Дивний випадок на «Весіллі в Малинівці». Автору популярної оперети свого часу довелося «ділитися» успіхом

Під завісу театрального сезону Київська оперета представила прем’єру – «Сорочинський ярмарок» композитора Олексія Рябова (1899—1955). Саме в цьому році виповнилося 110 років з дня народження майстра, який стояв біля витоків українського театру оперети. В доробку Рябова є чимало симфонічних, інструментальних творів, балети «Ніч перед Різдвом» та «Запорожці», танцювальні сюїти, музика до драматичних вистав. Проте головною й найпершою його любов’ю була оперета. А такі твори як «Сорочинський ярмарок», «Майська ніч», «Весілля в Малинівці» стали класикою.

У часи постійного ідеологічного тиску опереті жилося скрутно. Популярний жанр, до якого тягнулися глядачі, вважали чужим «високоідейному мистецтву соціалістичного реалізму».

В той же час Максим Рильський вважав: «Олексій Рябов знайшов своє визначне місце саме в оперетковому мистецтві. Для цього він мав усі дані: природний соковитий гумор, здатність до легкого й прозорого мелодизму, блискуче знання оркестру і можливостей людського голосу, прекрасне відчуття сцени. Все краще, що він написав, позначене справжньою народністю і національною самобутністю, — і це одна з вагомих запорук того, що його чудові твори ще довго звучатимуть на сценах наших музичних театрів. Добрий товариш, уважний друг, завжди вимогливий до себе та інших, високоосвічений митець Олексій Рябов вписав дуже яскраву і значну сторінку в історію творення української національної музичної культури, а його чарівна, задушевна музика живе й житиме в серцях мільйонів людей, даруючи їм радість, бадьорість і оптимізм».

* * *

Ім’я Олексія Рябова в середині 20-х років минулого століття стає особливо популярним. З часів тріумфальної прем’єри оперети «Коломбіна», що відбулася на початку 1924 року в театрі музичної комедії Ростова-на-Дону, прізвище молодого композитора надовго прикрасило афіші Харкова (тоді столиці України), а невдовзі – Москви, Ленінграда, багатьох колективів країни. Це була чи не найперша вдала музична комедія, яка мала успіх у глядачів.

Тим часом як критика закликала композиторів порвати з традиціями Ж.Оффенбаха,
Й.Штрауса та І.Кальмана і створювати «ідейні» радянські ревю й оперети-водевілі з піснями на злободенну тематику, Рябов у «Коломбіні» утверджував великі сценічні форми класичної опереткової драматургії з аріями й аріозо, з розгорнутими ансамблями та хорами, дійовими масштабними фіналами.

Хоч скільки О.Рябова, якому на час написання «Коломбіни» ще не виповнилося й 25 років, звинувачували в епігонстві, у наслідуванні І. Кальмана та пропаганді «буржуазної неовіденщини», його перший опус переможно завойовував сцени найкращих театрів.

Про О.Рябова заговорили не лише як про обдарованого, а й як про «касового» автора. Тяжкі роки голодного сирітського дитинства і виснажливої праці в юності залишилися позаду.

У 1925 році його запрошують до Харкова диригентом щойно відкритого Російського театру музичної комедії, де зібралися провідні майстри московської та петербурзької опереткової сцени. Одну по одній він пише сучасні музичні комедії – «Цеглинки», «Зірка екрана», «Вихор», «Три моноклі», «Шлях Ганни», «Секретар Пухтресту», що були нерівноцінні в художньому плані.

Працюючи паралельно скрипалем-концертмейстером у Харківському українському театрі опери та балету, Рябов вдосконалював майстерність. Дирекція оперного високо цінувала молодого концертмейстера оркестру, пропонуючи залишити «легкий жанр» і зайнятись «серйозною» музикою. Але любов до оперети перемогла.

Влітку 1929 року за рішенням уряду в Харкові, у великому на той час приміщенні театру «Муссурі» (глядацький зал налічував 3600 місць), де доти грала російська оперета, розпочалася робота зі створення першого в історії національної культури Українського державного театру музичної комедії… Цей творчий рух очолив Лесь Курбас. Він залучав до співпраці молодь, насамперед своїх учнів.

На посаду головного диригента і запрошено Рябова. Він поринув у захоплюючий вир шукань та експериментів, створюючи сучасний репертуар, оригінально інтерпретуючи класику. І закладаючи засади нової української оперети.

У співдружності з молодими режисерами-березільцями Б.Ба­лабаном, А.Бучмою, Я.Борт­ником, В.Скляренком, М.Крушельницьким, Д.Козачковським «осучаснює» комічну оперу С.Гу­лака-Артемовського «Запоро­жець за Дунаєм», «українізує» «Холопку» М.Стрельнікова та агіт-п’єсу з репертуару Ленін­градського театру робітничої молоді «Дружня гірка», переробляє салонну оперету «Роз-Марі»
Г.Стодгарта і Р.Фрімля на «революційну» виставу «Метис», а гоголівську «Ніч проти Різдва» – на муз-комедію про колективізацію українського села «Оксана».

До кожної з цих експериментальних вистав Рябов (часто спільно з відомими «березільськими» композиторами Ю.Мейтусом та Б.Крижанівським) «дописує» танцювальні номери і пісні, злободенні куплети. Водночас продовжує створювати власні оперети, шукаючи сучасні сюжети і виражальні засоби, але послідовно розвиваючи принципи класичного жанру. Серед них – «Три чверті людини», «Сухий закон», «Голуба морква» й «Омолод­жена американка», які з успіхом ставляться в різних театрах.

* * *

Мрія про створення масштабної національної оперети з розгорнутими ансамблями, хорами, аріями та дуетами, великими музичними фіналами кожної дії, в якій об’єдналися б традиції світового та українського класичного опереткового мистецтва, йому не давала спокою. В середині 30-х років композитор зустрівся з харківським драматургом Леонідом Юхвідом. Його ідеї втілити на сцені образи «малоросійських» повістей М.Гоголя захопили Рябова і харківський колектив, який тоді очолював молодий режисер М.Авах.

У співпраці цих митців і народилася у травні 1936 року прем’єра нової української оперети – «Сорочинський ярмарок». Крізь призму класичних європейських опереткових традицій у творі було дуже вдало інтерпретовано здобутки національного музично-драматичного театру, зокрема М.Старицького, М.Кропивницького і М.Лисенка.

Яскрава, мальовнича, пройнята народним гумором і щедрими народнопісенними інтонаціями вистава відкрила нові грані акторських обдарувань і не знані раніше виражальні можливості «легкого жанру». В березні 1937 року «Сорочинський ярмарок» О.Рябова побачив світло рампи Московського театру оперети. Столична критика захоплено писала про новаторський, глибоко народний твір і про режисуру Г.Ярона та О.Мизнікової, про декорації художника Н.Соболя, танці балетмейстера
І.Бойка, а також про чудових акторів.

Успіх «Сорочинського ярмарку», який узяли до репертуарів багато театрів країни, продовжила наступна оперета О.Рябова — «Майська ніч», створена у співдружності з Л.Юхвідом та
М.Авахом. Проте най­визначніша мистецька перемога композитора і всього харківського колективу ще попереду…

Нею стане героїко-романтична оперета «Весілля в Ма­линів­ці». Прем’єра відбулася 4 листопада 1937 року, трагічного року. Тоді від музично-театрального мистецтва вимагали насамперед простоти, дохідливості, яскравої мелодійності. Саме в другій половині 30-х років з’являються «пісенні опери» І.Дзержинського, О.Чишка, Т.Хреннікова, «пісенні оперети» І.Дунаєвського, М.Блантера та Б.Олександрова.

Після харківської прем’єри оперетою зацікавилися театри музкомедії не лише України. Авторів терміново запросили до Москви.

Прослухавши твір, Г.Ярон заявив: «Столичний театр візьме «Весілля в Малинівці» тільки за умови, що п’єсу Л.Юхвіда «допрацює» московський лібретист В.Типот, а замість «надмірно української» партитури О.Рябова буде написано нову музику молодим російським композитором Б.Олександровим». Л.Юхвід під тиском міністерських чиновників погодився передати самобутній твір, що народився у співпраці з О.Рябовим, столичному «драморобу» і композитору, який зробив спрощений варіант, «запозичивши» чимало музичних номерів із української оперети О.Рябова.

Г.Ярон розумів, що «перша героїко-революційна оперета» швидко стане чи не найбільш популярним і «касовим» твором. Тому й вирішив дати заробити «придворним» авторам, не забуваючи, звичайно, і про власну кишеню. І не помилився. «Весілля в Малинівці» у сценічній редакції Г.Ярона відразу ж увійшло до репертуарів театрів країни. Проте в Україні завжди віддавали перевагу музичній комедії О.Рябова, яка в Росії теж мала успіх.

