Данило Кіш. Книга любові і смерті. Літературна агенція «Піраміда»

Поділитися
Усе своє життя сербський письменник Данило Кіш доводив, що належить передусім до клану Homo Poeticus. Водночас майже уся його творча спадщина — доказ того, чого він так прагнув зректися — приналежності до Homo Politicus...

Усе своє життя сербський письменник Данило Кіш доводив, що належить передусім до клану Homo Poeticus. Водночас майже уся його творча спадщина — доказ того, чого він так прагнув зректися — приналежності до Homo Politicus. Народжений за кілька років до Другої світової війни у родині єврея та чорногорки, він не міг не обрати глобальні на той час теми сталінського терору, концтаборів, антисемітизму. Найповніша збірка його оповідань «Книга любові і смерті» у перекладі майстра своєї справи Алли Татаренко — тому підтвердження.

«Етнографічний феномен», як жартома називав себе письменник, сміливо експериментує з формою і текстом. Наслідувач Борхеса, на чому він неодноразово наголошував, досяг найвищих вершин модерністської прози, але і тоді не переставав змінювати свою манеру письма, творчий стиль. Він бунтував проти впізнання, тобто передбачуваності, з чим, на його думку, справжня література не могла бути сумісною.

Перший цикл новел «Енциклопедія мертвих» — своєрідний синтез літературних форм: від оповідання до документалістики. Акцент на біографіях найнезначніших пересічних людей оголює їхню значущість, робить їхні життя суттєвішими за офіційно визнаних важливих персон. А сама енциклопедія — здоровенна картотека з іменами тих, хто вже відійшов у вічність. З найдрібнішими деталями про їх життєвий шлях: краєвидами, які вони споглядали, іменами сусідів, назвами місць, де довелося побувати.

У другій книжці «Гробниця для Бориса Давидовича» автор виходить за межі особистого досвіду, звертаючись до тем нацистської окупації та сталінізму. З «Гробницею» до автора приходить міжнародне визнання, його нагороджують і преміюють та навіть розглядають як можливого кандидата на Нобелівську премію. Але й тоді він продовжує заперечувати проти своєї ніби то «заполітизованості», в якій звинувачували чи не всіх письменників тогочасної Центральної та Східної Європи.

Оповідання останньої з трикнижжя збірки новел «Лютня і шрами» загалом стосуються однієї теми — смерті, якій митець намагається протистояти в літературній формі. «Література може лише надати на мить хаосу історії та людського існування якогось сенсу», — твердив Кіш.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі