Чому б месьє не витратити свій запал на дружину?..

Поділитися
Ось уже вісімнадцять років без головного режисера працює Одеський російський драматичний театр, утім, як і багато інших театрів країни...

Ось уже вісімнадцять років без головного режисера працює Одеський російський драматичний театр, утім, як і багато інших театрів країни. На жаль, сьогодні режисерам не хочеться, та й, можливо, не під силу очолювати колективи. Простіше і вигідніше робити разові постановки на різних сценах. Ось тільки потім дивитися ці спектаклі дуже непросто...

Як утілити на сцені складність натури? Виявляється, потрібно взяти кількох акторів і поставити перед ними надзавдання: ви, друже, граєте совість героя, ви — його напористість, а ви — схильність до вивчення математичних наук... Що за театр абсурду, запитаєте ви? Хіба один артист не може достовірно зобразити муки совісті, точний розрахунок, парадоксальний хід думки й шалену енергію? Не поспішайте з висновками. Ви не побували на спектаклі «Червоне і чорне» за хрестоматійним романом Стендаля в Одеській російській драмі.

Чому саме він викликав масу прикрих констатацій у міській пресі й суперечок серед професіоналів? Передусім тому, що характери героїв сценічної версії (її авторство, як і постановки, належить московському театральному режисерові Олексію Гірбі), порівняно з романом, більш грубі, а низка мізансцен, у кращому разі, викликає в пам’яті телепрограму «Плейбой» представляє». Можна сперечатися з приводу того, чи варто взагалі прозаїчний твір якось пристосовувати для прочитання на сцені й за рахунок чого утискувати обсяг багатосторінкового роману до одного розділу, тобто повноцінного обсягу п’єси. Але в спектаклі часто-густо робляться речі позамежні!

Розглянемо ситуацію, коли на сцені з’являється батько головного героя, власник лісопилки батечко Сорель (у спектаклі цю роль виконує народний артист України Андрій Гончар). Публіка бачить брутального биндюжника, який незрозуміло з якої радості валить ударом кулака рідного сина. Патологія? У Стендаля ж усе інакше. Безумовно, грубий батько гнівається, що син захопився читанням і не чує крізь шум лісопилки, що його кличуть. Але! Однією рукою б’ючи, другою батечко Сорель притримує Жюльєна, щоб той не впав, і при цьому пильно дивиться йому в очі, намагаючись зрозуміти: чому син так відрізняється від нього самого та інших його дітей, про що він думає? Є різниця? І так в усьому...

А ця дика думка — віддати роль Жюльєна Сореля відразу двом виконавцям?! Можна ще припустити, коли по ходу дії «роздвоюється» якийсь фантастичний, потойбічний персонаж, на кшталт Аріеля та Пека. Проте Сорель, який зовсім не страждав на шизофренію, єдиним у двох особах аж ніяк бути не може.

А ось і лірична сцена — мадам Реналь крутить любов відразу з двома Жюльєнами, один позаду, другий попереду, і понеслася «пластична мініатюра» під музичку... Зал, що цікаво, палко винагороджує оплесками будь-який натяк на непристойність. І репліка мадам: «Як же я втомилася!» супроводжується схвальним реготом глядачів.

Жахлива, за межею добра і зла, мізансцена — месьє Реналь (заслужений артист України Анатолій Антонюк), розгнівавшись на одного з персонажів, по-молодецькому кричить: «Та я його!.. Та я його!..» і, смакуючи двозначність свого крику, починає танцювати твіст. Чому б месьє не витратити свій запал на дружину, яка вже втомилася обійматися з двома хлопчаками? І найголовніше — при чому тут Стендаль?

На тлі злощасного «прочитання класики» мало не шедеврами сприймалися дві інші прем’єри, що відкрили сезон: сучасна п’єса одесита Олександра Марданя «Лист чекань» у постановці Йосипа Райхельгауза і «Остання зупинка» Ремарка, поставлена Олексієм Литвином. Звичайні добротні роботи, не позбавлені смаку й відчуття міри — виявляється, сьогодні це вже саме по собі досягнення. Проте дедалі гучніше звучали голоси тих, хто говорив: директор, хай навіть такий ініціативний, як Олександр Копайгора, не може повноцінно здійснювати художнє керівництво театром. Потрібен творчий лідер! — стверджували учасники дискусії, що розгорнулася на сторінках муніципальної газети. І він з’явився. Але про все по черзі...

В останній декаді листопада минулого року, у розпал помаранчевої революції, Одеса стала центром проведення театральної конференції «Російський театр в Україні на порозі ХХI століття: репертуар, школа, перспективи», організованої директором Одеської російської драми Олександром Копайгорою, підприємцем і драматургом Олександром Марданем. Театральні проблеми всебічно обговорювали директори російських театрів, представники спілок театральних діячів України та Росії. Наступна така конференція має відбутися нинішнього року, але вже з участю головних режисерів і завідуючих літературною частиною. Що характерно, у ході конференції, яка накреслила низку проблем, пролунало чимало ображених пасажів на адресу критиків, і все через те, що останні на захоплення й компліменти скупі... Але, дозвольте, кого влаштовує ситуація, коли спектаклі невисокого рівня псують смаки платників податків, які, по суті, субсидують театри, а критика (чи не куплена?) залишається суто комплементарною? Здається, не серйозних професіоналів. І добре було б, перш ніж клепати пародії на класику чи ж непристойні фарси на злобу дня, прикриваючись гарними словами про традиції російської сцени, згадати, який високий моральний рівень був заданий засновниками російської театральної школи.

До честі Росії, слід визнати: своєю культурою і її поширенням у світі, передусім у сусідніх країнах, наш північний сусід переймається дуже серйозно. У Москві створено Центр підтримки російського театру за кордоном, президент Росії виділяє великі кошти для вирішення цього благородного завдання. Ось у рамках діяльності цього центру й планується тісне співробітництво з Одеським російським театром. До творчого процесу підключиться СТД Росії, завдяки зусиллям якої в Одесі проводитимуться майстер-класи російських акторів зі сценічної мови та сценорухів, наукові конференції з розвитку та збереження російської культури за кордоном. Ідеться також про участь одеського колективу в російських театральних фестивалях.

Та все це поки що — перспективні плани. Зате вже нині на одній із прес-конференцій журналістам міста було представлено не одного, а цілих трьох головних режисерів, точніше кажучи, режисерську колегію. Пригадуєте байку про Лебедя, Рака та Щуку? Ні, вісімнадцять років без головного режисера — теж зле, але де ж у такій ситуації місце творчому лідеру? Члени колегії — вже знайомі нам Олексій Гірба, Олексій Литвин і Сергій Голомазов, який поки що нічим про себе в Південній Пальмирі не заявив. Тріо режисерів не пообіцяло (слід віддати їм належне) конкретних змін у творчому житті театру ні завтра, ні навіть післязавтра. Чому їх троє? А тому, пояснили журналістам, що йдеться про конструктивну форму в сенсі художнього пошуку, спробу визначитися в майбутніх художніх пріоритетах, хоча ніякої концепції і не буде (?!). Чи не надто дороге й сумнівне задоволення? І чи лише російські кошти підуть на підтримку дистанційного «художнього пошуку» режисерського тріумвірату, який, судячи з усього, не збирається змінювати місце проживання?

Погодьтеся, є привід для докладного інтерв’ю з директором театру Олександром Копайгорою, який, на відміну від триглавого головрежа, постійно перебуває в Одесі й відповідає в цілому за те, що діється в колективі. Але, уявіть, автору цих рядків в інтерв’ю відмовили. Образа за критику на адресу спектаклю «Червоне і чорне» (хоча й не директор був постановником цього дійства) зашкодила розмові. І тому мені залишається тільки перейматися здогадами та припущеннями, які, на жаль, не додають оптимізму...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі