Дмитро Чекалкін: «Наш проект не «заряджений» винятково на політику»

Уміння сміючись розставатися зі своїми недоліками — безумовна ознака здорового суспільства. Особливо, якщо політичні жарти звучать не в ізоляції окремо взятої кухоньки, а зі сцени, з екрана ТБ, із радіоефіру. Це ознака часу, реалії якого чимало людей з ентузіазмом приймають і підтримують, а у декого викликають стійку, замішану на злісній агресії алергію. Над неспокійною поверхнею бурхливого моря політичних подій періодично з’являються настільки яскраві маски, які викидають таку кількість курйозів, що грішно було б не використати це явище. Що й зробив Дмитро Чекалкін, перетворивши своє популярне розважальне шоу на шоу політичне, котре трактує сучасний момент співвідносно з власною громадянською позицією. З чого все почалося? Тему підказало життя, вірніше, травмований яйцем кандидат у президенти. Так пішли гуляти по світу безкінечні серіали «Веселих яєць».

Звісно, жанр політичного шоу не новий і у світовому історичному аспекті, і безпосередньо в нашій країні — від знаменитих масок комедії дель арте, котрі імпровізують на сцені на теми поточної політики та побуту до російських «Кукол» і не менш популярної програми Шендеровича «Итого», від рідного українського вертепу до «плюсівських» «Великих перегонів», які змусили розвеселитися глядачів. Шоу Чекалкіна використовує всі класичні прийоми — акцентування зовнішніх індивідуальних рис, особливості мови та застосування специфічної лексики. А залучення глядацької аудиторії йде не лише за рахунок швидкого реагування на події, а й посилюється завдяки «залученню» добре знайомих кіноперсонажів і популярної музики, яка в усіх на слуху.

Досить згадати передноворічний блокбастер «Операція проффесор» — останній за часом серіал «Веселих яєць». Обличчя знайомих персонажів знаменитих данеліївських «Джентльменів удачі» легко переплавилися на постійній заставці в знайомі політичні персоналії з «нової опозиції». Історія останніх місяців гарненько вмістилася у дванадцяти серіях, де органічне попурі з уже згаданих «Джентльменів удачі», «Діамантової руки», «Афоні», «Шерлока Холмса», «Звичайного чуда» і «Людини з бульвару Капуцинів». Тексти стилізовані під оригінали і легко сприймаються за рахунок, як уже говорилося вище, специфічної лексики реальних персонажів. Але слід пам’ятати, що розжарення політичних пристрастей рано чи пізно вгамується, життя, як і має бути, ввійде у свій нормальний ритм, а люди, котрі стоять при владі, не дадуть приводу для «звірячих» жартів. А шоу як захід комерційний продовжить своє життя радше в розважальній, аніж політичній площині.

Про це ми і розмовляли з Дмитром Чекалкіним, колишнім перекладачем, знавцем багатьох арабських діалектів та івриту, колишнім дипломатом, а нині політшоуменом.

— Дмитре, така серйозна людина, книжкова й домашня, збирач арабського і єврейського фольклору, з одного боку, з іншого — політслухняний кар’єрний дипломат, стає шоуменом. Як це сталося?

— Після повернення з Ізраїлю 1996 року мені запропонували повернутися в Міністерство закордонних справ перекладати папірці з однієї папки в іншу, підстроюватися під начальника, щоб швидше повернутися назад, на Землю Обітовану. Стало дико нецікаво. Я став активно займатися комерційними проектами концерну «Денді»: газетою «Киевские ведомости», радіостанцією. Ось це було дуже цікаво. Через півтора року ми вже стали прибутковими.

Працюючи в Ізраїлі, зіткнувся із сотнями, тисячами співвітчизників, які не мали можливості самореалізуватися на батьківщині, а там побачили, що можна гідно утримувати себе і свою сім’ю. Стало прикро, що викинули таких людей, величезне наше національне багатство, непорівнянне ні з якими покладами нафти чи міді, одну із найактивніших частин нашого суспільства. Ми їх втратили.

Дуже серйозним уроком для мене було протистояння з міністром Кравченком (знаменита історія з «мерседесом»). Після цього зрозумів, що за пана Кучми вільних засобів масової інформації бути не може.

— Це стало межею? До цього були жарти на рівні поздоровлень, розіграшів на день народження. Як ви прийшли до політичного шоу?

— Частину моїх жартів можна було віднести до політичної сатири. Не завжди в ефірі, бо не все можна було озвучити, адже наша програма йшла на 40 радіостанціях, і у кожної з них — свій господар. Останні події дали потужний старт. У нас була така заставка в ефірі, яку з 40 радіостанцій поставили лише п’ять. Решта боялися. У будь-якому разі в розіграшах була присутня політична тема (жарти про президента: не так страшний президент, як його малюють; анекдот: «Крошка сын к отцу пришел и спросила кроха: если Кучма хорошо, что ж такое плохо?»), просто вона не була превалюючою.

— А що таке взагалі політичне шоу для людини, котра цим займається? Це громадянська позиція чи комерційний проект?

— По-перше, це подобається мені і подобається людям. Друге — у людини має бути активна громадянська позиція, щоб писати доладно і з інтересом, щоб це було комусь потрібно. У нас, на мій погляд, узагалі немає політичних телевізійних проектів. Великий злочин режиму — роздача такої кількості телевізійних ліцензій. Кожному олігарху хотілося дати по шматочку телевізійного ефіру. От ми і маємо телебачення, на якому нічого дивитися, і, найстрашніше, воно виховує нове покоління. Це загроза і для національної безпеки, і для нормального ринку мас-медіа.

— Що лежить в основі вигадок та ідей вашого останнього шоу?

— Проект «Веселі яйця» — продовження проекту «Синій горобець». І фільми були вже три роки. Механізм створення таких програм був напрацьований. Сьогодні те, що існує на сайті «Веселі яйця», значно менш витратне виробництво. А перспективи розвитку відповідають трьом критеріям, які пред’являються до засобів масової інформації: вони повинні бути мобільні, інтерактивні і мультимедійні.

— На ваш погляд, із якого кореня виросло ваше політичне шоу?

— Була програма Шендеровича, сюжети нинішнього нашого автора Ігоря Іртеньєва, ми використовували твори його колег Ігоря Губермана, Яна Таксюра й інших авторів «Клубу Голохвастова».

— Зараз був пік політичної активності, а що буде далі з політичним шоу, коли буря вщухне?

— Мас-медіа — це інструмент демократії, що захищає населення від зловживань і корупції влади, тому, природно, засоби масової інформації повинні бути особливо уважні до осіб, які перебувають при владі. Якщо конкретно брати наш проект, він не заряджений винятково на політику, візьмімо того ж Поплавського. Нашим діячам шоу-бізнесу життя дає досить підстав, щоб посміхнутися і спробувати змусити усміхнутися когось ще. Навіть психологічно, якщо у тебе поганий настрій і ти змусиш себе усміхнутися, це дасть імпульс мозку і тим самим поліпшить тобі настрій і самопочуття.

— Хто з політиків сьогодні цікавий вам для «вправ гумористичного розуму»?

— Більшість «постачав» нам російський політикум: Путін, Єльцин, Жириновський. Сьогодні, гадаю, пан Кучма взагалі піде з політичного життя, у Івана Степановича Плюща теж мало шансів посісти якісь позиції, а за наші блокбастери ми вдячні Януковичу, Шуфричу, Тігіпку, Чорноволу. З табору Ющенка найбільш непересічна персона — Юлія Тимошенко. Ющенко, безумовно, яскрава особистість, але сміятися зараз із його обличчя було б блюзнірством.

— Як сприймають ваше політичне шоу люди в окремих регіонах, налаштовані по-різному?

— Людей тримали в шорах, і вони перебували за залізною завісою, не маючи доступу до інформації. Якщо ми зустрічаємося з цими людьми, намагаюся починати з політкоректних жартів. Розповідаю історії зі своєї дипломатичної практики.

— Які сьогодні ви бачите перспективи для себе?

— Ми виробляємо протягом п’яти років пакети програм для багатьох радіостанцій України. Продовжуємо цим займатися. Це наш основний бізнес. Ми насичуємо радіостанції якісним продуктом, допомагаючи заощадити гроші на виробництві власних програм. Прагнемо до оригінальних подач рекламних матеріалів, оформлених як гумористичні шоу, у вигляді поздоровлень із днем народження, радійних серіалів.

— У перспективі політичне шоу замінить комерційний проект?

— Не будемо загадувати. Але якщо у нас буде достатня кількість гідних персонажів, яких ми зможемо використати, чому б і ні.

Намагаюся знайти якусь аналогію суто політичних гумористичних програм у світових телекомпаній. Гумористичні програми наявні в прайм-таймі на всіх телеканалах, але присутність у них політичного моменту передбачити не можна. У Росії в останні роки єльцинського режиму виходили «Куклы», програми Шендеровича, але це був насичений політичними подіями період в умовах розвитку російської демократії, унікальний історичний період. У наших умовах, на жаль, важко це передбачити. До нас надходять пропозиції робити малобюджетні сюжети на постійній основі, але ми поки за це не беремося — щоб не вичерпати себе.