Диригент Наталія Пономарчук: нехай дужче гримне буря! - Культура - dt.ua

Диригент Наталія Пономарчук: нехай дужче гримне буря!

14 серпня, 2009, 12:39 Роздрукувати Випуск №30, 14 серпня-21 серпня

Наталія Пономарчук — художній керівник і головний диригент Академічного симфонічного оркестру Дніпропетровської філармонії...

Наталія Пономарчук — художній керівник і головний диригент Академічного симфонічного оркестру Дніпропетровської філармонії. А з нового концертного сезону продовжить свою роботу з Національним академічним оркестром України вже в новій якості — другого диригента цього оркестру. Цікаво, що за диригентський пульт Національного Наталія Пономарчук уперше стала під час державного іспиту в Національній музичній академії ім. П.І.Чайковського, який водночас став і вступним у світ професійного диригентського мистецтва. Закриття чергового концертного сезону у Наталії Пономарчук також пройшло разом із Національним оркестром, були концерти Міжнародної літньої музичної академії Міжнародного фестивалю «Київські літні музичні вечори».

Концерти «Академії» влітку в «черепашці» особливі. Втім, як і сам фестиваль. Тут можна зустріти народного артиста Володимира Сіренка, художнього керівника і головного диригента Національного симфонічного оркестру України, народного артиста Алліна Власенка, клас якого закінчили Володимир Сіренко і Наталія Пономарчук. А також інших диригентів, відомих виконавців, професорів. Одне слово, «вершки суспільства» академічного концертного життя нашої країни. Всі вони зазвичай прагнуть під час спекотного київського літа прохолоди парку. Там щоразу і збирається переповнений зал послухати молодих музикантів із усього світу в супроводі оркестру.

— Наталіє Борисівно, хотілося б, щоб ви згадали саме останній день фестивалю «Київські літні музичні вечори», що проходив у незвичних метеоумовах. Природа дуже заважала виконанню музики. І як це вплинуло на виступ солістів, чи змогли вони зібратися в таких умовах?

— Загалом у музикантів є поняття «зелений концерт» — це останні виступи, що завершують певний цикл, гастрольне турне, наприклад. За традицією на ньому панує незвична атмосфера: музиканти «пустують» (скажімо, можна почути незвичні імпровізації, непомітні для публіки, але помітні диригенту і музикантам, так звані музичні приколи).

Останній концерт фестивалю збігся з останнім концертом Національного оркестру в минаючому сезоні. У музикантів не було потреби щось винаходити, стихія розходилася і перетворила вечір на захоплююче театральне видовище. Хронологія подій була така: на початку концерту шалені пориви вітру, що зривали з пультів музикантів нотні листи, сповістили про наближення грози. Смеркло… Свинцеві хмари зависли над парком і концертною естрадою. В оркестрі (як і серед публіки) пробіг легкий гомін. Занепокоєння посилилося при перших важких краплях дощу. Вийшов соліст, готовий виконати концерт для фортепіано з оркестром №1 Ференца Ліста. Прозвучала головна тема — і тут стихія вибухнула. Громові розкоти, блискавки, тонни дощових крапель, звукопідсилювальна й освітлювальна апаратура вийшла з ладу, запанував напівморок — усе говорило про те, що концерт буде перерваний, а перелякана публіка розбіжиться в пошуках прихистку. Але не в нашому випадку!

На початку концерту слухачі, котрі сиділи під парасолями, йти не збиралися. Вони оточили естраду щільним кільцем, піднялися на сцену і вишикувалися поза оркестром і перед солістом Кирилом Корсуненком. Він рукавом витирав мокру клавіатуру рояля в паузах і всім своїм виглядом демонстрував готовність дограти концерт до кінця. Здавалося, що розбурхана стихія тільки надихала його. Юного піаніста можна було зрозуміти: він доклав багато праці, виконав величезну роботу в класі професора. Підтримуваний публікою Кирило нестримно прагнув блискучого фіналу. По дорозі, щоправда, довелося «загубити» групу альтів і віолончелей, яка рятувала від дощу свої інструменти. Але скрипки і дерев’яні духові з незворушною міддю й ударними були солідарні із солістом до фінальних акордів. Виступ відбувся, успіх був воістину «оглушливий». Кирило чудово упорався з концертом і почувався переможцем, приймаючи захоплені вигуки публіки.

— А які, на ваш погляд, особливості роботи з Національним заслуженим академічним симфонічним оркестром України?

— Характерні риси Націо­нального заслуженого академічного симфонічного оркестру України — це найвищий професіоналізм, багаті традиції, ґрунтовані на історії цього колективу, спадкоємність поколінь, помножена на досвід спілкування з найкращими диригентами і солістами.

Працюючи з таким оркестром, диригент мусить чудово знати музичний матеріал, мати точне уявлення про те, що він хотів би почути, і найголовніше — потрібна яскрава художня ідея, здатна захопити досвідчених музикантів.

Роботу з Національним оркестром слід розглядати, не як процес управління, а як діалог, у якому диригент, не придушуючи індивідуальності виконавців, спрямовує зусилля музикантів до досягнення спільної художньої мети.

— У чому специфіка роботи оркестру такого рангу із зовсім ще молодими і недосвідченими музикантами — як на Міжнародній літній музичній академії?

— Прірва між Національним оркестром і молодими музикантами, звісно, досить велика. Оркестр, який звик до співтворчості з чудовими виконавцями, котрі здобули світове визнання, виявляється свідком і учасником становлення юних артистів, які перебувають на початку творчого шляху.

Гадаю, Національний оркестр створив найкращі умови для слухачів Міжнародної літньої музичної академії. Річ у тім, що у молодих музикантів був різний рівень підготовки і вік. За порівняно невелику кількість уроків у класах відомих професорів, які проводять майстер-класи «Академії», кожен з учасників, безперечно, просунувся вперед, дістав важливу інформацію, але часу для якісного стрибка все ж було замало. У випадках слабкої підготовки соліста оркестр виявив максимум терпіння і розуміння. Оркестранти гнучко акомпанували юним дебютантам, допомагаючи в непередбачуваних ситуаціях, незмінно виявляючи доброзичливість і такт. Вдале, цікаве виконання не залишало колектив байдужим. Нерідко після програвання під час репетиції солісти чули заохочувальний стукіт смичків об пюпітри — свідчення визнання і схвалення.

— Чи може педагог повністю підготувати соліста до такого відповідального моменту, як виступ у супроводі оркестру?

— Педагог може допомогти учневі у підготовці, привернути його увагу до проблем, які напевне виникнуть через брак у соліста достатнього досвіду.

Спільне музиціювання з оркестром має дуже багато нюансів. Знаючи про них заздалегідь, можна уникнути всіляких неточностей. Педагог зобов’язаний акцентувати увагу соліста на двох найважливіших моментах: потрібно слухати оркестр і контактувати з диригентом. Соліст має розуміти природу звукодобування різних груп інструментів оркестру, «читати» диригентський жест, не втрачати ініціативи, усвідомлюючи, що величезна звукова маса має велику інерцію, детально продумати стратегію своєї гри, найретельнішим чином підготувати музичний текст і, нарешті, звільнитися від нього, щоб мати змогу вести вільний діалог із оркестром.

— На вашу думку, які головні принципи мусить запам’ятати кожен слухач Міжнародної літньої музичної академії, граючи з оркестром?

— Одна з цілей оркестру такого рангу в роботі з молодими музикантами — формування високих критеріїв виконавства. Якість звучання оркестру, професійний рівень виконання, ансамблева єдність, майстерність солістів оркестру — усі ці чинники створюють уявлення про професіоналізм для юних виконавців і стають орієнтирами щодо напрямів розвитку.

— Диригент — необхідна ключова сполучна ланка між солістом і оркестром. Розкажіть, у чому ваш секрет побудови таких взаємин?

— Головне завдання диригента, як і оркестру, — створення психологічно комфортної атмосфери для спільного музиціювання. Адже для недосвідченого музиканта, ще не впевненого у своїх силах, із величезним тягарем власних недосконалостей чи, ще гірше, цілковитим їх неусвідомленням — гра з оркестром завжди психологічне випробування, а для багатьох — стрес.

Часом юний музикант чудово грає в класі, але на репетиції з оркестром втрачає половину досягнутого, не впоравшись із хвилюванням, може геть-чисто забути текст, м’язово скуватися до такої міри, що не зможе зіграти прості пасажі. Часто пам’ять про перші невдачі паралізує волю виконавця, закріплюючи у свідомості страх перед оркестром, сценою, публікою. Чому це відбувається? Процес адаптації дуже складний, вміння керувати собою, контролювати себе в психологічно напружені моменти (концертний, конкурс­ний виступ, робота з оркестром) — велике мистецтво, породжуване знову-таки досвідом. Співпереживаючи молодому виконавцеві, потрібно підтримати, допомогти, надихнути його, дати повірити в себе.

Із досьє

У Наталії Пономарчук, заслуженого діяча мистецтв України, за плечима величезний досвід роботи з багатьма оркестрами, серед яких заслужений колектив Росії — академічний оркестр Санкт-Петербурзької філармонії, Національний академічний симфонічний оркестр України, Академічний симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України, а також оркестри Луганська, Одеси, Донецька, Харкова, Львова — усіх не злічити. А ще вона творчо співробітничає із симфонічними оркестрами Польщі та Болгарії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво