ДИНАСТИЧНИЙ ДЕБЮТ У СТІНАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОПЕРИ - Культура - dt.ua

ДИНАСТИЧНИЙ ДЕБЮТ У СТІНАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОПЕРИ

25 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 25 травня-1 червня

Якщо в сім’ях відомих діячів мистецтв підростають діти, доля їх складається непросто. Особливо це стосується тих, кого гени й атмосфера дому ваблять іти стопами батьків...

Творча рада: режисер А.Солов’яненко
 і диригент М.Дядюра
Сцена зі спектаклю
Творча рада: режисер А.Солов’яненко і диригент М.Дядюра

Якщо в сім’ях відомих діячів мистецтв підростають діти, доля їх складається непросто. Особливо це стосується тих, кого гени й атмосфера дому ваблять іти стопами батьків. Їх підстерігає подвійна небезпека. По-перше, прямо пропорційно славі й масштабу обдарованості зростають складнощі характеру знаменитого батька. Адже, хоч би як банально звучав афоризм «мистецтво вимагає жертв», унікальність отриманого творчого дару оплачується невидимими для сторонніх самозреченням і самообмеженням. Нерідко звичайні батьківські обов’язки за контрастом можуть обернутися надмірною любов’ю до рідного дитяти, перебільшенням його здібностей, бажанням врятувати його від негараздів, які траплялися на шляху самого батька. По-друге, юного носія славетного імені неминуче підстерігає скепсис і недовіра навколишніх. Водночас, коли шлях становлення закінчився, новий талант підріс і заявив про себе на повну силу, — із яким захопленням ми сприймаємо історію родин, які явили світові надзвичайну творчу продуктивність! Бах і сини, два Дюма, талановиті діти відомих акторів, що в наші дні грають у театрах і знімаються в кіно, про яких говоритимемо «син такого-то, дочка такої-то» доти, доки в них самих не підростуть діти.

Сцена зі спектаклю

Особливим явищем можна назвати феномен театральних дітей. Здебільшого поза театром чимало з них не мислять свого майбутнього. Їх приваблює сцена, а інтереси відрізняються від захоплень однолітків. Добре, коли природа наділяє їх яскравим талантом, помітним з першого погляду: голос, зовнішність, темперамент, рішучість характеру. Та буває й інакше. Тоді спрацьовує загальне правило: обдарована особистість завжди рано чи пізно проб’є собі дорогу, хоч би які перепони їй довелося подолати. Надзвичайно важливий у таких випадках перший самостійний крок, виявлення впертої вдачі, віри у власні сили — і, звісно ж, у свою зірку.

 

Анатолію Солов’яненку-молодшому, високому тендітному юнакові з тонкими рисами обличчя, такої впевненості не позичати. Інакше, як би зважився він, студент четвертого курсу Київського університету культури й мистецтв і водночас випускник юридичного факультету, взятися за поновлення спектаклю Національної опери України! А взявся він — ні багато ні мало — за оперу Г.Доніцетті «Лючія ді Ламмермур», поставлену багато років тому режисером Іриною Молостовою і за довге сценічне життя овіяну славою таких майстрів, як Євгенія Мірошниченко, Анатолій Солов’яненко, Роман Майборода, Олександр Востряков, Марія Стефюк. Двічі київська «Лючія» мала тріумфальний успіх на зарубіжних гастролях театру. Роль Лючії була коронною партією в репертуарі Євгенії Мірошниченко. Чули кияни в цій ролі і свою улюблену Вікторію Лук’янець.

Майбутні творці навчаються свого мистецтва по-різному. Хтось проходить послідовно всі етапи академічної професійної освіти. Інші вибирають свій метод: дивляться спектаклі, сидять на репетиціях, слухають записи. Деякі відомі композитори починали з того, що переписували партитури великих попередників чи готували їхні фортепіанні перекладення. Приблизно в такому ключі відбувається поновлення старого спектаклю. Воно схоже на працю підмайстра, якому доручають домалювати штрихи й деталі в роботі майстра. Добре виконає завдання той учень, який не погрішить проти стилю та манери письма вчителя. Інша річ, коли вчителя вже немає серед живих, коли він залишає лише ескіз, за яким слід створити завершене полотно. У випадку з «Лючією» так і сталося. Весь режисерський текст, на відміну від тексту нотного, існує лише в пам’яті учасників і глядачів (якщо спектакль не відзнятий на плівку). Анатолій-молодший запам’ятав його як глядач. А Ірину Молостову він вважає своїм учителем, оскільки чимало з нею спілкувався, спостерігав за її роботою, отримував доброзичливі поради, коли розповідав про свої захоплення і плани. На жаль, Ірина Олександрівна пішла з життя, не встигши передати секрети своєї професії синові колеги. Не стало й Анатолієвого батька. А його поради в цьому випадку дуже б знадобилися.

За цих обставин важко чекати дива від занадто юного й недосвідченого дебютанта. Тим паче коли доводиться мати справу з такою оперою, як «Лючія ді Ламмермур», до того ж поставленою в дусі академічної традиції оперних вистав 60—70-х років. Усе було зроблено акуратно й грамотно, усе відповідало канонам ненав’язливої оперної режисури, повністю спрямованої на виграшне звучання вокалу. Спектакль і тепер є майже концертним виконанням в декораціях і костюмах. Крім звичайного розведення мізансцен, переважно статичних і фронтальних, внесок режисера тут може полягати лише в ретельному пропрацюванні психологічного значення виконуваних партій зі співаками, у пошуку шляхів органічного стикування їхнього внутрішнього самопочуття з зовнішнім малюнком ролі. А для цього потрібен не лише режисерський, а й людський досвід вживання в чуже середовище, епоху, у душевний стан різних людей, у тому числі в особливості психічних проявів героїні, яка збожеволіла.

Київська «Лючія» у зоряний час своєї слави була результатом співтворчості видатних співаків, досвідченого диригента Олега Рябова, режисера-педагога, яким була Ірина Молостова. За багаторічну експлуатацію спектаклю аура такої співтворчості порушилася. Від режисерського задуму залишилася лише порожня оболонка. Наповнити її новим життям дебютантові, який дерзнув узяти на себе такий великий тягар відповідальності, не вдалося, та й не могло вдатися. Можна сказати, що як студент він здав свій іспит на п’ятірку. Проте спектакль, на жаль, поки що не досяг навіть частково колишнього рівня. Він оголив наявні в театрі проблеми, жодним чином не пов’язані лише з режисерським дебютом Солов’яненка-молодшого.

Те, що годиться для Верді, зовсім не придатне для Доніцетті. Замість тендітності та поетичної меланхолії, тонких романтичних півтонів і майже невагомого витання мелодики превалює перевантаження звучання та його форсування. Ставка ніби зроблена на масивність в усьому — в надміру достовірних у зображенні гнітючої атмосфери шотландського замка декораціях і в строкатих костюмах, у хоровій масі, яка заповнює порожній простір сцени, у поважчанні оркестрової звучності (художник Марія Левитська, хормейстер Інеса Шилова, диригент Микола Дядюра).

«Лючія ді Ламмермур» — одна з найславетніших опер стилю бельканто, створена для демонстрування таланту примадонни та її партнера. У прем’єрному спектаклі в головній ролі виступила Ольга Микитенко. Вона має всі дані, щоб стати такою примадонною в цій партії, — коли відчує себе вільніше, перестане переживати за високі ноти й складні колоратури, знайде сценічний малюнок занадто складної сцени безумства. Поки що її Лючія чарівна, юна, але недостатньо зворушлива й не занадто витончена. Немає в ній і такого характерного для цього образу відчуття приреченості. Її партнером був співак з Одеси Ігор Борко, який має голос світлого забарвлення, більше ліричний, ніж драматичний. Ліричні пом’якшені барви переважають і в трактуванні образу Едгара, що, як і Лючія, здався трохи спрощеним і заземленим. Мабуть, найбільш органічно і впевнено почувалися у спектаклі Тарас Штонда — Раймондо й Олександр Дяченко — Артуро. Певною одноманітністю співочої манери та форсуванням верхніх нот позначене виконання Михайлом Кіришевим важливої у спектаклі ролі брата Лючії Енріко, хоча сценічно він був досить достовірний і органічний.

Можна сподіватися, що з часом спектакль набуде кращої форми. Відійде прем’єрне хвилювання, виступлять інші виконавці, вільніше і натхненніше поведе оркестр диригент. Поки що найнезабутнішим став цей вечір для юного Анатолія Солов’яненка, що отримав у спадок ім’я свого батька й у фіналі вийшов на сцену, яка пам’ятає тріумфальні виступи Анатолія Солов’яненка-старшого.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво