Екскурс сторінками українського лінґвоциду - Культура - dt.ua

Екскурс сторінками українського лінґвоциду

10 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №22, 10 червня-17 червня

Українська мова відбиває багатовіковий досвід народу, проте історія її розвитку сповнена глибокого трагізму...

Українська мова відбиває багатовіковий досвід народу, проте історія її розвитку сповнена глибокого трагізму.

За радянських часів втручання у внутрішній склад української мови не обмежувалося правописом і лексикою. Воно поширювалось і на інші мовні рівні, зокрема на словотвір і синтаксиси. У цій царині спроби волюнтаристського спрямування розвитку мови у бік її зближення з російською становили особливо велику загрозу для її майбутнього, оскільки «цілили в саму серцевину живої мови як незалежного утворення, здатного до самооновлення та самовідтворення». Чи довго так могло ще тривати?

Як і в часи Російської імперії, найбільшого тиску в «старшобратніх обіймах» зазнавали українці й білоруси, оскільки спорідненість їхніх мов із російською значно полегшувала завдання «злиття мов». Ключ до розуміння українського лінґвопростору дає книжка, яку впорядковували Лариса Масенко, Віктор Кубайчук та Орися Демська-Кульчицька. Презентація видання, в якій взяли участь М.Коцюбинська, Є.Сверстюк, І.Дзюба, В.Німчук, О.Пономарів, І.Ющук, О.Кочерга та інші, відбулася в Національному університеті «Києво-Могилянська академія».

Упорядники зазначають: «Різниця між радянською й імперською практиками русифікації полягала лише в застосуванні різних асиміляцій методів, зумовлених відмінністю державних устроїв». Свого часу Юрій Шевельов писав із цього приводу так: «Урядове втручання взагалі, а в даному випадку з боку уряду, опанованого росіянами, у внутрішні закони мови було радянським винаходом і новиною».

Гортаючи сторінки книжки «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінґвоциду», яку було видано у видавничому домі «Києво-Могилянська академія», ми дізнаємося про викривлення історичного дзеркала, потрапляємо за лаштунки правильної історії, її осьової епохи (термін К.Ясперса), опиняємося у сфері деформованої свідомості тих, хто намагався обґрунтувати національні засади української мови з позицій агресії, шовінізму, страху. Ми розуміємо те, що відбувалося в свідомості людей, які ставали речниками і жертвами, коліщатками і гвинтиками системи більшовицького поступального руху.

Сьогодні ми нарешті почали усвідомлювати: збагнути сутність мови, її природу не так-то й легко. Чи не варто задуматись над тим, що ми надто довго спрощено трактували це надзвичайно складне явище?

Варто хоч б тому, що кілька наших поколінь пройшли школу спрощення, жили в силовому полі антиестетичних категорій тоталітаризму, бюрократизму, «витворених і всілякими способами насаджуваних символів, стереотипів, що мали утверджувати велич імперії». Усе, що не вкладалося в рамки, визначені панівною ідеологією, вважалося ворожим.

Так, мову українських перекладів творів Леніна, виданих у 20-х роках, Наум Каганович кваліфікував як «спотворену і перекручену націоналістами, внаслідок чого зміст творів Леніна сфальсифікований і брутально перекручений».

Такий підхід наклав відбиток не тільки на розуміння явищ суспільно-політичного життя нашої історії, культури, а й позначився на рівні загальної лінґвістичної освіченості людей. А це призвело до того, що сьогодні мовознавча думка майже не резонує в культурі народу, в культурі самих носіїв мови. Спрощений підхід до мови виявлявся насамперед у абсолютизуванні функції спілкування, про інші функції говорили мимохідь, а про деякі — й зовсім не згадували.

Якщо робити анатомічний розріз мовних справ будь-якого відрізку часу нашої бездержавності, та навіть і державності, то стає очевидним, як різні спекуляції з нашою мовою — відверті й підступні — нівечили душу українця.

Книжка дає відповідь на запитання, чому можуть зникати мови. Досліджуючи причини зникнення мов, можна виокремити дві парадигми пояснень: мовна смерть і мовне вбивство (лінґвоцид). Перша з них припускає, що мови вмирають природною смертю; друга демонструє: мови просто так, природним шляхом, не зникають. «Здійснення самогубства» для мов не є властивим. Більшість зниклих мов є жертвами лінґвістичного геноциду.

Отже, ця книжка — атлас, за яким у хронотопі української історії можна простежити, коли нашу мову намагалися залишити напризволяще, щоб відродити (не російську), а великоруську мову. Штучно в українську мову вводили деривати, не притаманні нашій мові; залишалися слова, схожі з російськими, натомість питому українську лексику було заборонено. Як пишуть упорядники, «сплановане владою втручання в лексичний склад і внутрішню структуру української мови, спрямовування її в бік максимального зближення з російською мовою мали на меті перервати досягнуту в 20-х роках цілісність української лігатурної мови, вилучити ті елементи, що ввійшли до неї із західноукраїнських діалектів».

Упорядники пишуть: «Нищівних ударів у цей же час зазнала школа термінознавства. У програмовій статті Андрія Хвилі було висунуто такі вимоги до партійних органів нагляду за термінологічною діяльністю:

1. Припинити негайно видання всіх словників;

2. Переглянути словники і всю термінологію;

3. Провести уніфікацію технічної термінології з тою термінологією, що є в Радянському Союзі і вживана й на Україні;

4. Переглянути кадри на мовному фронті і вигнати з цього фронту буржуазно-націоналістичні елементи;

5. Переглянути український правопис тощо».

Така «чистка» була застосована до термінології, яку створила українська мова. Упорядники зазначають: «З тавром «націоналістичного словника» «Російсько-український словник», який упорядковували С.Єфремов, А.Кримський, було заборонено і видані чотири томи зникли з усіх бібліотек». «Російсько-український словник», який уклали С.Васильківський та Є.Рудницький в Інституті мовознавства в 1937 році, дістав таку характеристику від Юрія Шевельова: «Словник цей стоїть далеко від вимог, які ставляться до академічних словників і далеко від свого попередника».

«Таким чином, якщо російська мова в партійних настановах 1933 року була оголошена «братньою» і до мовознавців було висунуто вимогу добирати в словниках усіх типів в українській частині слова «однозвучні» і «рівнозначні» з російськими, то вся самобутня українська лексика кваліфікувалась як штучно створена і вторована на польську мову...» Найкраще ставлення до української мови та українського етносу взагалі подає відомий український історик Ярослав Грицак. У передньому слові читаємо цитату з його «Нарисів історії України...»: «1970-ті рр. історики визначають як період безжального викорінення всього, що містило хоча б найменший натяк на українську самобутність».

Реформа освіти, проведена у 1958 році, ввела в законодавство положення про вільний вибір мови навчання і вільний вибір вивчення другої іноземної мови у російських школах, що закріпило панівне становище російської мови. Короткочасна відлига — прелюдія до темних десятиліть брежнєвщини. Політика зближення націй та злиття мов знову досягла апогею під час застою 70—80-х років. У рамках тієї політики слова, не схожі на російські, викидали з нашої мови або оголошували діалектними, застарілими, штучними, незрозумілими народові тощо.

«Що ж до художньої літератури, то вона за самою своєю мистецькою природою протистоїть уніфікації... Особливо велику роль у відродженні словесного мистецтва відіграло літературне покоління шістдесятників, до якого належали Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Іван Драч, Дмитро Павличко, Валерій Шевчук».

Це видання — дзеркало викривленої історії України, за яким — народ, — незламний і сильний. Усупереч політиці лінґвоциду українська мова залишилася жити, оскільки був і є народ.

У виступах багатьох людей досить часто можна почути посилання на цивілізовані держави. Але, на жаль, не всі усвідомлюють, що однією з ознак цивілізованості держави є її ставлення до мови в усіх проявах! Сподіваюсь, книжка «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінґвоциду», стане початком глибокого фахового дослідження трагічної історії українського лінґвоциду.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво