ДЖАЗОВЕ ХУТОРЯНСТВО

Наприкінці березня в Одесі та його місті-супутнику Південному відбувся вже VII дитячий джазовий фестиваль пам’яті Л.Утьосова, який поступово еволюціонував від скромного міського до міжнародного змагання. Форум вдався на славу. Гістьми були Білорусія (Бобруйськ, Могилів ), Молдова (Кишинів, Унгени ), Туркменія (Чарджоу) та Росія (Санкт-Петербург, Москва, Ростов-на-Дону, сел. Нурма Ленінградської області, Сургут, Володимир, столиця Північної Осетії-Аланії Владикавказ). Україну представили Одеса, Південний, Ізмаїл, Кривий Ріг, Херсон, Скадовськ, Київ, Севастополь, Донецьк. У змаганнях брали участь 270 дітей та вчителі, котрі теж змагалися між собою, хвилюючись за своїх учнів разом із їхніми батьками. Розмах був фестивальним, проте насправді в його рамках відбувся конкурс. Рівень конкурсантів в обох вікових категоріях — від 8 до 14 і від 14 до 18 років був дуже високий. Він представлений у номінаціях «джазовий вокал», «солісти-інструменталісти», «невеличкі інструментальні склади» і «біг-бенди».

«Заспівували» у цьому змаганні москвичі та ростовці. Гран-прі цілком справедливо присудили п’ятнадцятирічному Олексію Чернакову, абсолютно зрілому сформованому піаністу, який блискуче мислить, цілком розкутий та водночас високоінтелігентний у кожному звуці та русі музикант. Уже сьогодні його можна назвати професіоналом. Авторська школа його педагога Петра Петрухіна (Москва, ДМШ №28) побудована на вихованні ладово-гармонійного та ритмічного мислення дітей. Він спочатку саджає дитину за барабани, а, як відомо, ритм, разом із висотою — другий головний компонент музики, зокрема джазу. Одночасно Петрухін дає дитині розуміння співзвучання. Складні у викладі інших педагогів поняття його учні засвоюють у процесі гри, що робить їхній контакт із музикою легким і притягальним. Дитина, що відчула привабливість такого уроку, прив’язується до музики навічно. Педагог сам визначає, на якому інструменті продовжувати навчання: фортепіано, саксофоні, ударних інструментах, гітарі чи займатися з учнем джазовим вокалом. Усі «петрухінці», крім гри на основному інструменті, чудово імпровізують голосом і володіють фортепіано. Нерідко до педагога приводять так званих відмовників — дітей, які не зуміли пристосуватися до «нормальних», традиційних учителів. До класу Петрухіна в Москві стоїть багаторічна черга. Це скромна, віруюча, шляхетна людина, і навчатися в нього — щастя.

Ударно виглядала знаменита ростовська назаретовська джазова школа. Кім Назаретов був відомим джазменом і видатним педагогом ХХ століття, ентузіастом джазової освіти в СРСР. У Ростові він залишив струнку комплексну джазову педагогічну систему: ДМШ — училище — консерваторія, де дітей сьогодні навчають назаретовські творчі «діти» та «онуки». Вони бережуть та розвивають усі джазові стилі від традиційного до модерну. Їхні діти, як і москвичі, не лише грають, а й мислять у джазі. Команда Ростова була багаточисленною та завоювала основну частину призів у більшості номінацій.

Цю саму школу представляли юні джазмени селища Нурма Ленінградської області, яких навчає ростовська випускниця Клементина Синеглазова. У складі її квінтету Jazz-kids — 11–12-річні майстри, які цілком вільно почуваються в просторі своєї музики, творять на очах здивованих глядачів своє чарівне мистецтво. Вокальним квартетом студенток Владикавказького музучилища «Фортуна-Аланія», які зайняли перше місце, теж керують колишні консерваторці-ростовці Микола та Олена Кабоєви. На відміну від більшості учасників, колектив мав виражену етнічну орієнтацію, що органічно вносить осетинський колорит в джазову основу. Усіх приголомшив біг-бенд «Норд» із Сургута. 25 дітлахів у віці від 10 до 16 років у супроводі їхнього керівника саксофоніста Ігоря Голофєєва, зовсім молодого, але дуже грамотного і професіонального, по-справжньому захопленого своєю справою музиканта долали багатокілометровий простір потягом, щоб, як-то кажуть, на людей подивитися і себе показати. Ростовські та сургутські діти грали на чудових інструментах, які придбали для них їхні школи. До речі, вартість навчання в ростовській джазовій школі сумірна з нашою: приблизно вісім доларів на місяць.