Чи була московська редакція кращою за українську? У жодному разі. Музиці Б.Олександрова, який запозичив у О.Рябова деякі мелодії (варто згадати хоча б хорову пісню котовців «Ой при лужку, при лужку»), явно бракувало мелодизму й українського колориту, а «відредагованій» п’єсі — соковитого народного гумору та яскравих характеристик персонажів.

* * *

Проте прикра історія з «Весіллям в Малинівці» не вплинула на творчу співдружбу О.Рябова з драматургом Л.Юхвідом. Вони продовжували працювати. І на замовлення Київського театру музичної комедії написали сповнений задушевних пісень ліричний твір про молодих українських вчених «Коли помиляються двоє» (прем’єра відбулася на початку травня 1941 року).

Цією оперетою кияни відкрили в перші дні червня свої гастролі в Чернівцях, туди приїхав і композитор, якого запросили до столичного колективу на посаду головного диригента.

Саме тоді О.Рябов у співпраці з харківськими композиторами Д.Клєбановим та Г.Фінаровським створив музичну комедію про події громадянської війни «Останній бал» (прем’єра якої відбулася в Харкові напередодні війни).

Музична драматургія майже всіх оперет О.Рябова завжди була вартіснішою за літературні лібрето. Саме через драматургічні вади п’єс деякі з них не довго трималися в репертуарі.

У роки війни, перебуваючи з київським колективом в евакуації в Алма-Аті, а згодом — у Чимкенті, композитор продовжував створювати нові музичні комедії. Восени 1942 року на сцені Казахської філармонії, де тимчасово грали кияни, відбулася прем’єра його оперети «Блакит­ний камінь» – прямий відгук українського театру на події війни.

Наприкінці вересня 1943 року пройшла прем’єра життєрадісної музичної комедії О. Рябова «Пошились у дурні» за водевілем М.Кропивницького. Повернувшись до визволеного від фашистських окупантів Києва, столичний колектив здійснив постановку нової оперети-водевілю О.Рябова «Шельменко-денщик» за комедією Г.Квітки-Осно­в’яненка.

Навесні 1949 року на київській сцені народилася лірична сучасна оперета «Чудесний край». Незважаючи на «безконфліктне» лібрето Л.Юхвіда, у якому, за тогочасними настановами, боролося «хороше із ще кращим», цей дотепний твір про відродження повоєнного села відразу здобув популярність.

Останнім здобутком Рябова стала героїко-романтична історична музична комедія «Червона калина». Київський колектив у серпні 1954 року показав її в Москві.

Оперети О.Рябова, в яких, за словами поета Максима Рильського, «розкривається сонячна душа і незборима сила українців», і сьогодні в репертуарах музичних театрів України і свідчення цього – прем’єра «Сорочинського ярмарку» у Київській опереті.

З автобіографії композитора

«…Народився в Харкові 30 березня 1899 року (11 квітня за новим стилем). Батьків своїх не пам’ятаю. Виховувала мене тітка. Коли виповнилося шість років, вона привезла мене в м. Орел, щоб віддати до сирітського притулку. А коли туди не взяли, залишила на вулиці. Два роки пробув у цьому притулку. В 1908 році мене взяли на виховання до піхотного полку, що стояв під Орлом, де навчали грати в духовому оркестрі на різних інструментах. Напередодні війни 1914-го відпустили і... я опинився в рідному Харкові, маючи незбориме бажання вчитися музики серйозно. Спробував вступити до Харківського музичного училища. Його директор І.Слатін уважно прослухав мою гру на скрипці, яку я опановував самотужки, і зарахував навчатися безкоштовно на стипендію імені О.Бородіна. Невдовзі училище стало консерваторією. Я вчився спочатку у І.Слатіна, а потім у професорів Й.Ахрона та
Фр.Сміта гри на скрипці, а також відвідував клас композиції, теорії музики й інструментовки. Паралельно навчався в 1-й чоловічій гімназії. Не маючи засобів для існування, бігав по уроках, щовечора грав до ночі в кінотеатрах.

На зароблені гроші кілька разів з’їздив до Петербурга на заняття з інструментовки до О.Глазунова. У вільну хвилину ходив до оперного театру, а невдовзі став грати у групі перших скрипок в оркестрі. В 1917 році консерваторію ліквідували, всім випускникам дали довідки про закінчення. Незабаром опинився в Армавірі, де став концертмейстером симфонічного оркестру, організатором і викладачем народної консерваторії для дітей робітників. Тут прозвучала моя перша симфонія, тут я почав диригувати і писати «Коломбіну». Олексій Рябов».