Дорогий серцю кожного, хто його знав - Культура - dt.ua

Дорогий серцю кожного, хто його знав

4 вересня, 2009, 12:57 Роздрукувати Випуск №33, 4 вересня-11 вересня

Музична громадськість України в середині вересня відзначає 85-річчя заслуженого діяча мистецтв України, колишнього керівника чоловічої хорової капели імені Левка Ревуцького Семена Дорогого...

Музична громадськість України в середині вересня відзначає 85-річчя заслуженого діяча мистецтв України, колишнього керівника чоловічої хорової капели імені Левка Ревуцького Семена Дорогого.

Без перебільшення ця людина дорога серцю багатьох кіровоградців. І не лише його учнів, серед яких чимало відомих в Україні і в нашому краї людей, а й усіх, хто знав цього неординарного чоловіка. Його творчий розквіт припав на роки комуністичної епохи, не дуже прихильної до розкутого, вільного духу митців, але він зумів не тільки не зрадити свого людського і професійного «я», а й чимало зробити у справі, яку вважав своїм покликанням. На мою думку, люди такого таланту, як Семен Дорогий, в Україні — не рідкість, але якась внутрішня несвобода стримує їхній потенціал, якесь психологічне гальмо не дає сповна реалізуватися. І тільки одиниці знаходять у собі сили підноситися над усталеним, спалахувати, як факел, уміти і в найглухішому селі не бути провінціалом. Такі люди завжди в опозиції до влади, і влада не може не рахуватися з ними. Звичайно, з другого боку медалі — і заздрість, і зло, і несприйняття, і невдачі, часто й матеріальне неблагополуччя. Але найголовніше все-таки інше — уміння зберегти чистими свою душу й талант, бути щедрим і щирим, даруючи їх людям. По-моєму, саме таким був і є Семен Дорогий.

Від Катерини до «Катерини»

Поява та існування у нашому місті першого професіонального українського реалістичного театру, присутність тут його діячів дали і досі дають потужні сходи. Саме в трупі музично-драматичного театру виховувався батько Семена — Василь Григорович. На жаль, під час першої світової війни дістав поранення і більше на сцені не виступав. Мати Олена Іванівна мала чудового тембру голос, співала партію Оксани в опері «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського та Катерини в однойменній опері просвітянина Миколи Аркаса.

Це вже згодом, будучи зрілим майстром та керівником хору Кіровоградського музичного училища, Семен Дорогий як хормейстер разом зі своїм колективом візьме участь у постановці опери «Катерина», здійсненій тоді заслуженим артистом УРСР Михайлом Донцем до 150-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Цю постановку можна вважати безпрецедентною принаймні тому, що ім’я автора «Історії України», буржуазного українського націоналіста (грека за походженням) Миколи Аркаса, в радянські часи було просто заборонене.

Але в юності Семен Дорогий мріяв про кар’єру співака. З першого класу вчився співу під керівництвом Левка Бетенського, друга сім’ї Нейгаузів та Кароля Шимановського. Як соліст брав участь у республіканських олімпіадах — співав «Жайворонка» Михайла Глінки та «Тихесенький вечір» Кирила Стеценка.

Під час війни Семен Дорогий був у партизанському підпіллі, згодом служив у Повітрянодесантній дивізії і в ансамблі пісні і танцю Східносибірського військового округу. Вже по війні зміг вступити до Одеської консерваторії. Вчився спочатку на вокальному факультеті. Раптове захворювання голосового апарата, як колись фронтове поранення його батькові, перекреслило шлях до вершин вокальної майстерності. Але не на сцену. Знаменитий професор Костянтин Пігров, помітивши обдарування юнака, запросив його на диригентсько-хоровий факультет.

«А ви для мене зовсім не гора…»

В роки падіння комуністичного режиму та піднесення української національної свідомості в Кіровограді розповідали анекдот (саме так я його тоді сприймала): був, мовляв, такий диригент у Кіровограді, Дорогий, котрий не дуже слухався начальства. Якось на одному засіданні партійний чиновник, вичитуючи йому за якусь провину, вирішив дошкулити: «Ви, товаришу Дорогий, для нас зовсім не дорогий!». На що той, не довго думаючи, відповів: «А ви, товаришу Гора (чиновник мав таке прізвище. — С.О.), для мене зовсім не гора, і навіть не маленький пагорб». Анекдот цей розповідали тоді як символ непокори владі, приклад того, як треба з гідністю відповідати тим, кого звикли боятися.

Учень Семена Дорогого, заслужений діяч мистецтв України, керівник Кіровоградського міського хору, який став переможцем багатьох і багатьох престижних конкурсів, Юрій Любович стверджує, що це зовсім не анекдот, а чистісінька правда.

Повернувшись після консерваторії в Кіровоград, Семен Дорогий працював спершу у рідній школі №7, де створив чудовий хор. Але серйозною віхою в його творчості та явищем у мистецькому житті краю стала хорова капела Кіровоградського педагогічного інституту імені Пушкіна (крім цього, Семен Дорогий створив у Кіровограді хор музичного училища, хор Будинку культури імені Калініна, хор Будинку вчителя, хор військового гарнізону, хор хлопчиків при Будинку культури імені Компанійця, його вважають фундатором і музичного училища, і музично-педагогічного факультету нинішнього педуніверситету). Високопрофесійне звучання капели, якою він керував протягом 14 років з невеликою перер­вою (був звільнений за те, що одружився зі студенткою), відзначали на всіх рівнях. Колектив багато гастролював, відвідав з концертами майже всі обласні центри України (мав понад 500 виступів). Безпрецедентним на той час було й те, що Московська фірма грамзапису «Мелодія» випустила платівку із записом хорових творів у виконанні капели. Але цей успіх тим більш вагомий, що залишив слід не лише в нагородах та відзнаках, а в серцях учасників капели. Деякі з них стали професіональними митцями, як Микола Родзін, народні артистки України Людмила Маковецька та Нінель Білецька, добре відомі й шановані у Кіровограді згадуваний вже Юрій Любович та заслужений працівник культури Микола Макода. Семен Дорогий, безперечно, творив ту мистецьку ауру краси і гармонії, яка ще відізветься не в одному поколінні, а то й спалахне незнаним досі талантом.

«Чуєш, брате мій…»

Та, зрозуміло, вершиною його творчої діяльності стало створення чоловічої хорової капели імені Левка Ревуцького, слава якої гриміла, без перебільшення, на весь тодішній Радянський Союз, а, може, й на увесь світ. Річ у тім, що на той час (1969 рік) подібний колектив був лише в Естонії (керував ним славнозвісний Густав Ернесакс). Поява в Україні такого самобутнього колективу, з яскраво вираженим національним характером, дала імпульс творчості композиторів. Для капели почали писати Георгій та Платон Майбороди, Климентій Домінчен, Анатолій Кос-Анатольський, Віталій Кирейко, Яків Цегляр, Ігор Шамо, інші. Капела виступала в усіх союзних республіках, а виконання «Шести балад» Дмитра Шостаковича у Великому залі Московської державної консерваторії викликало бурю захоплення всієї музичної громадськості. За час (майже десять років) керування Семеном Дорогим капелою про неї у різних виданнях з’явилося майже 300 статей.

Можна ще довго перелічувати відзнаки, посади, почесні звання маестро. Та важливо інше: він назавжди залишиться яскравою зіркою серед талантів нашого краю. Такою, від якої загораються інші.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво