«ЕЛЕМЕНТАЛЬНИЙ» ШКЛЯР - Культура - dt.ua

«ЕЛЕМЕНТАЛЬНИЙ» ШКЛЯР

29 листопада, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №46, 29 листопада-6 грудня

У списку книжок, заявлених до участі у ІХ Форумі видавців у Львові, роман Василя Шкляра визначено як «авантюрно-містичний, еротичний»...

У списку книжок, заявлених до участі у ІХ Форумі видавців у Львові, роман Василя Шкляра визначено як «авантюрно-містичний, еротичний». В анотації ж «Елементал» названо бойовиком. Що бойовик, то таки «да», сказали б в Одесі. Жанр у рідній літературі майже не представлений, як і оті народи, іменем яких прикривається головний персонаж Шкляревого витвору.

Здавалося б, можна лише радіти з того, що знаний письменник, переможець усіх можливих літературних конкурсів (надто ж тих, де до звання дають ще й чималий грошовий доважок) опановує нові для рідного письменства обшири. Проте, як видається, радіти нема з чого. Бо: для кого це написано? Адже відомо: більшість населення, яке ще не забуло літери й шукає в літературі духовної поживи, в Україні, так само, як і в країнах сусідніх, становлять жінки. А їм дай поплакати, попереживати, зрештою, прожити за літературних героїв їхнє життя, аби уявити себе героїнею історії з неодмінним гепі-ендом, або ж, зітхнувши з полегкістю, перехреститися: «Господи, страхіття які! Добре, що зі мною цього ніколи не станеться!» Так отож, жінки не люблять бойовиків. Тобто в сенсі прямому — яко чеченських вояків. Особливо кровожерні з них, може, в найтемніших закапелках душі й схиляються перед мужніми хлопцями в камуфляжі, проте, з огляду на останні події, навряд чи плекають симпатії до закривавлених зарізяк.

А от щодо жанру бойовика, та ще й кон’юнктурно-політичного, та ще й з претензіями на пророцтва, більшість читацької аудиторії, незважаючи на могутній «піар» (уміє це Шкляр, ох уже ж уміє роздути свою невелику славу до галактичних масштабів, віддамо йому належне!), до цієї книжки навряд чи потягнеться. Принаймні перечитувати не схоче. До слова, ще про «піар». Тут письменник діє дуже грамотно: для політично «стурбованих» та національно заанґажованих він робить наголос на своєму українському буржуазному націоналізмі: мовляв, роман «Елементал» просякнутий антимосковськими настроями, герой його, колишній студент романо-германського факультету, сам-один розправляється з цілою зграєю московських псів та їхніми чеченськими поплічниками. Ще й розписує при цьому, як матюкався Єльцин, коли його «фіскали» не могли знищити Дудаєва. Ай-ай-ай, яка нечувана сміливість! Якби Путін умів читати українською, ото, мабуть, відшмагав би нашого хороброго письменника. ВВП, утім, нині не до того, аби реаґувати на літературні подвиги українського вояка Французького іноземного леґіону. відтак автор може сподіватися лише на підтримку досить незначних кіл українських карбонаріїв-пасіонаріїв, котрі сплять і бачать «тюрму народів» похованою під уламками Кремля. Для них, вочевидь, роман цей і написано.

Однак, аби все-таки привабити до «Елементала» ту саму жіночу аудиторію, якій подавай «за любов», в анотаціях роман заявляється ще й як містичний, та ще й еротичний, ба більше, «приправлений добрячою порцією «смачної еротики». Остання дефініція, мабуть, спроба полеміки з Оксаною Забужко, котра в одному зі своїх інтерв’ю назвала сцени дитячого сексу в романі «Я, Богдан» Павла Загребельного «страхітливо несмачними». Виглядає на те, ніби в Шкляра секс усе-таки є, і дехто з читачок (суджу з відгуків) на цю «смачну еротику» таки купується. Окрім неї, втім, нічого для себе цікавого в «Елементалі» не знаходячи (знову-таки з безпосередніх відгуків). Та й як письменникові обійтися без еротики (суворо дозованої, рівно стільки, скільки треба задля «олюднення» трохи зомбованого героя), описуючи подвиги самотнього «елементала», у якого не може бути дітей, бо єдине призначення цієї «бойової машини» знищення — руйнація. І щоб цей суб’єкт з кількома душами, здібний до віртуозних перевтілень — аж до коня (в уяві, щоправда!) — не надто вже відлякував ніжно-сентиментальне жіноцтво, треба зробити його мрійливим, здатним думати не лише про долю упослідженої нації (чомусь він дбає про неї на чужих, далеких від рідних, теренах, може, тому що там платять краще), а й на велике кохання всього свого життя.

Такий собі сентиментальний вовк, котрий ганяється за білими серветками козуль, які вказують самцям шлях у темряві. Білі серветки — це жіночі трусики, не більше і не менше. І вони викликають у доблесного «ґрінуея» (з французької — «жаба») сентимент більший, аніж кіт Барсик, що залишився в рідній Миронівці, звідки герой вирушив на пошуки ліпшого життя (читай — грошей). А ще герой не відмовляється й від випадкових статевих контактів, причому видається, що СНІДу він не боїться, бо ніде не сказано про презервативи. «Вологі щілини» нагадують йому переповнені медом стільники, а мокрі трусики випадкових партнерок викликають замилування аж до сліз. Ну, зрештою, треба ж мсьє Анрі Дюшану (псевдо героя) якось знімати стреси! Не весь бо час «Smirnoff» або джин лигати! Надто ж безстрашному воякові-українцю закортіло зняти стрес із коханою в салоні «Боїнґа», який після успішно виконаного завдання несе солодку парочку закоханих до Марселя, де вони мають розлучитися навіки. І які тут співаються дифірамби конструкторам славної машини, котрі передбачили в ній такі просторі сортири! Кохайтеся, молодята, хоч цілу дорогу! То несуттєво, що комусь із пасажирів може припекти. Зате яка екзотика, та й поза яка зручна, не те що якась там «християнська»!

Н-да, з еротикою в романі все гаразд нібито. Єдине, що можна закинути авторові, — це те, що герой (кохаючись, як з’ясовується в кінці роману, з «підставою») не розгледів за личиною дочки чеченського генерала свою колегу, спецаґента-«елементала»: невинна чеченська дівчинка дуже відрізняється, вочевидь, від досвідченої бестії. Але то так, між іншим. Велике кохання маємо? Маємо. Славний порятунок принцеси з кігтів кровожерного дракона (читай — московських спецслужб) маємо? Аякже! Чого вам ще? Ага, містики! Бо ж бойовик цей не лише еротичний, а й містичний. Ну, то ось вам містика. Ще й не якась там примітивно-«геловінівська», а екзотично-езотерична, себто східна. Засадничою тезою цієї містики є вислів котрогось із почилих (чи не почилих) у Бозі чеченських лідерів: «Найцікавіше почнеться тоді, коли мертві постануть з могил». Узявши до уваги факт численних реляцій російських чиновників про загибель того чи того чеченського бойовика з наступним їхнім воскресінням, може видатися, що Шкляр направду огортає містичним ореолом героя «Елементала». Адже отримуючи завдання звільнити доньку чеченського генерала, він відтворює населені пункти Ічкерії і, позначивши на «німій» мапі всі потрібні населені пункти, домальовує хрестика на місці свого уявного поховання. Наш бравий вояк, виявляється, під час першої «ходки» до Чечні, шукаючи кохану Асю, таки побував у воєних операціях і дивом урятувався. А тепер, уже в личині найкращого бійця підводних з’єднань Французького іноземного леґіону, ніби воскресає. Задля розплати, чи що?

Автор, розповідаючи про те, як Султан Чорний, приставлений охороняти труну Звіада Гамсахурдія, не побачив у ній тіла колишнього грузинського президента. Воскрес, напевне? Але вбачати у тому всьому містику означає забути про уроки Гоголя. Того, котрий розплатився життям за нестерпний дар передбачення. Для того, аби підвести Вієві повіки, треба трохи більше, ніж сидіти «в теплі й добрі», вираховуючи з математичною точністю складники роману, за який (та ще й знаючи членів журі) можна отримати якісь гроші. Тому Шкляр з його романом постає цілком «елементарним» (перепрошую, елементальним). От і по всьому. А назагал — браво, хоробрий кравчику! Браво, Котигорошку! Одним махом — усіх побиваху: ми розвінчали підступну політику Росії щодо Чечні; ми тонко вплели в оповідь українську народну казку про Котигорошка з його зрадливими друзями й підступною сестричкою Оленкою (радійте, феміністки!) і описали мітлу не як фалічний символ, а як можливу коханку батька. Фройд відпочиває... Ну куди ж йому, віденському євреєві, братися до звенигородського Шкляра, котрому хочеться цілосвітньої слави за рахунок претензій на пророцтва щодо знищення Америки мусульманами.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво