Де ця вулиця? У Києві знайдено будинок, у якому народився Максиміліан Волошин

Днями виповнюється 130 років від дня народження Максиміліана Волошина (28 (16) травня 1877 року). Місце народження знаменитого поета і художника сумнівів не викликає. «Народився я в Києві і коренями роду пов’язаний з Україною. Моє родове ім’я Кирієнко-Волошин і йде воно з Запоріжжя. <...> На своїй батьківщині я ніколи не жив. Раннє дитинство минуло в Таганрозі та Севастополі» — писав Волошин в «Автобіографії».

Історики та волошинознавці прописали поета на вулиці Тарасівській. Лише будинки називали різні — то №4, то №1. Однак слід зауважити, що в 70-ті роки позаминулого століття нумерації будинків у сучасному розумінні не було. Садиби розпізнавалися за прізвищами домовласників. Будинок номер чотири, за даними енциклопедичного довідника «Київ» 1982 року видання, належав ботаніку П.Ро­говичу та архітекторові П.Шлей­феру. Проте, як повідомляє нам друге видання цього довідника, який побачив світ 1986 року, директорові ботанічного саду П.Роговичу належав будинок №8, а архітектор П.Шлейфер жив у будинку №12 на вулиці Тарасів­ській. Історики Києва Ольга Друг і Дмитро Малаков, наприклад, цілком точно встановили, що садиба №1 належала домовласникові Іванові Кирієнку. 1877 року там розміщувався госпіталь для нижчих чинів, організований дамським гуртком для допомоги пораненим і підлікованим. Іван Іванович Кирієнко не був родичем Кирієнків—Воло­шиних, найімовірніше, часткова схожість прізвищ і стала першо­джерелом хибної інформації: «У садибі №1 народився і провів перші роки життя російський поет і художник М.О.Кирієнко-Волошин (1877—1932)».

У Музеї історії Києва, де знають майже все про кожний старий будинок, упевнені, що Максиміліан Волошин народився в будинку №4 на вулиці Тарасівській, і посилаються на той самий енциклопедичний довідник 1982 року видання.

Тарасівська мені добре знайома. Одна з небагатьох вулиць, яка не змінювала своєї назви від часу виникнення в 30—40-х роках XIX ст. Вона зберегла небагато старих будинків, і серед них, зрозуміло, немає будинку, в якому, якщо вірити історикам, жила сім’я Кирієнків-Волошиних. Але якщо не на Тарасівській, то де?

У Центральному державному історичному архіві України (ЦДІАУ) в Києві вдалося знайти цікаві документи.

28 жовтня 1874 року помер київський купець Адам Андрійович Снєжко, залишивши вдову і чотирьох малолітніх дітей, одним з опікунів яких був призначений надвірний радник Олександр Максимович Кирієнко-Волошин. Дворянська опіка призначалася зазвичай із числа родичів, близьких або сусідів. Опікуни не були простими спостерігачами, вони замість когось із батьків, власників були розпорядниками всього господарства, що потрапило під їхню опіку, до того часу, поки діти не досягали повноліття. А розпоряджатися було чим. Серед майна, що дісталося спадкоємцям, була ділянка землі на вулиці Нестеровській, придбана купцем Снєжком на міських торгах. Було укладено контракт між покупцем і міською управою, за умовами якого ділянка мала бути забудована впродовж п’яти років, у протилежному випадку землю повертали місту. Купець помер. Ділянки не забудували. Міська управа позивалася проти опікунів малолітніх спадкоємців купця Снєжка. Так з’явилася «Київ­ської Палати кримінального та цивільного суду Справа за позовом повіреного Київського міського управління губернського секретаря Миколи Йосиповича Крохмаля проти опікунів над малолітніми спадкоємцями купецького сина Адама Андрійовича Снєжка полковника Олександра Павловича Дохтурова та члена цієї Пала­ти Надвірного Радника Олександра Максимовича Кирієн­ка-Волошина за невиконання контракту.

Почато 7 верес­ня 1876 р.

Вирішено 7 жовтня 1878 р.».

У матеріалах цієї справи й відшукалася адреса: «місце проживання відповідача, опікуна малолітніх спадкоємців Снєжка — Олек­сандра Максимовича Кирієнка-Воло­шина, на Бульварній вулиці в б. спадкоємців Снєжка».

У справі двічі згадується місце проживання Олександра Максимовича Кирієнка-Волошина — у будинку спадкоємців купця Адама Андрійовича Снєжка на вулиці Бульварній. Документи ці датовані вереснем 1876 року. А що коли сім’я переїхала все-таки на вулицю Тарасівську? Відомостей про зміну адреси відповідача у справі немає. 29 жовтня 1876 року Олександр Максимович підписав доручення, яким уповноважив колезького асесора В.Карпова представляти його інтереси в суді. Сам Кирієнко-Волошин не брав участі в подальшому розгляді справи, і місце проживання його в документах більше не згадується.

Проте адреса не змінювалася. У газеті «Киянин» за 11 березня 1878 року (№30) я знайшла два оголошення: «ПРОДАЮТЬСЯ: дві коляски і кабріолет на вулиці Бульварній в будинку Снєжка кв. Волошина». Та 14 березня (№31): «ПРОДАЮТЬСЯ: меблі, дзеркала, лампи, квіти, домашній посуд та інше на Бульварній вулиці, будинок Снєжка, квартира Волошина».

З «Формулярного списку про службу» відомо, що Олександ­ра Максимовича Кирієнка-Волошина у лютому 1878 року було переведено до окружного суду Таганрога. У березні, як вважають дослідники, Олена Оттобальдівна із сином поїхала за ним. Збираючись їхати, вона, мабуть, роз­продувала домашні речі. Але поїхала, скоріш за все, не в березні, а пізніше. У газеті «Киевлянин» (№51) 2 травня 1878 року є ще одне оголошення: «Продається дорожня коляска на Бульварній, будинок Снєжка, кв. Волошина». 16 травня Максові виповнювався рік, і хтозна, можливо, перший свій день народження він зустрів у Києві.

У Державному архіві Києва (ДАК) збереглася справа щодо забудови садиби купця Адама Андрійовича Снєжка, «яка розташовувалася у Старокиївській частині на розі вулиць Бібіковсь­кий бульвар та Лікарняної».

У справі є:

«Плани запропонованого до будівництва знову кам’яного 3-поверхового будинку з флігелем і службами в садибі, яка належить купецькому синові Адаму Андрійовичу Снєжку, що була в Старокиївській міста Києва частині на розі вулиць Бібіковський бульвар та Лікарняної»...

Усі документи датовані березнем 1872 року.

У березні 1872 року Олександ­ра Максимовича було переведено з Житомира до Києва. Свій будинок купець побудував у 1872—1873 рр. Коли саме Кирієн­ки-Волошини оселилися за цією адресою — невідомо. Зате з абсолютною певністю можна говорити про те, що в період народження сина Максиміліана й до самого від’їзду до Таганрога сім’я жила в будинку спадкоємців купця Адама Андрійовича Снєжка на вулиці Бульварній (Бібіковський бульвар, нині бульвар Т.Г.Шевченка).

Отже, будинок Снєжка був на розі Бібіковського бульвару та вулиці Лікарняної (тепер бульвар Т.Шевченка і вул. Пирогова (Пироговська). Проте перетин цих вулиць має два кути. Вивчивши будівельні справи найближчих сусідів Снєжка, я точно встановила місце розташування будинку, в якому народився Максиміліан Волошин. Найдивовижніше те, що будинок зберігся. За примхою долі, не інакше, він схований у комплексній будів­лі Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова (бульвар Т.Шевченка, будинок №22—24/9). Як свідчить історична довідка з управління охорони культурної спадщини в Києві, 1908 року Комерційний інститут придбав дві садиби — у спадкоємців Снєжка та у домовласника Білогорського (ріг Бібіковсь­кого і вул. Нестеровської). У 1911—1912 роках за проектом архітектора В.Обремського на місці будинку Білогорського будують чотириповерховий корпус, а потім надбудовують 4-й поверх над будинком Снєжка. Нинішнього вигляду будинок набуває в 1914—1915 роках, коли за проектом О.Кобелєва зробили прибудову з вулиці Пирогова, і вже весь будинок, який виходить на три вулиці, стає чотириповерховим.

Частина будівлі педуніверситету під №24/9 і є тим самим будинком, що належав купцеві Адаму Андрійовичу Снєжку, а потім його спадкоємцям і в якому винаймала квартиру сім’я Кирієн­ків-Волошиних. У цьому будинку й народився Максиміліан Во­лошин. Тут сім’я Кирієнків-Воло­шиних жила до від’їзду в Таганрог. Максові ледь виповнився рік...

Бібіковський бульвар було прокладено у першій третині XIX століття за проектом архітектора В.Беретті під час будівництва університету Св.Володимира. Спочатку була вулиця Бульварна, потім Шосейний бульвар, Університетський бульвар, а з 1869 року — Бібіковський. У 1870-х роках на бульварі висадили сріблясті американські тополі. Це була найгарніша вулиця не тільки в Києві, а й у всій Російській імперії. До цього часу бульвар, який із 1919 року носить ім’я Тараса Шевченка, залишається візитною карткою міста, майже повністю зберігши свій історичний образ.

З Бібіковським бульваром пов’язані імена Тараса Шевченка, Миколи Пирогова, Михайла Булгакова, Михайла Коцюбинсь­кого, Івана Франка, Олександра Вертинського, Костянтина Паус­тов­ського, Олександра Купріна, а тепер — і Волошина. Незабаром на будинку, в якому народився поет і художник, встановлять меморіальну дошку.

Київська сторінка — перша в біографії Волошина — наповнилася новим змістом. Поет отримав «нову прописку» в рідному місті.