Добродошлі в суботіцу - Культура - dt.ua

Добродошлі в суботіцу

24 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №24, 24 червня-1 липня

Так звучить по-сербськи вітання «Ласкаво просимо!» Вимовляє його цей гостинний народ завжди щиро й тепло...

Так звучить по-сербськи вітання «Ласкаво просимо!» Вимовляє його цей гостинний народ завжди щиро й тепло. Особливо часто можна почути його в Суботіці, славнозвісному стародавньому місті, розташованому на півночі Чорногорії, майже на кордоні з Угорщиною, коли там проходить Міжнародний фестиваль театрів для дітей. Цього року Суботіца в 12-й раз на п’ять днів перетворилася на столицю дитинства, місто театральної гри. І то не просто образний вислів. У ці дні театральні ігри в буквальному значенні слова бушують у залах театрів і на вулицях міста. Своєрідною віссю, яка об’єднала всі місця фестивальних подій, стала головна вулиця Суботіци. Її пішохідна зона з безліччю затишних вишуканих кафе бере свій початок біля будинку Театру для дітей, що має дві сцени, і закінчується на центральній площі поблизу стародавньої, грандіозної споруди ратуші. Тут же знаходиться й Міський драматичний театр із написом під фронтоном «Народно позоріште». Це одна з найстарших театральних будівель Сербії й Чорногорії, зведена 1854 року. Міські театри, центральна площа й Відкритий університет Суботіци стали місцями проведення фестивальних спектаклів. У приміщенні університету розгорнулась експозиція зібрання театральних ляльок, а в кінозалі демонструвалися мультфільми, створені за казками Андерсена. Там же знаходиться оргкомітет фестивалю, де всіх гостей радо зустрічав директор Слободан Маркович, ідейний натхненник проведення творчого форуму в рідному місті, його організатор і селектор програми. Перші роки фестиваль базувався лише на мистецтві сербських дитячих театрів, але 2001-го він набув статусу міжнародного й нині підтримується міністерством культури Сербії й Чорногорії, численними спонсорами. Така підтримка необхідна, бо, приміром, цього року з’їхалося 40 європейських театрів, кількість учасників наближалася до 1000 чоловік.

Спектакль «Макс Металлік»
Спектакль «Макс Металлік»

Символічним був перший спектакль фестивалю, який відбувся на вечірньому, сяючому вогнями майдані перед ратушею. У величезному колі, утвореному сотнями глядачів, «оживав» фантастичний Макс Металлік, персонаж лялькового театру «Піноккіо» із Земуна (Сербія та Чорногорія). Залізний велетень із висоти свого восьмиметрового зросту роздивлявся присутніх. Аби він зміг крокувати, установку з громохким добрягою приводили в дію п’ятеро чоловік. Макс ходив із їхньою допомогою по колу, шукаючи своє кохання. І знайшов-таки в гущавині глядачів ту, від котрої здригнулося його залізне серце й він на очах у всіх «зайнявся» від почуттів. А серця глядачів упевнено заполонила любов до театру. Глядачеві зали заповнювалися постійно, вільно можна було потрапити хіба що на вуличні вистави.

Перед журі, очолюваним одним із корифеїв лялькового мистецтва, поляком Хенріком Юрковським, стояло нелегке завдання — визначити кращих серед такої кількості різноманітних театрів, розібратися в тенденціях запропонованого мистецтва, простежити шляхи творчих пошуків. Це було непросто, тим паче що в конкурсі нарівні брали участь театри лялькові, юного глядача, вуличні, а також клоунські колективи.

Якщо оглянути фестивальну програму, традиційною основою спектаклів для дітей залишається казка в її сучасній інтерпретації. Драматургія наших днів, схоже, артистів не надихає. Усі спираються на перевірені десятиліттями класичні казкові сюжети. Джерело людської мудрості, закладеної в них, здатне давати духовну силу ще багатьом наступним поколінням. Винахідливо було розподілено ролі між ляльками й артистами в казці «Попелюшка» (Боснія й Герцеговина), і що цікаво, живий план і «ожилий» переконали в обов’язковій перемозі добра над злом. А який кумедний вигляд мала актриса у своїх намаганнях «приміряти» крихітний кришталевий черевичок! Андерсенівський «Свинопас» ліг в основу бєлградського спектаклю, а «Золота рибка» «плавала» в морі двох театрів — московського «Ляльки та люди» й Ризького лялькового. Стилістика спектаклів була абсолютно різною. Москвичі обрали іронічне ставлення сучасниць-актрис, котрі прокоментували сюжет пушкінської казки. Гості з Риги пішли традиційнішим шляхом, запропонувавши цікаву сценографію. Ширмою послужив великий давній комод, у численних шухлядах якого й «жили» незлобивий дід, нестримна в своїх забаганках баба та красуня рибка.

Витонченим за стилем і знайденою манерою ляльководіння був спектакль «Бідна Єленіт і ягня Йоніукас», литовський варіант казки про сестрицю Оленку та братика Івасика, котрий перетворився на цапеня. У музичному стилі вирішили казку «Медовий дім» артисти чеського театру «DRAK». Вони не лише віртуозно управлялися з ляльками й реквізитом, а й ще встигали виконувати свої музичні партії на різноманітних інструментах. Була спроба театралізувати й відомий роман «Володар кілець». Навіть у ТЮГівському варіанті спектакль «Хоббіт» (Словаччина) справив враження. Фантазія художника створила дивовижну казкову феєрію в ляльковому спектаклі «Даміаново озеро» (Хорватія).

Ще одним, досить поширеним напрямом мистецтва для дітей були суто розважальні, клоунські вистави. Тут сяяли колективи з Сербії й Чорногорії, Греції, Італії, Боснії й Герцеговини, Польщі. У дійстві «Довгий, Товстий і Очкарик» (Австрія) клоуни веселили дітвору своїми величезними надувними копіями, які неначе чарами виникали з їхніх невеличких валізок. Мовний бар’єр долався яскравістю вистави, а лише кілька слів, вивчених артистами сербською, налагоджували живий контакт із глядацькою аудиторією. До речі, відкритою, реагуючою на імпровізації, контактною та при цьому не по-дитячому дисциплінованою і вдячною.

Крім безлічі окремих нагород, головними переможцями стали представники Сербії й Чорногорії та, що особливо приємно, України. Обидва спектаклі — «Бідний швець і Король вітру» (Суботіца — Гран-прі) й «Недотепа з Вертепу» (Ужгород — II премія) — в основі своїй мають глибоке національне коріння, славлять самобутність вітчизняної культури. У цьому визнанні журі очевидно верховенство тези: мистецтво для дітей має розважати, виховуючи. Після таких спектаклів у маленького глядача здатне розвинутися почуття зацікавленості історією своєї країни, почуття гордості й любові до неї.

Спектакль Закарпатського театру ляльок, удостоєний Гран-прі й торішнього фестивалю «Інтерлялька» (Ужгород), передусім привабливий цілісністю всіх своїх компонентів. Художній образ сценографії, створений художником Я.Данилівим, багатогранний. У маленькому закарпатському селі, названому Вертеп, як у краплині води, відбилася історія світобудови. «Розчинене» вікно вертепної скриньки, за задумом режисера А.Куцика, водночас сприймається й замкненим простором із характерними атрибутами українського побуту, і виходом у Всесвіт. Поетичний світ оточує маленького Дмитрика, він спілкується з безліччю персонажів (у спектаклі віртуозно працюють за всіх Н.Орєшникова та Н.Карпенко) і для нього наразі важливе одне питання — від кого походять люди. Пошуки відповіді на вічне філософське запитання в спектаклі завершуються несподівано просто — «Люди походять від дітей». Ось і виходить, що діти й є найголовніші!

У Суботіці на Міжнародному фестивалі театрів для дітей це відчувалося дуже сильно. Організатори, котрі придумали театральний свято, не декларують тези про обов’язкове виховання підростаючого покоління, вони просто вказують йому естетичні орієнтири, дають можливість бачити мистецтво. Різне. Хороше, середнє, чудове. І переконуються, як у результаті поступово формуються художні смаки, виробляються естетичні пріоритети, виникають духовні запити. І з дитини виростає Людина.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво