ДЕРЖАВНІ МУЖІ НЕ СОРОМИЛИСЯ СЛІЗ... - Культура - dt.ua

ДЕРЖАВНІ МУЖІ НЕ СОРОМИЛИСЯ СЛІЗ...

17 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №45, 17 листопада-24 листопада

Олександр РОЖЕН Ще недавно було майже аксіомою — щось безповоротно трагічне сталося з блискучою ...

Олександр РОЖЕН

Ще недавно було майже аксіомою — щось безповоротно трагічне сталося з блискучою українською школою документалістики: колись непримиренно гострі кінопубліцисти цілком очевидно не встигають за швидко змінюваним світом; наукпопівці жують нудну жуйку й також випали з нинішнього часу; представники поетичного кіно десь заблукали й ніяк не можуть вийти з хащів. Мабуть, прогнози так і залишалися б похмурими, якби не фільми, яких дедалі більше випускає кіностудія «Контакт» (продюсер — Лариса Роднянська). Ось уже другий сезон, як мало не кожна картина цієї студії стає подією. Задовго до перегляду нового фільму «Переведи мене через майдан» (режисер М.Мамедов, кіностудія «Контакт») мені зателефонували відразу кілька знайомих і попередили, щоб неодмінно прийшов у Будинок кіно на показ. Фільм схарактеризували коротко: «Бомба!»

Тема бере за живе: герой фільму — інвалід від народження, вихованець Цюрупинського дитячого будинку-інтернату Олексій Журавко. Чи варто говорити про тяжку долю інвалідів у нашій країні? Вони й у кращі часи були на узбіччі життя, а тепер, коли навіть здоровим людям нелегко заробити собі на окраєць хліба, інвалідній долі не позаздриш. Вона особливо несправедлива до інвалідів дитинства, приречених нести цей важкий хрест від народження. Не дивно, що для більшості вихованців притулків- інтернатів прямий шлях звідти в... будинок для літніх. Тобто життя закінчується не почавшись, — тоді як для їхніх ровесників настає світла доба студентства, кохання, юнацьких пригод, для інвалідів від народження воно замикається на товаристві старих, котрі пішли на спочинок...

Очевидно, така сама доля спіткала б і Олексія Журавка, якби з дитячих років він не виявив надзвичайну вдачу підприємця. Почав з малого: займався, здавалося б, несосвітенною, з погляду нашої колишньої моралі, дурницею і твердо пам’ятав тільки одне: треба пробитися, необхідно, всупереч усьому, вирватися з зачаклованого безнадійного кола, куди затято штовхала його доля. Заробляти не соромився ні на чому: збирав пляшки, вторсировину, продавав навіть... голубиний послід з інтернатського голубника.

Можливо, якби виявив таку пристрасть до грошей у звичайній школі, йому було б непереливки: навалилися б усім миром — комсомолом, педрадами, батьківськими зборами — і вирвали б «жало капіталізму» з окремо взятого учня. Але він навчався в незвичайній школі-інтернаті. Тут прес соціального конформізму не був таким нищівно нещадним. Виховательки покартали норовливого вихованця та й дали йому спокій — чим би дитина не бавилася...

Олексій до закінчення школи-інтернату примудрився заощадити досить пристойний капітал. На той час наспіли ринкові зміни в суспільстві. Те, що недавно жорстоко переслідували, тепер почали (хай на словах) заохочувати. Олексію заощаджених грошей вистачило на відкриття кіоску, потім другого, третього. Невдовзі він уже мав власний магазин. Невідомо, як складалася б доля юного бізнесмена і куди вона його занесла б, якби в торговельну точку не зайшла одна з колишніх виховательок. Побачивши вихованця, чиї справи йшли блискуче, вона розплакалася, розповіла, що притулок майже вмирає — грошей на утримання вихованців не дають, зарплати працівникам не платять два роки. У душі закипіло обурення — на що йдуть податки в цій державі! Олексій Журавко демонстративно почав виплачувати податки, оформлюючи це документально... рідному притулкові.

Завдяки цюрупинському Робін Гуду притулок ожив. Діти одержали харчування, іграшки. Виховательки — зарплату. Олексій — чималі неприємності від податкової служби за самоправне втручання у святая святих держави. Проте фільм не про економіку, чесних платників податків та інші речі, що викликають суперечки в нашому суспільстві. Фільм про спроможність людини вижити в жорстокому світі, коли всі проти неї.

Про те, що немає таких бастіонів, яких не може подолати ця людина, свідчить і досвід особистого життя: у нього чарівна красуня-дружина, чудова сім’я. Глядачі, котрі виступали після перегляду, говорили про одне: якщо цей чоловік, усупереч усім життєвим негараздам, зміг вистояти й досягти добробуту, нам гріх скаржитися на долю, гріх канючити та бачити світ лише в чорному світлі...

Незбагненні шляхи мистецтва — Мурат Мамедов примудрився з безпросвітної «чорнухи» видобути заряд найчистішої води оптимізму. Усі говорили про особистий подвиг героя фільму. Слів немає — це так, але не можна забувати і про магічну силу мистецтва. Адже від цієї теми через безнадійність матеріалу багато хто відмовився. Мурат Мамедов узявся за неї та змусив глядачів зазирнути собі в душу, оцінити дрібниці життя за гамбурзьким рахунком і зрозуміти велику радість життя, силу добра та значення волі в долі людини. Підзабуте слово «катарсис» завітало в день перегляду до тих, хто сидів у залі Будинку кіно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво