Чотири броди через «Другу ріку»

У «Другої ріки» своя течія. І свої береги. Останнім часом гурт особливо резонує: їхні композиції на слуху, на підході і новий альбом. А фронтмена гурту Валерія Харчишина деякі телевізійники називають «одним із найсексуальніших людей країни». Але на телевізійну мілину опускатися не будемо. Тим більше що «Друга ріка» — досить глибока. Тому й виникла ідея поспілкуватися з лідером «Ріки», що вона — «інша». І всі «чотири броди» через цю ріку — своєрідне подолання. Здається, що команда постійно долає на своєму шляху «вбрід» і повсюдне медійне базікання, і рейтингову попсову сьогохвилинність, і пісенний «агітпроп» на парламентські потреби... Долає також іноді драматичні життєві колізії. Недавня автомобільна аварія на трасі Київ—Житомир поставила було під удар існування самого гурту і, що більш важливо, здоров’я лідера. Слава Богу, все обійшлося.

У цьому великому інтерв’ю для «ДТ» численні шанувальники музиканта, можливо, побачать «іншого Харчишина» (у всякому разі, не зовсім такого, яким він раніш поставав у ЗМІ-діалогах).

«Після аварії всі телефонували й усі співчували»

— Валерію, читачі не зрозуміють, якщо не запитаю про ваше самопочуття. Ви вже реабілітувалися після тієї страшної автомобільної аварії?

— Знаєте, я не те, що реабілітувався, я значно краще почуваюся, аніж раніше. У зв’язку з нещасними випадками бувають моменти, котрі заважають жити. Але я на них намагаюся не звертати уваги! Тим більше що працювати мені це не заважає. Навіть навпаки: присутній стимул і бажання боротьби. Перш ніж вийти на сцену, я просто заплющую очі і взагалі нічого навколо себе не помічаю. На сцені я той, ким був раніше. А може, навіть кращий!

— Хто найбільше підтримав вас у той важкий момент і в період одужання?

— Насправді я так не порушую питання... Бо допомогли всі. Абсолютно всі музиканти, котрі знають мене чи навіть не знають мене особисто. Я маю на увазі «наш ешелон». Усі телефонували й усі дуже співчували. А співчуття багато не буває, особливо, коли ти прикутий до ліжка... Хороші слова підтримки підстьобують піднятися з лікарняного ліжка. Так, у шоу-бізнесі — одвічна конкуренція. Та ще й яка! Але в трагічній ситуації, в якій опинився я, навіть найлютіший ворог може підтримати. Повірте, це не піар. У ЗМІ з цієї теми нічого не виносилося. Хто дзвонив, а хто ні... Багато людей хотіли відвідати мене особисто. Але лікарі тривалий час забороняли, бо в моїй хворобі було багато критичних періодів.

— Вашому сину вже чотири місяці?

— Так, він росте, все гаразд.

— Відразу ж після лікарні ви засіли за новий альбом. Це колективна творчість чи все ж є перевага у ваш — авторський — бік?

— Новий альбом ніяк не можна назвати індивідуальною творчістю. Адже вихід цієї платівки планувався раніше. Але строки відклалися зі зрозумілих причин... І я не зміг ні дописати, ні записати свої вокальні партії. Зараз цим і займаюся. Видаю на-гора дванадцять треків!

— Цей диск вже має назву?

— Робоча назва «Космозоо». Якщо пам’ятаєте в «Гостях з майбутнього»: «Тато на світанку помчав у космозоо, бо у космічного спарадека було нетравлення шлунку». Не запитуйте, чому саме з цим словом асоціюється наш альбом! Ми і самі поки не знаємо. Але в одній із пісень це слово є. Може, тому що в альбомі присутні якісь «космічні клавіші», котрі нагадують раритетний сайсмент? Чи дух майбутнього альбому чомусь для мене навіяний космосом? Втім, може, слухачі нічого такого й не відчують у цій новій роботі.

— Певно, планується і нове відео в зв’язку з виходом «Космозоо»?

— Запущено перший сингл. Він називається «Кінець світу».

— І відразу — трагізм?

— Так, от чомусь ми почали «з кінця»... Пісня аж ніяк не негативна. Насправді вона пронизана позитивом. Що ж стосується назви, то тут хотілося звернути увагу людей на те, що може статися, якщо людство не зміниться.

— Режисер колишній? Це басист Віктор Скуратівський, який зняв для «Другої ріки» уже не один кліп?

— Так, традиційно режисером виступив Скуратівський. Але працював він інакше. Адже я перебував у лікарні. Тому сам у кадрі бути не міг. Хлопці щодня приходили до мене й обговорювали сценарій, строки зйомок. Я розумів, що травма досить серйозна. Тим більше, лікарі день у день торочили: потрібно берегтися і поки не працювати. Тому ми й вирішили озирнутися назад, використавши ті відеоматеріали, котрі супроводжували роботу над альбомом. А це, до речі, дуже гарні фотосесії, вони раніше ніде не були використані. Коли я подивився цей матеріал, то відразу погодився робити кліп. У принципі, нове відео немов би охоплює все життя нашого гурту, підбиває певний творчий підсумок. Адже «Другій ріці» вже 12 років.

«Те, що я робив у хорі «Льонок» було «попсою»

— Від справ нинішніх, якщо не заперечуєте, перейдемо до справ минулих. Якийсь час ви працювали у відомому поліському народному хорі «Льонок». Чим був цінний для вас той фольклорний період?

— Ого! А звідки це ви знаєте? Можливо, я зараз говоритиму страшні слова... На жаль, я пішов із хору «Льонок» сам. Не знайшов себе в народній творчості! Адже традиційно ми вбираємо народну пісню з молоком матері, чуємо народні пісні із самого дитинства. І нікуди від цього не подінешся. Але, напевно, у нашій народній творчості все занадто перебільшене й гіпертрофоване. Тобто іноді виникає ефект «шароварщини», про яку так багато говорять. І навіть те, що робить гурт «Друга ріка» — це не 100-відсотковий альтернативний рок. Але це точно й не попса! А те, що я робив у хорі «Льонок», хоч як дивно, було якраз «попсовим». Вважаю, що фольк-культура у виконанні таких колективів — чистий шир­вжиток. Нічого видатного в цьому немає. Ну от якщо вдасться відшукати бабусю, котра сидить у горах і знає пісні XVI століття — це вже не попса, а самобутність... Хоча ми ж ніколи не змішували автентику з нашою оригінальною музикою. Ми намагаємося грати європейський рок, який виконується українцями. Загалом, робимо те, що у нас виходить. Звісно, прикольно було б доповнити якусь пісню українським народним інст­рументом. Але навіщо? Якщо він, припустимо, взагалі не звучатиме органічно. Якщо я, наприклад, почув, що в нашій пісні «Відчиняй!» має звучати вокальний сикстет, то ми й запросили Jazzex. Так було і з композицією «Три хвилини». Спробували спочатку заради експерименту, але це пішло на ура!

— Повернімося до хору. Ви підтримуєте стосунки з Іваном Сльотою — керівником цього колективу?

— Зараз уже ні. Я там працював дуже давно. І слово «робота» — це навіть голосно для такої діяльності. У тому колективі я був рівно чотири місяці. Значно більше — цілих п’ять років (і це була моя «консерваторія») — я пропрацював у житомирському академічному хорі «Орея». Уявіть, там я навіть устиг побути директором. От із ними підтримую стосунки. А керівник Олександр Вацек телефонував мені в лікарню, за що йому спасибі. «Льонок» — це витвір соцкультури. Цей колектив не відомий ніде у світі. І навіть слова того ж Сльоти: «Не поїду ні в які я Штати, краще до мами поїду в село...» Така от філософія позначилася і на всьому колективі. Хоча з «Льонка» вийшло багато талановитих людей. Я зараз не кажу про гурт «Друга ріка». Наприклад, народний артист Малиновський звідти. Той же заслужений діяч мистецтв Вацек, який був засновником хору «Орея». Цей колектив кілька разів був кращим у Європі. Вони брали участь більш ніж у двадцяти різних міжнародних конкурсах. До речі, ту ж «Орею» краще знають у Європі, ніж в Україні. А у нас у всіх на слуху «Льонок», який прославився завдяки одній пісні «А льон цвіте синьо, синьо...» Як фолк-композитор Сльота, звісно, ремесленно талановитий! До речі, цей рінгтон навіть колись звучав у моєму мобільному телефоні.

— Чи не хочеться вам іноді комусь «поскаржитися», що на двох наших центральних каналах — «Інтері» й «1+1» — ви з’являєтеся рідше, аніж деякі інші музиканти?

— А це нормально! Адже ці канали не є музичними. І музики там мало. Музичні програми відсутні майже начисто.

— Як сказати...

— Ну була ж колись «Мелорама». А зараз кудись зникла. Є хіба що «Шанс»? Але для нього я вже застарий. Ми ж звучимо там, де й повинні звучати — на М1, MTV, O-TV, Enter.

— Але ж навіть на названих мною двох каналах є «своє коло» естрадних артистів. Ви в жодне з них не вписуєтеся?

— Ви маєте на увазі розважальні ранки чи капусники? Всі новорічні шоу працюють у записі. Цікаво було б подивитися, скільки там реальних зірок. Коли готували новорічні шоу, я саме лежав у лікарні і не потрапив на ці ранки. Хоча на одному каналі став ведучим «Новорічної ночі» — вони свою програму знімали пізніше.

«Альбом можна записати навіть за 300—400 доларів»

— Якийсь час тому багато музикантів ремствували, як важко потрапити в ефір, як дорого розмістити кліп... До речі, скільки коштує, приміром, зняти кліп для гурту «Друга ріка»?

— А це не секрет. Середній бюджет кліпу з хорошою ідеєю і талановитим режисером — від 25 тис. дол. Думаю, це на рівні. Можна, звісно, запороти й 50 тис., якщо довіришся повністю режисеру, котрий не зрозуміє ні твоєї пісні, ні взагалі творчості. У нас же режисер — член колективу. Взагалі в створенні кліпу багато колективних ідей, які приносяться, потім відсіваються, а потім уже режисером клеяться в сценарій. І Віктор Скуратівський (Скурик), один із засновників гурту, знає, як краще показати ідею. Проте це нормальний робочий процес, коли виникають суперечки й конфлікти.

— А якого роду частіше виникають конфлікти?

— Ну, до рукоприкладства, звісно, діло не доходить! Це радує. Ми ж працюємо разом не один рік. Кожен уже має визначитися, чим він має робити. Кожен у нашому гурті займається своєю справою. Так, нехай це й старомодно, але субординація присутня. Це абсолютно не образливі речі, оскільки ми чітко знаємо, хто на що здатен. От якщо я можу написати гарний текст, класну вокальну партію, то краще за мене це ніхто не виконає. Якщо Скуратівському, коли він зняв перший кліп, сподобалася ця робота, то він і став кліпмейкером, і ніхто йому не забороняє це робити. От Шура (Сергій Ге­ра) сильний в аранжуваннях, а коник гітариста Корадо (Олек­сандр Бара­новсь­кий) — це гармонії, що складає 50% успіху пісні. Також я не кажу барабанщику Олексію Доро­шенку, як грати і тримати палички.

— Якщо ви вже розсекретили бюджети кліпів, у такому разі скажіть про вартість альбому?

— Альбом можна записати і за 300—400 дол. Здається, в таку суму вклався Курт Кобейн при записі одного зі своїх видатних альбомів. Головне, визначитися в пріоритетах. Адже не обов’язково записувати альбом в шикарній студії зі світовим ім’ям, завалити туди максимум якихось нестандартних семплів. І від аранжування мало що залежить. Насамперед — ідея і «музичні понти». І третє — яке ти хочеш вивудити промо з цієї роботи. Тобто діапазон величезний — від 400 до 100 тис. дол. Може, для музиканта не важливий сам матеріал, а скажімо, принцип записування альбому в Англії. Ми ж витрачаємо на записування стільки, скільки потрібно. Якщо зрозуміємо, що в Україні не зможемо записати гітари на досить високому рівні, або не зможемо знайти натхнення, то, повірте, не пошкодую грошей, аби полетіти до Нової Зеландії по це саме натхнення. І це не для понтів, а заради прекрасного.

— У «Другої ріки» сьогодні є продюсер? Є локомотив, що допомагає «рухатися вперед»?

— Продюсер у нашому розумінні потрібен починаючому гурту, котрий, єдине, що може робити — це якісно співати. А от як піднести і продати товар — це справа продюсера. Нам же потрібні помічники, команда. І вона у нас є. Але взагалі-то це правильно — мати продюсера. Якби у мене була можливість, я б сам займався розкручуванням починаючого гурту. Адже складно, виходячи з нашого досвіду, бути в невіданні. Як піднести себе публіці? Куди бігти? Що робити? Ми були молоді й уміли співати. Адже не вийдеш на вулицю і не станеш просто жебракувати або не затягнеш слухача у свій підвал для репетицій. Але минув час, і щось вийшло.

«Свої пісні я нікому не присвячував»

— Як ви гадаєте, нинішня популярна музика може якось відбивати нинішні громадянські настрої в суспільстві? Як це було, приміром, у період «фатальних» 80-х, коли процвітали «Аліса», «ДДТ», БГ?

— На жаль, можу сказати лише зворотне... Рок-музика давно втратила той сенс, який раніше несли рок-музиканти і тим більше російський рок. Може, тому що рок зараз став частиною шоу-бізнесу? Тобто частиною сучасної, а не альтернативної культури. Є, звісно, групи, котрі грають самі для себе і їх не цікавить узагалі шоу-бізнес. Вони й продають свої альбоми «осередками». Тобто поширюють їх між собою. А є екзотичні групи, котрі сидять у своїх підвалах Швеції, Норвегії. Ці аксакали взагалі не беруть участь у житті країни. Вони співають про своє. І далекі від будь-якої «соціальщини». У нас же є такий вид музикантів, котрі активно використовують у своїй творчості певні соціально-політичні теми. Це лише для того, щоб знову-таки бути частиною політичного шоу-бізнесу! Тому що як і певний час тому, так і зараз це дуже актуально. Так, у деяких їхніх композиціях є частка громадянської позиції. Виходить, що на 100% ти хотів засвітитися лише тому, що в країні пішла революційна хвиля, і тебе до цього підштовхнув галас і революція. Але все одно, якщо рок-музиканти займаються музикою лише заради порушення соціально-політичної теми, щоб висловити громадянську позицію, і не вважають себе частиною ринку шоу-бізнесу, то вони так чи інакше ним є. І в Росії, на жаль, є «дідусі» — той же Шевчук, «Аліса», Борис Гребєнщиков. Вони, чесно кажучи, страждають від того, що світ став іншим і їм волею чи мимоволі потрібно вливатися в шоу-бізнес...

— А чи дружите ви в тому ж шоу-бізнесі, приміром, зі Святославом Вакарчуком, котрий нині ще й депутат парламенту?

— Ну, тільки через те, що він став депутатом парламенту я не стану з ним раптово дружити... Ми давно знайомі. Коли зі мною сталася біда, він у тому числі телефонував і підтримував, за що йому спасибі. Тільки побачитися не вийшло. Коли він збирався прийти, лікарі вкотре заборонили пускати до мене відвідувачів.

— А доводилося звертатися по допомогу якихось політичних сил, щоб вирішити питання з черговим концертом, туром?

— Я не боюся про це казати. Адже 90% наших музикантів із різних музнапрямів беруть участь у передвиборній агітації, використовують своє пряме призначення, грають концерти «на благо» тієї чи іншої партії. Деякі потім у народні депутати йдуть. На жаль, деякі політики так само неконкретні в бізнесі, як і у своїх передвиборних обіцянках. Якось одна з політичних партій пообіцяла нам великий тур. Але попросили не виступати місяць, і ми, природно, порядно виконали домовленість. Чекали... Не брали ніяких концертів, що призводило до певних збитків. Але потім у людей забракло совісті навіть передзвонити, не кажучи вже про те, щоб працювати.

— Є серед українських політпостатей персонажі, яким ви щиро хотіли б присвятити якусь композицію?

— Я свої пісні взагалі нікому ніколи не присвячував! Пишу їх лише тому, що в моєму житті щось відбувається. І якщо пісня безпосередньо пов’язана з якоюсь жінкою, із любов’ю до неї, то це лише тому, що ця жінка є. У моєму розумінні пісні пишуться не «для когось», а «завдяки» комусь. Зараз, на жаль, нікому з політиків не симпатизую. Думаю, щоб у країні хоч щось змінилося, не потрібно в політику приводити молодих «по одному», не потрібно таким чином оновлювати ВР. Це нічого не дає. Бо є система, вибудовувана роками. А щоб хоч щось змінити, потрібна масивна люстрація. Як той казав, дайте мені два бажання, і я посаджу нашу ВР у великий корабель, сам сяду в маленький, ми поїдемо на безлюдний острів, їх усіх я залишу там, а сам повернуся! Коли щось докорінно і змінювати, то це дієво. Це закон, який працював і працює в усьому світі. Прикладом може слугувати будь-яка країна, котра була раніше пов’язана з комунізмом і в якій пройшла стовідсоткова люстрація. Адже багато років людям пускали пилюку в очі... Я кажу зараз банальні речі, котрі в найзабитішому селі знає будь-яка бабця. Адже всі люди нашу політику сприймають як серіал і думають: а хто кого?

— «Другу ріку» вже помітили якісь московські чи, можливо, польські імпресаріо?

— От саме там і помітили, де ви назвали. Були у нас концерти в Польщі, у Москві, в Білорусі. Загалом, скрізь, але потрошку. В Москві, коли ми виступали, деякі глядачі взагалі в багнети поставилися до самого нашого приїзду, аж ніяк не соромлячись у висловлюваннях, кричали: «Убирайтесь домой!» Але потім, під кінець концерту, почали скандувати: «Україна! Україна!» У Польщі дещо легше із взаєморозумінням. Хоча, як на мене, мало бути навпаки. І тут річ, певно, не в мові, а... в ставленні до свободи.

З досьє

Гурт «Друга Ріка» був створений 1996 року. Подією для гурту стала перемога на фестивалі «Майбутнє України» 1999 року, де «ДР» посіла перше місце. «Друга Ріка» незабаром записала дебютний альбом «Я є» і видала його восени 2000 року. Треки «Впусти мене» і «Там, де ти» першими отримали відеопідтримку і стали популярними. У жовтні 2000 року гурт стає відкриттям фестивалю «Просто Рок», а в травні 2001 року — номінантом у категорії «Відкриття року» на музичній премії «Золота Жар-птиця».

Влітку 2001 у гурту з’явилася пісня «Оксана», із якою тривалий час асоціювали команду. У березні 2003 року гурт підписує контракт із провідним українським лейблом Lavina Music і випускає альбом «Два».

26 квітня 2005 року компанія Lavina Music випускає альбом «ДР» під назвою «Рекорди», який стає «золотим». Сингл «Так мало тут тебе» 32 тижні протримався в хіт-парадах. У вересні 2005-го «ДР» перевидає свій «дебютник» «Я Є», включаючи раніше не видану композицію «Не моя земля». Гурт неодноразово брав участь у «Таврійських іграх», представляв Україну на міжнародних фестивалях: Gdansk 2004 (Польща) і «Слов’янський базар» 2005 (Білорусь).