Беззаперечний успіх мав квартет з Унген, що грає авторський фанк-фьюжн. У сучасному стилі надзвичайно грали й ростовці: саксафоністи, маленька тромбоністка, ансамблі. Вразив усіх 14-річний піаніст Єлисей Лисун, який володіє інструментом із дивовижною технічною досконалістю, легко виконує найскладніші величезні композиції Оскара Пітерсона, М.Каміло, дуже багато, із повним свінгом і драйвом. У залі атмосфера досягала тисячі градусів!

Чим же відповіли господарі? Наші діти зупинилися на свінгу. В інструментальному жанрі справа була на рівні виключно вивчених за нотами «джазових» п’єс. Пізніші стилі наразі не доступні, передусім вчителям. Ні для кого не таємниця, що до модерну та авангарду нам дуже далеко. Вони потребують освіченості, яка в наших джазових вчителів відсутня. Необхідна й початкова освіта, якої як єдиної системи в нас немає, хоча лише в Києві близько 50 ДМШ, є і «чисто джазові». У багатьох із них намагаються навчати джазу, утім, виключно методом проб і помилок. Є факультет в училищі Гліера, ну та що? Як відомо, осередок культурного явища — це не завжди столиця. Наприклад, центром литовського театру багато років тому став маленький Паневежіс. Джерелом українського дитячого джазу є Кривий Ріг, до виникнення якого причетний диригент та педагог Олександр Гебель. Сьогодні він трудиться на ниві німецького дитячого джазу, але його справа в Україні живе. На зміну Гебелю спочатку прийшов Віктор Басюк, який нині переїхав до Києва, а потім — Олег Грузин.

Не можна сказати, що до Гебеля в Україні зовсім не було дитячого джазу. Проте гебелівський ентузіазм і майстерність додали йому справжнього імпульсу. І тому, коли в конкурсі біг-бендів змагалися шість команд, основне суперництво розгорнулося між чотирма українськими. Всі вони були визнані кращими: «Сурма» із Скадовська (керівник Валерій Білошапка), київська Little Band Academia заслуженого діяча мистецтв України Віктора Басюка, колишній гебелівський із криворізької ДМШ №10 і біг-бенд молодших курсів Херсонського музичного училища під управлінням Анатолія Шумейка. Прекрасно зіграв херсонський диксиленд Семена Ривкіна. Пристойно виглядали українські вокалістки з Одеси, Києва, Донецька, Херсона, Кривого Рогу. Перемогли 11-річна Наталя Оцабрик з Одеси, яка показала цікаву свингову програму, та її ростовська суперниця Аліна Єнгібарян. Серйозним опонентом їм стала 17-річна москвичка Маргарита Петрова, яка зайняла друге місце, співає в різних манерах, прекрасно володіє технікою скету, і котра разом зі своїм партнером Олексієм Чернаковим створює своє етно-фанкове мистецтво на очах захопленої публіки. Дуже професіональний і зрілий виступ 17-річної студентки Донецького музучилища Валерії Калузької, яка працює в авангардному театралізованому стилі панк-джазу, просто не помітило журі.

Загалом, послухати було що, рівень фестивалю був досить високий. Шкода лише, що не можна говорити ні про єдину українську школу, ні навіть про команду, на кшталт ростовської, представленої членами журі, великою кількістю солістів, ансамблями, групою дорослих майстрів, що акомпанують, концертмейстерами, педагогами, батьками. Їхня участь у даному форумі вже традиційна, і вони багато в чому самі формують його рівень. На жаль, цього не можна сказати про наших учасників. Особливо нечисленною і неорганізованою була столична команда, а чудесна Юля Головань, переможниця «Слов’янського базарчику» у Вітебську, навіть не мала фонограми однієї зі своїх двох пісень, не те щоб супровідного ансамблю або хоча б акомпаніатора. Це зазначило навіть журі. Як завжди, нас підводить наше хуторянство, байдужість і лінощі... А шкода, адже образливо не стільки за державу, скільки за наших дітей!