танцювальних номерів (Юрій Бусс). У якийсь момент емоції від цього музичного калейдоскопа зашкалюють, але розумієш: ось вона — рідна нинішня Україна, яка тільки й робить що співає й танцює. Одне слово, "танцюють всі!" 

…"Енеїда" Сергія Павлюка вийшла співзвучною нашому часу. Попри весь масштаб соціальних узагальнень, цей твір захоплює потугою. Тут є яскраві емоції, пожива для розуму, акторські удачі, цілісність задуму режисера й художника. Образно окресливши проблеми суспільні та прагнучи виконати місію творця, з поліфонії негативних асоціацій Сергій Павлюк зумів вичленити фінальний, єдиний мотив надії. Він усе-таки дав своєму Енею можливість побудувати країну-мрію, мирну й ідилічну. І з'єднав усіх персонажів у загальному гімні-молитві "Многая літа" — "во здравіє, во спасеніє..." Може, часи без героїв скоро закінчаться? 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №19, 25 травня-31 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво