Два кольори «Радуги». Найстаріший літературний журнал може опинитися на вулиці

Пам’ятаю, міська влада обіцяла серйозно розібратися з казино та іншими сумнівними азартно-розважальними закладами, збираючись виселити їх майже за межі міста. Не будемо гадати, наскільки виправданий цей намір. Але ж серед тих, хто, схоже, опинився в чорному списку, — редакція знаменитого літературного журналу «Радуга». І сьогодні в «Радуги» два кольори — надії та суму… Тому що комісія з питань власності, а потім і сесія міськради ухвалили рішення про виселення журналу з приміщення на вулиці Богдана Хмельницького, 51-а.

Усе, як відомо, повторюється. 2001 року редакцію цього журналу вже виганяли з будинку, де вона працювала понад 30 років. Тоді співробітники «Радуги» здобули перемогу в усіх судових спорах із міською владою, але в результаті все-таки погодилися переїхати на інше місце. Тим паче що знайти його для редакції мали за дорученням президента України.

Підшукати нове приміщення упродовж трьох місяців, як велів гарант, щоправда, не вийшло. Проте 2002 року редакція «Радуги» все-таки майже відсвяткувала новосілля. Вкотре вже, інтелігентно проявивши толерантність, вона сказала «так» на пропозицію в’їхати у своє теперішнє приміщення, яке потребувало серйозного ремонту.

З огляду на фінансові можливості літературного журналу ремонт тривав до минулого року. «Зате це приміщення дуже підходить саме письменницькому виданню (заспокоювали себе співробітники, які самі клеїли шпалери, фарбували двері й вікна. (Адже саме тут, у будівлі Київського університету імені Святої княгині Ольги, навчалася на початку минулого століття велика поетеса Анна Ахматова»).

До речі, і в самої «Радуги» славна історія. До її редакції приходили і в ній друкувалися знамениті Віктор Некрасов, Микола Ушаков, Юрій Чорний-Діденко, Володимир Кисельов, Борис Чичибабін... — та й, власне, усі без винятку відомі російські письменники України. І в нинішні, аж ніяк не прості для літератури часи, редакція «Радуги» постійно демонструє вміння віднаходити найкраще. І, що не менш важливо, підтримати талановитих авторів, сприяти їхньому подальшому зростанню. Саме в «Радуге» у недавньому минулому починали своє сходження до піків популярності Андрій Курков, Марина і Сергій Дяченко, Петро Катериничев, Олег Приходько... І сьогодні в стінах редакції (поки ще не встигли вигнати) працюють літературні студії, майстер-класи, де виховують нові літературні таланти.

Журнал «Радуга» багато робить для популяризації російсь­кої літератури в Україні, служить своєрідним мостом між російською та українською культурами.

Разом із московським Фондом імені Юрія Долгорукого редакція «Радуги» заснувала Міжнародну літературну премію для українських поетів і прозаїків, які пишуть російською мовою. Місяць тому вже втретє були оголошені лауреати цієї премії. Урочиста церемонія нагородження відбулася у Великому залі Оперної студії Національної музичної академії України імені П.Чайковського, у програмі був і концерт солістів опери Большого театру Росії.

Про подальші контакти в царині культури йшлося на зустрічі голови правління Фонду імені Юрія Долгорукого, керівника департаменту міжнародних зв’яз­ків міста Москви Геор­гія Мурадова з заступником голови КМДА Віталієм Журавським. На адресу «Радуги» вже почали надходити твори претендентів на премію імені Юрія Долгорукого в 2007 році. Але ж чи залишиться ця адреса за редакцією бодай найближчим часом?

Цього року «Радуге» виповнюється 80 років. Невже рішення про її виселення — своєрідний подарунок міської влади з нагоди ювілею?!

У трохи більше ніж сто квадратних метрів площі вирішено вселити рідне міський адміністрації господарство — структурний підрозділ «Центр правової допомоги» комунального підприємства «Київгоспкомобслуговування». А що, може, і «Радуга» попросить юридичної консультації? Бо як зрозуміти дії влади, які йдуть урозріз із Законом України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів». У статті 6 цього закону, зокрема, сказано, що засобам масової інформації у встановленому порядку передають в безстрокову оренду приміщення загальнодержавної та комунальної власності, якими ті користуються для здійснення виробничої діяльності.

Мистецтву, літературі в нашій країні нині сутужно. У справ­ді демократичних державах тим, кому важко, простягають руку. У нас же, на жаль, нерідко можуть ударити й по руці, й по голові, щоб добити слабкого. Проте дуже хочеться вірити, що зміни настануть, що відгукнуться справжні друзі, партнери, меценати і спільними зусиллями допоможуть «Радуге» вийти зі скрутного становища, в якому вона опинилася. На підтримку «Радуги» вже виступили міністр культури України Юрій Богуцький, президент «Академії книги» лауреат Національної премії імені Т.Шевченка Дмитро Стус, посол Росії в Україні Віктор Черномирдін...

Тож чи почують міські чиновники ці голоси? Чи залишаться глухими, вкотре продемонструвавши байдужність до культури?