ДУБРАВКА УҐРЕШИЧ: «Я БІЛЬШЕ НЕ ВІРЮ В ЖОДНІ ЛІТЕРАТУРНІ ЛАНДШАФТИ» - Культура - dt.ua

ДУБРАВКА УҐРЕШИЧ: «Я БІЛЬШЕ НЕ ВІРЮ В ЖОДНІ ЛІТЕРАТУРНІ ЛАНДШАФТИ»

18 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 18 жовтня-25 жовтня

Хорватка Дубравка Уґрешич належить до літераторів складної і суперечливої долі. Майже незнана в У...

Хорватка Дубравка Уґрешич належить до літераторів складної і суперечливої долі. Майже незнана в Україні, письменниця активно перекладається основними європейськими мовами, щоразу підтверджуючи власне літературне реноме феміністки, дисидентки, іроністки, песимістки... Кілька місяців тому в московському видавництві «Азбука» вийшов відомий роман письменниці «Форсування роману-ріки» — іронічний захопливий детектив, головними героями якого є справжні вбивці літератури, тобто письменники.

Народилася Дубравка Уґрешич 1949 року в місті Кутина (Югославія). Після вивчення російської мови і літератури в Заґребі та Москві вона до 1993 року працювала у відділі теорії літератури Заґребського університету. Саме 1993 рік став роком вимушеної еміґрації письменниці. Зараз Дубравка Уґрешич мешкає в Амстердамі.

Так само складними і провокативними, як і життя, є твори Дубравки — романи «Штефіца Цвек у лещатах життя» (1981), «Форсування роману-ріки» (1988), «Музей беззастережної капітуляції» (1997), три збірки оповідань і особливо книги есеїв «Культура брехні» (1994), «Американська вигадка» (1993) й «Заборонене читання» (2000). Хоч останні, за словами письменниці, не повністю витримані в жанрі non-fiction, а створені на межі художньої прози. Можливо, бібліографія письменниці не дуже велика, однак і «скромною» її важко назвати. Приміром, роман «Музей беззастережної капітуляції» спочатку з’явився у кількох перекладах і тільки незабаром вийде в Хорватії. Мала книга «Амстердам, Амстердам», яку Дубравка написала нещодавно, вийшла лише голландською. Письменниця — лауреатка багатьох європейських премій, у тому числі відзнаки Генріха Манна (2000) та премії Шарля Вейона за есеїстику (1996). 2000 року, разом зі 102 письменниками з майже всіх європейських країн, Дубравка Уґрешич взяла участь у панєвропейському проекті «Літературний Експрес Європа 2000».

— Що спонукало вас залишити Хорватію, і як ви вписались у європейський літературний ландшафт?

— Якщо коротко, то я залишила Хорватію і колишню Югославію через націоналізм. Я просто більше не могла там жити. Мушу сказати, що моя втеча була цілком спонтанною. Було нелегко кинути все, не знаючи, що тебе чекає попереду, особливо в моєму віці. Однак я вижила. Навіть не знаю, як я спромоглася вписатися в європейський літературний ландшафт, але мої книжки було перекладено й опубліковано в кількох європейських країнах, а також у США. Одну мою книгу видали навіть у Японії. Я більше не вірю у жодні літературні ландшафти. Інституції національної літератури поступово деґрадують, книжки дедалі більше стають справою глобальною, так само, як і наш досвід. У майбутньому, якщо література видряпається, ми всі матимемо справу з новими літературними поняттями. І одним із них буде «транснаціональність літератури».

— Чи почуваєтеся ви дисиденткою або вигнанкою? Через що на початку 90-х років вас піддали остракізму в Хорватії, і як це відбувалось?

— Після падіння Берлінського муру саме поняття «дисидент» стало сумнівним. Коли мене просять пояснити мою позицію, я маю подвійну відповідь. Якщо аудиторія «інтернаціональна», я уникаю поняття «вигнання», оскільки воно містить у собі статус жертви. Я ж не хочу бути жертвою, отримуючи для себе емоційну і моральну користь від статусу вигнаної жертви. Але коли я розмовляю зі своєю «місцевою» публікою — хорватами, сербами і боснійцями, — то наполягаю на «вигнанні». Я роблю це тому, що мої земляки починають забувати, чому деякі люди покинули свої пенати. Особисто я цим не переймаюсь, але ж є сотні тисяч безіменних біженців, які не мають власного голосу.

Так, мене піддали остракізму: кілька років мене цькували в мас-медіа як зрадницю, відьму, яка вчиняє змову проти Хорватії, мене звинувачували у бракові патріотизму й сам Бог знає в чому ще. Мої друзі відмовилися від мене, моє ім’я потрапило у чорні списки. Одне слово, я була публічно принижена. Це було неможливо навіть для дисидентського досвіду при комуністах, коли секретні служби, поліція і держава переслідували особистість, але існувала втішна «інституція» артистичного та інтелектуального підпілля, яке підтримувало особистість. Мене ж публічно і приватно знищили мої колеги, котрі були абсолютно засліплені націоналізмом. І націоналізм вибачав усе: вбивства, злочини і приниження людей, які не погоджуються плисти з ними в одному човні.

— Наскільки ваше минуле допомагає (або заважає) в літературній творчості? Яким чином ви використовуєте сюжети з «того» життя у сьогоднішній творчості?

— Моє минуле або життя, яке я проживаю «тут і тепер», гадаю, є дуже корисним. Чому? Тому що це незвичайне минуле. Не знаю, чи багато з нього засвоїла, але я отримала досвід життя в різних системах і життях. У мене було «югославське життя», яке було чимось на кшталт «поміж Сходом і Заходом», таким собі напівкомунізмом. Потім був досвід життя у Східній Європі, колишньому Радянському Союзі й Болгарії. В одній із цих країн, а саме — Росії, у мене сформувалися літературні смаки й наукові пріоритети. Я була захоплена культурою російського аванґарду. Як русист я діставала насолоду від відкриття невідомих авторів (тоді, звісно), таких як Леонід Добичін і Константін Ваґінов. Окрім того, коли я була в ранньому і підлітковому віці, то часто їздила до Болгарії. Моя мати — болгарка, і мої бабуся з дідусем жили у Варні. Досвід дитячого розуміння і переживання іншої мови й країни згодом допоміг мені не впасти в етнічну ейфорію, яка захопила замалим не всю Югославію. Був у мене також воєнний досвід, життя в Західній Європі, де я зараз живу, у США, де я викладала кілька разів, і, нарешті, досвід вигнання, про який я ніколи не могла подумати, що він одного дня також стане моєю історією. Гадаю, всі ці досвіди допомогли мені побачити речі в перспективі.

— Хто із сучасних письменників особливо вам імпонує і чому?

— На мене сучасні письменники не справляють особливого враження. Я написала цілу книжку, яка пояснює обставини сьогоднішнього літературного життя. Називається вона «Заборонене читання». З другого боку, письменники — це родина, до якої і я належу. Тому я також трохи розумію їх, як і вони мене.

— Знаю, що деякі свої тексти ви пишете англійською. Що спонукає вас до цього?

— Я небагато пишу англійською. І не тому, що занадто романтично ставлюся до рідної мови, а тому, що це швидше і легше. Крім того, я розбещена своїми гарними перекладачами голландською, англійською та німецькою.

— Що може потенційно зацікавити розбещеного західного читача у творах східноєвропейських письменників?

— Я не думаю, що «розбещений читач» означає для мене те саме, що і для вас. Гадаю, східноєвропейський читач був краще начитаний, ніж читач у ситуації комерційного книжкового ринку. По-перше, тому, що книга мала виняткову роль у східноєвропейських культурах. Книга була чимось на кшталт світла в кінці тунелю, замінником свободи, виходом в інші світи, до яких нелегко було дістатися в інший спосіб. По-друге, східноєвропейський читач мав досить часу, тоді як його західноєвропейський колега переймається проблемами «інвестування часу». Інакше кажучи, він спочатку думає, чи ця або інша книжка збагатить його інвестування часу. «Східняк» натомість мав час, увесь час цього світу: на нічого-не-роблення, читання, витрачання часу на все, оскільки час не мав жодної цінності. Крім того, це було результатом освіти. Саме освіта мала виняткову цінність, і цінність ця була, можливо, навіть імплантованою комуністичною ідеологією у свідомість пересічної людини. Всі ми пам’ятаємо ці комуністичні гасла про те, що «книжка — наш найкращий друг», ми пам’ятаємо всі комуністичні міфи про комуністичних лідерів, які самостійно здобували освіту цілодобовим читанням і самовідданим навчанням, як Ленін. Або ж володіли десятьма мовами і грали на фортепіано, як Броз Тіто. І не має значення, чи все це було правдою. У такому оточенні важило бути добре начитаним, ерудованим. До того ж, читання було певним видом підривної діяльності проти системи, захистом культурної пам’яті, боротьбою проти забування, стирання культурного минулого і за збереження культурної безперервності. Загалом, східноєвропейський читач, якщо він насправді був читачем, важко працював. Західноєвропейський читач був розбещений багатою пропозицією на книжковому ринку, не маючи жодного примусу до читання, до знання «всього», до змагання. Звісно, мушу додати, що зараз усе змінилося. Гадаю, «східняки» вже теж не мають часу на читання.

— Чим, на вашу думку, крім політичних причин, можна пояснити не особливо сильну увагу до літератур Східної Європи?

— Це все питання ринку. На глобальному книжковому ринку домінують американські й англійські автори. Американська розважальна індустрія сьогодні є тим, чим радянська культура насильно намагалася бути всередині соціалістичного блоку. Вона глобально продавала. Східноєвропейські літератури не досить конкурентоспроможні, аби брати рівну участь у цьому ринку. Вони мають передусім бути перекладеними англійською. Решта ж — питання успіху. Американські й англійські видавці нечасто вкладають гроші в розкрутку східноєвропейського письменника. Іноді вони це роблять, якщо автор перейнятий якоюсь насущною глобальною проблемою або загальнозрозумілою політичною подією. Це могла бути, наприклад, війна в Югославії. Однак у таких випадках видавці з більшим задоволенням розкручуватимуть автора, чиї твори підтримують західні стереотипи стосовно цього реґіону, ніж автора, твори якого намагаються ці стереотипи поламати.

— Чи не здається вам, що саме через есеїстику східноєвропейський письменник може завоювати уми і гаманці західного читача?

— Есей — напевне, не найбільш продаваний літературний жанр. Це інтелектуальний продукт і продукт для інтелектуалів. А інтелектуали — це меншість серед читачів. Тому мені важко повірити у такі прориви.

— Хто зі східноєвропейських письменників має успіх у Нідерландах?

— Нідерланди — не дуже вдалий приклад. Тут літератури світу широко перекладаються. Деколи книжки іноземних авторів виходять раніше голландською мовою, ніж мовою, якою вони написані. Так відбувається, приміром, зі мною. Моя остання книга спочатку була надрукована голландською, а вже потім іншими мовами, включно з хорватською. Але це може трапитися і з авторами, які пишуть світові бестселери. Найновіший роман Донни Тарт — успішної американської письменниці — спочатку вийшов голландською мовою. Але, відповідаючи на ваше запитання, — існують деякі східноєвропейські письменники, які перекладалися кількома мовами. Видавець поширює інформацію про автора. І якщо, наприклад, німецький видавець «продав» автора, є певний шанс, що письменника перекладуть іншими європейськими мовами.

— Що у вас у письменницьких планах?

— Передусім я хочу закінчити малу книгу есеїв, написаних із різних оказій для різних газет. Це книга про сьогоднішню Європу, створена з точки зору мандрівника, міґранта, який перебуває в постійному русі. А ще я працюю над романом і хочу закінчити обидві книги до кінця року.

— Як сприймаються ваші твори на Заході?

— Сприйняття культурних текстів є однією з найзахопливіших речей. Принаймні для мене. Коли мої книги почали з’являтись у перекладах, я вірила, що вони будуть сприйняті так само, як і на батьківщині. Коли ж я зрозуміла, що це не так, була трохи здивована. Потім я намагалася збагнути, чому так сталося, і потрапила в пастку дискримінації. Це означало, що або «вони» мене правильно не розуміють, або це моя власна провина. Тим часом я залишила своє культурне оточення (яке, до речі, змінилося через політичні пертурбації), збагнувши, що мої книжки більше не сприймаються так, як це було «вдома». Інакше кажучи, виникло певне фундаментальне непорозуміння між мною та моїм колишнім культурним оточенням. І, нарешті, принаймні мені так здається, мене ліпше розуміють «за кордоном», ніж «удома». Це, звісно, трохи загальна картина, яка намагається бути повною правдою. Наші книжки всюди — чи то «за кордоном», чи то «вдома» добре прочитуються і розуміються хорошими читачами. Хороші читачі — саме вони є нашою аудиторією. І тільки їхня думка має значення.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво