ЕКЗАМЕН НА ТВОРЧУ ЗРІЛІСТЬ - Культура - dt.ua

ЕКЗАМЕН НА ТВОРЧУ ЗРІЛІСТЬ

22 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 22 серпня-29 серпня

Літо — час творчих відпусток. Якщо в червні-липні жителі й гості столиці ще можуть сформувати для себе цікаву культурну програму, то до серпня в концертних залах Києва настає практично повний штиль...

Літо — час творчих відпусток. Якщо в червні-липні жителі й гості столиці ще можуть сформувати для себе цікаву культурну програму, то до серпня в концертних залах Києва настає практично повний штиль. Тому приємною несподіванкою для шанувальників класичної музики виявилася афіша філармонічного концерту, що анонсує виконання «Реквієму» Г.Берліоза.

Звісно, несподіванкою цей концерт став лише для слухачів, оскільки виконання такого грандіозного твору, в якому задіяні й оркестр, і подвійний склад хору, потребувало тривалої та скрупульозної репетиційної роботи. Французький композитор Гектор Берліоз (1803—1869) у своїй творчості неодноразово звертався до канонічних християнських текстів, проте «Реквієм», присвячений жертвам революції 1830 року, належить до найграндіозніших його проектів. У першому виконанні цього твору брало участь 420 виконавців. Музика, яка здалася сучасникам Берліоза «гарною, вигадливою й дикою», мала великий успіх.

Сам композитор високо оцінював свій твір, полемізуючи зі знаменитим «Реквіємом» Моцарта, що став класичним зразком у цьому жанрі. Реквієм, або жалобна заупокійна меса, присвячена пам’яті покійних (спочатку був частиною католицького богослужіння), постійно привертав до себе увагу композиторів Західної Європи. Велична урочистість, плач людської душі, страх божий — усі ці афективні переживання дуже «музичні». Адже відбиток емоційного життя людини — прерогатива саме музики як виду мистецтва. До XVIII століття реквієм розриває кровний зв’язок із католицькою заупокійною службою і звучить, як правило, у концертних залах.

Секрет «класичності» «Реквієму» Моцарта полягає в його надзвичайній, надлюдській гармонійності, якщо можна говорити про гармонійність скорботи. Попри наявність потужної динаміки в таких частинах, як «Dies irae» («День гніву»), моцартівська музика залишає відчуття прозорості, сердечної та душевної відкритості назустріч останній події людського життя. Зовсім інше — «Реквієм» Берліоза: у цьому монументальному творі немає й натяку на покірність, смиренність, беззастережне прийняття рішення божественного суду. Навпаки, найяскравіші музичні епізоди відбивають бунт людини, яка запитує у вищих сил: «За що?» Це не лише останній день людського життя, це — останній день світу, сповнений «плачу та скреготу зубного», це загибель людства, в якого не залишилося нічого, навіть надії на справедливість вищого суду. У цьому велич і грандіозність музики Берліоза, але у відсутності віри й надії, — внутрішня трагедія самого композитора, зведена ним на рівень загальності.

Музика Г.Берліоза виконується в країнах Східної Європи нечасто. Це не в останню чергу пов’язано як із певними складностями оркестрового стилю композитора, так і з монументальністю його творів, для виконання яких необхідні подвійні, а то й потрійні склади виконавців. Тому проект Національної філармонії, здійснений за підтримки Фонду сприяння розвитку мистецтв, не міг не викликати інтерес як музикантів-професіоналів, так і шанувальників класичної музики. У виконанні «Реквієму» брав участь симфонічний оркестр Національної філармонії України під керуванням заслуженого діяча мистецтв Миколи Дядюри, Національна заслужена академічна капела України «Думка» (художній керівник народний артист України Є.Савчук) і хор Національної радіокомпанії України імені П.Майбороди (художній керівник народний артист України В.Скоромний).

На перший погляд, «Реквієм» в інтерпретації українських музикантів звучав справді грандіозно, інколи перекриваючи акустичні можливості Колонного залу філармонії, мало пристосованого для таких масштабних проектів. Громоподібні частини вигідно відтіняли такі піднесено-філософські, як «Quid sum miser» («Що я, нещасливий, скажу»), де вокальну партію доручено групі тенорів, або ж славослів’я «Sanctus», у якому звучить дуже людяне, інтимне соло, виконане народним артистом України А.Дяченком. У цілому монументальність музичної композиції «Реквієму» вразила слухачів, проте після концерту залишилася певна невдоволеність від почутого.

Кожен значний симфонічний твір містить у собі не лише динамічне формоутворення, а й не менш важливу драматургічну побудову, змістовно-текстуальний контекст звукової маси. Спосіб співвідношення частин розкриває перед виконавцями справжній задум композитора, даючи ключ до творчої інтерпретації твору. Г.Берліоз, який багато займався виконавською діяльністю як диригент, неодноразово відзначав особливу «вимогливість» музики як мистецтва, для публічного втілення якої завжди потрібні посередники, тобто виконавці. У київському виконанні «Реквієму», попри чітке динамічне рішення, що рясніє чіткими контрастами на рівні pp — ff (тихо — голосно), явно забракнуло саме драматургічної вибудуваності, яка допомагає слухачам сприймати музику об’ємно, у всій повноті й емоційній істинності її звучання.

Такі твори, як «Реквієм» Берліоза, нечасто звучать у живому виконанні саме тому, що потребують особливо відточеного, збалансованого виконання, в якому бере участь велика кількість музикантів. Звернення до цієї музики завжди пов’язане з певним ризиком, оскільки так чи інакше стає випробуванням на творчу зрілість. Поза сумнівом, київські музиканти, що їм як високим професіоналам такі «іспити» доводиться складати практично на кожному концерті, і цього разу виявилися на висоті. Хотілося б, аби упущення й недоробки, цілком природні, коли вперше звертаєшся до такого грандіозного твору, було усунуто під час повторного виконання «Реквієму», оскільки звернення до шедеврів класичного мистецтва — неодмінна умова насичення культурного простору кожного народу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво