Данило Лідер. У просторі і в часі - Новини кіно, театру, мистецтва, музики, літератури - dt.ua

Данило Лідер. У просторі і в часі

27 квітня, 2017, 17:39 Роздрукувати

Цьогоріч Україна відзначає 100-річчя від дня народження видатного українського художника Данила Даниловича Лідера (1917—2002). Його внесок як художника-сценографа в українську культуру і в історію театру, зокрема, — неоціненний. 

Цьогоріч Україна відзначає 100-річчя від дня народження видатного українського художника Данила Даниловича Лідера (1917—2002). Його внесок як художника-сценографа в українську культуру і в історію театру, зокрема, — неоціненний. 

Яскрава особистість ХХ ст., художник-реформатор театрально-декоративного мистецтва, істинний філософ поставангардної творчості, Д.Лідер, очевидно, не випадково народився в один день із Буддою — в день Білого Лотоса. Образ майстра римується з думками Лао-Цзи "Про справжніх людей": "Вони керують внутрішнім, не зовнішнім. Вони розуміють основи з допомогою духу. Бачачи розвиток подій, вони дотримуються джерела. Вони зосереджуються на внутрішньому і розглядають нещастя й удачу в поєднанні". 

У глухі 1950—1970-ті підцензурного існування культури, коли все пропускалося крізь жорна радянської нормативності, а інакодумству було відмовлено у праві на життя, — вже тоді Д.Лідер протиставив застиглості динаміку. Він віддав перевагу образу, який перебуває у становленні, в русі, — перед смисловою непорушністю. Так народилася "дієва сценографія". 

Художники-однодумці Д.Лідера — Д.Боровський, М.Китаєв, І.Блумберг, Г.Гунія та інші "шістдесятники", а також їхні учні підірвали бетон догматизму, звернувшись до образів багатозначних, алегоричних, незавершених, що тоді було надзвичайним вільнодумством. 30 років, які минули відтоді, довели життєздатність дієво-метафоричної декорації. Вона втілила прозріння Б.Пастернака щодо системи мислення у ХХ ст. "Метафоризм, — писав поет, — природний наслідок недовговічності людини й надовго задуманого огрому її завдань. При цій навідповідності він змушений дивитися на речі по-орлиному зірко і порозуміватися миттєвими й одразу зрозумілими осяяннями…"

Творче мислення Д.Лідера синтезує типовий для європейця абстрактно-логічний спосіб відшукування образу з притаманним східному розуму інтуїтивно-евристичним досвідом у знаходженні рішень. Холодний досвід розуму в поєднанні з нескаламученою дитячою інтуїтивністю — одна із загадок особистості Д.Лідера. Це дуалізм рідкісної якості. Чудово, що чоловіча сила логіки, математична зваженість і конструктивність ідей править лише за підмогу до поетичного осяяння. Його, Д.Лідера, чоловіче свідоме, як в істинного даосиста, підпорядковане жіночому несвідомому. Художник охоче приєднується до К.Ґ.Юнга, який писав: "Інколи мені здається, ніби я вбираю в себе простір і речі довкола мене. Я живу в кожному дереві, в плюскоті хвиль… у кожній істоті… Тут усе має свою історію, — і це моя історія. Тут несуть у собі ту простоту, яка так важко дається людині". 

У сценічних роботах Д.Лідера є поетичні прийоми тропа — метафори, порівняння, метонімії. Вони — осердя образного мислення художника. 

Чудово також і те, що набагато раніше, ніж основоположник теорії трансавангарду — італійський мистецтвознавець А.Боніто Оліва, Д.Лідер усвідомив злам антропоцентричної, раціональної моделі світосприймання. Художник зрозумів: утопія гармонії (ренесансної, класичної або радянської) відійшла в історію. Тоді ж виник інтерес до ідей контрапункту, незавершеного, багатозначного образу. Була осмислена причина колажного мислення, притаманного людині ХХ ст. 

Зрозуміло, чому Д.Лідер був важким для усвідомленням тими, хто трактував мистецтво як відображення дійсності, та ще й "з точки зору світогляду марксизму". А це завжди були люди біля керма. Звідси — життєва драма Д.Лідера, який пізнав гіркоту нездійснених спектаклів, сталінську курорт-зону, а згодом — нерозуміння в театрах і вишах України, прикре замовчування масштабу його особистості. Одначе до життя претензій не було ніколи, була праця, радість творчості й виховання трьох поколінь однодумців. 

Художник — як Бог, йому дано творити не картини — світи. За 6 десятків років професійної роботи створено багато. Д.Лідер проникає у мікро- і макрокосм людської свідомості. "Так сталося, що я побачив свій код на сцені: світ безмежно малий і безмежно великий. Так було побудовано структуру простору", — каже автор. Будь-яка патетична поза не стосувалася маестро. Масштаб його особистості — людський. Це становить особливу чарівність приватного спілкування з майстром. Будучи "володарем дум", Д.Лідер анітрохи не стурбований цією роллю. Йому "треба тільки думку розв'язати" (вислів Ф.Достоєвського). Художник — утілена сутність інтелігента, якого, за влучним спостереженням Д.Ліхачова, не можна вдавати, ним можна тільки бути. Родова ознака особистості Д.Лідера — в малому бачити значне: у студентові — майбутнього майстра, в несміливому поруху душі — безмежну можливість оновлення. Саме тому з його творчої лабораторії, що існувала в 1970-ті, а головне — з його майстерні в Київському художньому інституті вийшло так багато обдарованих сценографів: В.Карашевський, М.Левітська, І.Несмєянов, Л.Безпальча, В.Риданих, С.Каштелянчук, О.Бурлін та інші, всіх не злічити. В усьому світі їх знають як "школу Лідера". 

"Правда і суть приховані в малому, — повторює Д.Лідер. — Важке завжди мале. Якби мене спитав Понтій Пілат: "Що є істина?" — я б знав, що йому відповісти… Істина — у зверненні до малих форм буття як до кореневої системи". Якнайточніше ця концепція втілилась 1971 р. у сценографії до "Короля Ліра" В.Шекспіра на сцені Малого театру в Москві. Не було тут ні середньовічної архітектури, ні покоїв короля — тільки рухомі геометричні форми, які працювали за принципом висувного об'єктива у старовинному фотоапараті. Це було інакомовлення. Воно, на переконання художника, "єдине і вічне явище, яке живить культуру народу". Декорацій не зрозуміли навіть зайняті у спектаклі актори. Час пояснив їхній пророчий смисл: мала вада — початок великої драми. Декорація працювала, наче якась надособистісна сила, виштовхуючи Ліра з простору його життя. 

Прозріння прийшло надто пізно. 

Метафори, натяки, знаки — вони збуджують свідомість глядача, примушують домислювати, фантазувати, ставати співучасниками дійства. Творчий метод Д.Лідера побудовано за формулою: "Відшукування проблеми, виявлення конфлікту, знаходження форми, фактури, матеріалу, створення багатозначного незавершеного образу. Він відкривається у процесі акторської гри в "дієвій режисурі" спектаклю". Якось, на початку 1970-х, Лідер сказав: "Конфлікт є тіло сценографії. У Москві чомусь скасували "дієву сценографію". Не можна скасувати те, що закладено в Космогонії, в Богобаченні".

Ще наприкінці 1960-х Д.Лідер протиставив "дієву сценографію" побутописній декорації, яка позначала лише місце події. "Естетичну революцію" було звершено. Принципи майстра засвоєні й розвинуті його учнями як робочий метод не лише в Україні, а й у Росії, Грузії, Прибалтиці. 

Знадобилося понад 20 років, щоб "офіційна естетика" виявилася здатною усвідомити динаміку і глибину нового творчого методу. Сам маестро, глибоко розуміючи суть конфлікту, поставився до прикрого відставання неповороткого догматизму по-філософськи. "Конфлікт, — зауважує художник, —лежить у просторі, що передує тексту п'єси. Шукай конфлікт, — наполягає Д.Лідер, —знаходь йому форму втілення, і ти зумієш відвоювати ще одну таємницю буття". 

Вдумайтесь у це одкровення. Воно коштувало мислителю всього досвіду його життя. Услід за Пабло Пікассо повторіть: "Якість художника залежить від якості минулого досвіду, який він несе в собі". Якщо Д.Лідер у
80 років — творчо молодий, як це було у випадку з Мікеланджело, Тіціаном, Пікассо, Шагалом, він здатен прогнозувати майбутнє, і не лише в театрі. Д.Лідер упевнений, що "один із найсильніших, найпотужніших імпульсів, приводів порозумнішати — це зрозуміти сценографію, оглянути її закони". 

Якби Київ був Афінами епохи Перикла, гадаю, Данила Лідера уклінно попросили б не тільки збудувати й оздобити Храм, а й бути державним радником. Адже інтелігенту-безсрібнику немає потреби метушитися в кулуарах влади, а, йдучи за своєю природою, "треба думку розв'язати". 

Факти

Данило Данилович Лідер народився 25 квітня 1917-го в селі Вікторфельді Малчевсько-Полнинської волості Донецького округу (нині Ростовська область). Німець за походженням. У період Другої світової війни був висланий на Урал, працював забійником на шахтах, згодом — художником. Після роботи в театрах Російської Федерації, у 1962-му, переїхав до Києва. На українських сценах співпрацював з видатними режисерами — Сергієм Данченком, Іриною Молостовою. Серед видатних українських вистав, художником яких був Данило Лідер, — "Вишневий сад" у Театрі імені Лесі Українки, "Дядя Ваня", "Візит старої дами", "Камінний господар", "Тев'є-Тевель" на сцені Київського театру імені Івана Франка. Не стало художника 29 грудня 2002-го. 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18-19, 19 травня-25 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво