ДЕСЯТЬ КІЛОГРАМІВ ЦИФРОВОЇ СВИНИНИ - Культура - dt.ua

ДЕСЯТЬ КІЛОГРАМІВ ЦИФРОВОЇ СВИНИНИ

11 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №39, 11 жовтня-18 жовтня

Сьогодні мені знову запропонували купити вертоліт. Або принаймні якісь частини чи деталі, якщо сам вертоліт уже в мене є...

Сьогодні мені знову запропонували купити вертоліт. Або принаймні якісь частини чи деталі, якщо сам вертоліт уже в мене є. Минулого тижня ця пропозиція надійшла на адресу (опублікована на веб-сайті) установи, в якій я працюю, цього тижня — на мою особисту адресу, яку намагаюся не розголошувати. У цьому не було б особливої трагедії, якби не наступних два десятки повідомлень, що настійливо пропонують купити, вступити, сплатити членський внесок чи й просто, без зайвих дурниць, перерахувати гроші на рахунок №...

Вочевидь кожен, хто принаймні годину-другу на тиждень проводить в Інтернеті, сам неодноразово мав справу зі спамом. І сьогодні з набридливої ідеї не надто достойних комерсантів спам перетворився на невід’ємну, хоча й вельми неприємну частину інтернет-культури.

Походження самого слова «спам» — «SPiced hAM» (шинка зі спеціями) пов’язане з однойменним продуктом компанії Hormel Foods. Проте теперішнього специфічного значення слово набуло в два етапи. Спочатку з’явився скетч театральної групи «Monty Python’s Flying Circus», в якому відвідувачі потрапляють у ресторан, де в кожній страві є шинка — «спам». Офіціантка розписує переваги спаму. Хор, переодягнутий вікінгами, на задньому плані реве «Спам, спам, спам!» — повністю заглушуючи розмови відвідувачів. Так термін «спам» почав асоціюватися з небажаною, набридливою і надмірною інформацією, яка «глушить» навіть корисні повідомлення. А в квітні 1984 року два американських юристи, Кантер та Зігель, найняли програміста, котрий написав нехитру програмку. Програмка помістила рекламу сумнівних послуг цих юристів на всі конференції мережі Usenet, яких на той момент було кілька тисяч. Відтоді термін «спам» міцно закріпився за цим видом діяльності разом із «супутніми словами» — «спамити», «спамер ... гм, нехороший» і т.д. З того часу спам переорієнтувався на електронну пошту (хоч і Usenet продовжує потерпати) і трохи зріс у масштабах. Впродовж року, за різними оцінками, Інтернетом загалом проходить 100—300 млрд. повідомлень, що є незапитуваною комерційною рекламою. Себто спамом. Загальна сума шкоди від такої реклами (для інтернет-провайдерів та користувачів) у 2001 році оцінюється у 8 млрд. доларів. Та й не тільки в грошах справа.

Кажуть, що спам — комерційна реклама. Та це не так — трапляється спам комерційний, політичний, громадсько-активістський та навіть релігійний; цей перелік, вочевидь, неповний. До моєї дружини, наприклад, приходить «виставковий спам» — у вигляді запрошень на «перформанси» та «акції» маловідомих і сумнівних художників. Щоби вона ненароком не пропустила таких важливих культурних подій, запрошення надходять у трьох-чотирьох примірниках.

Чому люди так не люблять спаму? На це питання є декілька очевидних і десятки латентних відповідей. Перш за все, людям не подобається, що час, протягом якого вони могли б випити кави, розказати анекдот чи зробити ще щось корисне, мусять витрачати на читання 10—15—20 сумнівних опусів. Так само, як особи, котрі тими людьми керують, мають ілюзії, що за той час їхні підлеглі могли б зробити щось корисне, але з кавою не пов’язане. Другий момент, який призводить до неприйняття «широкими масами населення» спамових повідомлень, — те, що значна їх частина (30—45% за даними Конгресу США) є рекламою порнографічних сайтів чи відповідних послуг. При тому сайтів і послуг таких, порівняно з якими, фільми «після 18-ти» чи «після 23-ї» видаються моралізаторством чистої води. Неприємно вигрібати таке щодня зі своєї поштової скриньки. Ще неприємніше, що це можуть прочитати (і, вочевидь, читають) ті, кому далеко до 18-ти, й на основі такої продукції проводять для себе розмежувальний бар’єр між «нормальним» і «не дуже». У більшості людей не викликає захоплення той факт, що хтось знає не тільки їхню електронну адресу, а й при тому, судячи з персоніфікованих листів, їхнє ім’я та прізвище (зразу виникає думка — цікаво, що ще?). Неприємно, врешті-решт, просто отримувати грандіозний потік нецільової реклами — усіх отих вертольотів, тракторів, обслуговування кредитних боргів і дешевих комп’ютерних деталей у пекінських магазинах — у кращому разі. В гіршому — реклама приворотного зілля, збільшення різних частин тіла та можливість розбагатіти з допомогою двох кліків мишкою (і двадцяти доларів, переказаних на рахунок №…). Це, так би мовити, персональний аспект неприйняття.

Фірми — провайдери Інтернету також не в захопленні від діяльності спамерів. Гігантська кількість повідомлень переповнює канали зв’язку, часто призводить до аварій поштових серверів. Власне, вже впродовж останніх років стандартна угода з провайдером на користування Інтернетом передбачає пункт про неприпустимість розсилки спаму клієнтом.

Слід зазначити, що до останнього часу практично весь спам був англомовним і походив головно з країн розвинутого капіталізму. Проте зараз потік звідтіля навіть трохи зменшився, а на перші місця вийшли повідомлення з Азії та СНГ.

З особистих спостережень можу сказати, що, як правило, доморощені СНГ-шні спамери — це люди, що ледве-ледве засвоїли базову комп’ютерну грамотність і прочитали дві-три книжки про активні маркетингові методології. Чи закінчили тримісячні курси «Все про маркетинг» — з видачею сертифікатів міжнародного зразка. Сертифікати такі ходять тільки поміж народами — жоден народ їх не визнає. Такий висновок можна наважитися зробити як зі специфіки товарів та брендів, які рекламуються, так і зі стилістики, й особливо орфографії рекламних текстів. Недостойним ремеслом спамери займаються не самі по собі — у них є небезплатні помічники. Бачили коли-небудь оголошення на кшталт «фірма продасть базу даних з 50.000 електронних адрес»? Оце і є «спамер-інкубатори».

Борці зі спамом вельми часто пропонують, як найпростіший та найдієвіший спосіб, просто прийняти ряд законів, які б суворо карали за розповсюдження спаму. Проте назвати такий крок оптимальним, м’яко кажучи, складно. По-перше, розповсюджувачі спаму продовжать свою діяльність із серверів, розміщених на території вільних від «антиспамового законодавства» держав. По-друге, держава не повинна регулювати зміст електронних листів, якими обмінюються користувачі Інтернету. Хоча б тому, що в різних державах, з огляду на місцеві відмінності, законодавство щодо цього також значно різнитиметься. І те, що для американця є «веселою картинкою для обмеженого кола друзів», приміром, південнокорейський правоохоронець може розцінити як розповсюдження порнографічної продукції за списком адрес, власники яких, звісно, швиденько відмовляться від знайомства з відправником. Дії останнього, природно, розглядатимуться як спамерство.

У разі запровадження національного регулювання змісту електронних листів можна жваво уявити собі картину — товстенький такий каталог, у якому за алфавітом подано сотню-півтори країн, з короткою (чи не дуже) анотацією того, що можна писати в електронних листах її мешканцям, а що — ні; скільки таких листів можна відсилати за один раз і що з вами спробують зробити, якщо котрийсь із адресатів розцінить ваші листи як спам.

Зважаючи на репресивність або неефективність можливих дій з боку державних органів, доцільним видається, щоби регулювання спамових потоків здійснювали не вони, а безпосередньо інтернет-спільнота; відправники й отримувачі електронної кореспонденції та інтернет-провайдери.

Першою, і найпростішою реакцією має бути негативна відповідь з боку отримувача спаму. Слід пояснити набридливим відправникам своє ставлення до такого виду реклами, а якщо є настрій — то й до них самих. Можна навіть написати собі для постійного користування текст одного-двох стандартних листів (злого й дуже злого, наприклад). Щоб уникнути потоку таких «пояснень», відносно серйозні комерційні чи громадські організації, навіть якщо й розсилають свої матеріали без попередньої згоди отримувача, принаймні ставлять посилання, з допомогою якого можна «виписатися» з їхньої бази розсилки й ніколи більше не отримувати листів від цього автора (менш серйозні організації та фірми теж інколи ставлять такий лінк. Але він, як правило, не працює).

Інший спосіб, з допомогою якого звичайний користувач може частково уникнути спамового потоку, — це не розповсюджувати без потреби своєї електронної адреси. Проте вади такого підходу очевидні — з одного боку, знижується функціональність електронної пошти, бо не можна виставляти свою адресу в Інтернеті для незнайомих людей, котрі хочуть зв’язатися у справах; з другого ж боку, навіть «цілком таємну» адресу, особливо на популярному сервері на кшталт Hotmail чи Yahoo, рано чи пізно друзі-спамери знайдуть. Як правило, з допомогою нескладних програм, що відсилають повідомлення на всі адреси, які можна скласти, просто перебираючи літери алфавіту.

Також на сьогодні більшість програм роботи з поштою (або поштових серверів) пропонує набір технічних засобів захисту від спаму. Найпростішими та найпопулярнішими є режим «чорних списків» — перелік користувачів та сайтів, повідомлення від яких не отримуються, та жорсткіший режим «білих списків», при якому пропускаються повідомлення тільки від зазначених користувачів. Недоліки тут полягають у тому, що навіть повідомлення, які не мають нічого спільного зі спамом, але прийшли з «забороненого» сервера, до користувача не надійдуть або відразу ж потраплять у папку «для спаму». Також є фільтри, що не пропускають анонімних повідомлень, повідомлень з певними словами всередині й т.д. Проте часто-густо від таких фільтрів більше шкоди, ніж користі, — спамери швидко пристосовуються обходити такий захист, а ось автори звичайних електронних листів — ні. Врешті-решт, в Інтернеті є негласне право на анонімність, якого ніхто, окрім органів державної влади, порушувати без особливої потреби не поспішає.

Подекуди користувачі, до краю розлютовані потоками спаму з певного сервера, вдаються до надміру радикальних заходів — DoS (Denial-of-service) атак, при яких самі бомбардують запитами сервер-порушник, аж поки той не вийде з ладу. Такі дії є однозначним порушенням як законодавств більшості країн, так і етики Інтернету. Врешті-решт, не слід у боротьбі зі спамерами їм уподібнюватися і опускатися до недостойних вчинків. Від яких, до речі, може постраждати й невинна «третя сторона», яка має нещастя, припустімо, тримати сайт на тому ж сервері, що й спамер.

Також, як уже згадувалося, більшість провайдерів сьогодні в угоди з клієнтами вносить пункт про недопустимість розсилки спаму. Також у провайдерів подекуди функціонують фільтри, які відловлюють ідентичні повідомлення, розіслані з одного невідомого джерела на велику кількість адрес (що, знову ж таки, часто призводить до блокування узгоджених з клієнтами, а подекуди й платних розсилок новин, погоди й т.д., і як наслідок — взаємних звинувачень та складних і багатосторонніх судових позовів).

Одна з ключових особливостей спаму — його неймовірно низька, наближена до нуля собівартість. Зарадити могло б запровадження оплати за електронні листи, своєрідних «цифрових поштових марок». Якихось 5—10 копійок за лист не становили б проблеми для звичайного користувача, а от рекламодавці подумали б, перш ніж вдатися до розсилання своїх повідомлень на 300—500 тис. адрес невідомих людей, більшість яких не має нічого спільного з якоюсь цільовою аудиторією.

А простим користувачам залишається тільки дотримуватися простих правил обережності, надсилати гнівні листи спамерам та сподіватися, що впродовж найближчого часу вдасться розробити технічні чи комерційні методики регулювання спамового потоку. Не «зарегулювавши» при тому решток приватності й конфіденційності в електронному листуванні. Сподіватися і викидати з поштової скриньки десятки кілограмів, чи то пак кілобайтів, цифрового свинства.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво