ДІАЛОГ ЯК МЕТОД

Нинішнього року у видавництві «Дух і Літера» побачили світ стенограми засідань міждисциплінарного гуманітарного та суспільно-політичного семінару імені Івана Лисяка-Рудницького під назвою «Діалоги на межі століть». Засідання семінару, що відбувалися в Україні упродовж 1996 — 2000 років, мали на меті обговорити і осмислити широке коло гуманітарно-суспільних явищ, зробивши якісний рефлексивний зріз ситуації в Україні та світі наприкінці минулого тисячоліття. Задля цього було обрано певний режим проведення — саме діалог, а не, наприклад, заієрархізовану конференцію чи фахово-закритий «круглий стіл», адже форма діалогічного семінару якнайкраще сприяє міждисциплінарному способу обговорення актуальних проблем соціально-наукового життя.

«Діалоги на межі століть» фактично кладуть початок в Україні досить поширеному інтелектуальному жанру розмов чи діалогів з (або між) мислителями та філософами. Скажімо, російському читачеві інтелектуальної літератури вже відомі праці ірландського філософа Річарда Керні («Діалоги про Європу», 2002), російського Михайла Рикліна («Деконструкція та деструкція. Бесіди з філософами», 2002) та італійського Джованні Боррадорі («Американський філософ: Розмови з Квайном, Девідсоном, Патнемом, Нозіком, Данто, Рорті, Кейвлом, МакІнтайром, Куном», 1998), написані в цьому жанрі, що виявляється надзвичайно продуктивним для експлікації темних плям, зон нерозуміння у позиціях чи текстах інтелектуалів. Він корисний тим, що випадає можливість ставити запитання про те, на чому зумисне деякі філософи не наголошували б, вважаючи це іманентно властивим їхньому теоретизуванню. Змога побачити чітко сформульовану і притомну інтелектуальну позицію випадає не часто, хіба що сам інтелектуал свідомо переймається її конструюванням. Запитання ж змушує його рефлексувати з певного приводу і демонструвати, чи вона присутня. Мета таких розмов — дати можливість кожному із залучених інтелектуалів висловити власні думки про сьогоднішній світ. Модель діалогу — найменш піддатлива зовнішнім впливам; це пряма, жива, реактивна комунікація безпосередньої участі: тут вже неможливо сховатися за теорію, друковане слово, текст — ми віч-на-віч спостерігаємо фізично втіленого інтелектуала і його діалогічну практику.

«Діалоги» практично розширюють обмежену, спеціалізовану, замкнену картину світу сучасного українського (і не тільки) гуманітарія, надаючи те, чого не вистачає, — певний об’єднавчий момент, спільну платформу: адже серед обговорюваних на семінарах тем присутні такі, як становище мас-медій в сучасній Україні, соціальна напруженість, українська література після 1991 року, віра та релігія, право та безправ’я сьогодення, макросуперечності розвитку цивілізації та нова Європа наприкінці ХХ століття, Чорнобиль, сучасна українська масова культура, війна у Косово. І це не просто намагання проговорити питання і забути про них, а постановка проблем, спосіб знайти шляхи їх вирішення, бо ж більшість мало того, що не вирішилися після 2000 року, а ще більше реактуалізувалися, існують як неминучі горизонти, сказав би Чарльз Тейлор, як, скажімо, проблема права в нашій країні, де маємо змогу постійно спостерігати зневажання громадянських прав і свобод і взагалі права як принципу. Це поки що не викликало руху спротиву, співставимого, наприклад, із західними антиглобалістами, котрих породили несправедливості глобалізації.

Окрім того, «Діалоги на межі століть» — чи не єдина українська книга, що виявляє позиції українських, а також деяких французьких, російських, німецьких, американських інтелектуалів: такі теми семінарів, як «Інтелектуальна свобода в сьогоднішній Україні» та «Інтеліґенція і суспільство» дали змогу інтелектуалам запропонувати власну філософську політику. Симптоматично, що на засіданнях час від часу хтось закликав висловити протест проти певних дій влади чи зажадати від неї якихось інших дій, але ті заклики навіть не обговорювалися, що Володимир Кулик назвав грою в бісер із рудиментами громадянської відповідальності. Семінари продемонстрували: від прямої громадянської заанґажованості частина українських інтеліґентів уперто ухиляється, але спостерігалися і цілковито інші позиції, як, наприклад, в обговоренні війни у Косово. На думку учасників, найбільше обмежує інтелектуальну свободу брак об’єднання інтелектуалів, яке б постійно реаґувало на актуальні проблеми суспільства: слід впливати інтелектуальними колективними зусиллями й стимулювати людей, які б могли артикулювати таку позицію.

Поряд з важливими правовими, філософськими, культурологічними аспектами, враховували й етичний вимір — у що втіляться ідеї інтелектуалів. «Діалоги на межі століть» великою мірою сприяли підвищенню інтелектуальної відповідальності в українському суспільстві: учасники семінарів починали з себе, намагалися впливати на свій стан, своє середовище, мали мужність договорити бодай для себе, до кінця, не боячись висновків та звинувачень, таким чином виконуючи, власне, роль інтеліґенції, яка, за словами Віктора Малахова, зводиться до здатності цілісно, критично осмислити життєві проблеми людини та суспільства, вербалізації актуальних інтересів.