«Чоловіче, не лінися, але назад до церкви обернися...» - Культура - dt.ua

«Чоловіче, не лінися, але назад до церкви обернися...»

16 вересня, 2011, 12:30 Роздрукувати Випуск №33, 16 вересня-23 вересня

Науковці України і Польщі закін­чили відбір «претендентів» з числа дерев’яних церков до Реєстру світової спадщини ЮНЕСКО.

© Церква Сосланія Святого Духа, 1814 рік (с. Нижнє Висоцьке, Турківський район) - до реконструкції ... і після

Науковці України і Польщі закін­чили відбір «претендентів» з числа дерев’яних церков до Реєстру світової спадщини ЮНЕСКО. Пла­нується, що його буде складено на паритетних засадах — від кожної країни туди ввійдуть по вісім церков. Уже невдовзі від імені двох держав до ЮНЕСКО буде надіслано спільне подання.

Про хід робіт та проблематику, пов’язану зі збереженням дерев’яних церков в Україні, ми попросили відповісти провідного наукового спеціаліста інституту «Укрзахідпроектреставрація»

(Львів) Василя СЛОБОДЯНА.

— Дерев’яні церкви горіли завж­ди, — розповідає Василь Слободян. — І в радянський, і дорадянський час. Для прикладу, 1953 року в м. Турка згоріла де­рев’яна церква, яка заважала будівництву райкому партії. Непо­далік — село Явора, де було дві дерев’яні церкви. Обидві згоріли в 1960-х роках. Тепер до природних чинників додався інтерес священиків. У 1994 році в селі Сокир­ниці на Закарпатті згоріла дивовижна церква, рештки якої збереглися донині. Перед тим громада звела нову кам’яну церкву, а це наводить на думку про навмисний підпал — щоб парафіяни не розділилися.

Підозріло згоріли й церкви у Яворові, Підгірцях, селі Залокоть. З останнього вже на другий день приїхали з готовим проектом нової церкви.

Церкви горять з різних причин. Є випадки суто природні. У 1997 році блискавка вдарила в церкву в селі Присліп, що на Турківщині. Вона там стоїть на горі. Згорів верх і іконостас, решту врятували.

На Івано-Франківщині в селі Козари є дерев’яна церква, на одвірку якої — напис: «Чоловіче, не лінися, але назад до церкви обернися і огню подивися. На нікого не спускай, сам огня доглядай». Написано, щоб люди пильнували вогонь у храмі.

Маємо й інші випадки. У 2008 ро­ці в м. Яворів згоріла дерев’яна церква, збудована 1670 року. Лишилися стіни до піддашшя, які священик наказав розібрати й спалити, бо на цьому місці хотіли поставити нову муровану. На­че іншого місця не було... При­чини загоряння так і не встановлені. Правоохоронні органи поки що за фактами підпалу не відкрили жодної справи.

Погано, що ці церкви слабо або й зовсім не досліджені. Наприклад, згоріла церква на Сокальщині, то навіть якісних знімків немає. Не те що обмірів.

Але храми не лише горять, їх бездумно нищать. Дуже часто люди з найкращими намірами, на власний розсуд, починають ці споруди прикрашати: оббивають бляхою, пластиком, картоном, богомази перемальовують ікони, нищать давні розписи. В результаті маємо велику кількість знищених дерев’яних церков, які вже не зможуть бути внесені до Реєстру світової спадщини ЮНЕСКО.

— Ви відібрали вісім українських церков для внесення до списку ЮНЕСКО. Які конкретно?

— Чотири представляють Львівщину, дві — Івано-Франків­щину і дві — Закарпаття. Фантас­тично прекрасною є п’ятиверхова гуцульська церква в селі Нижній Вербіж. На жаль, вона чи не ос­тання з такого типу церков. Але й її перевкрили бляхою, а не ґонтами, як раніше. І все одно, коли церкву побачили поляки, то були вражені її красою, бо думали, що в Україні таких храмів уже не збереглося.

Цікава її історія. Збудована вона у 1808 році власним коштом Григорія Симонюка — скарбника опришків Олекси Довбуша. На той час майстрові виповнилося 100 років! У 1812 році за її спорудження Симонюк отримав малу золоту медаль за заслуги від австрійського цісаря Франца ІI. Помер Симонюк у 114 років. Церкву поставлено на старому городищі, де, швидше за все, був найстаріший монастир Коломийщини.

Спочатку ми думали подати до Реєстру світової спадщини ЮНЕСКО церкву в Коломиї. Але, на жаль, вона не відповідає багатьом критеріям. Зокрема, до неї добудовано газову котельню. За переказами, святиню зведено у 1587 році. Гадаю, це не так. Бо Коломия була начисто спалена татарами в 1589 році. Після пожежі місто перенесли на інший берег Пруту. Про дату побудови церкви в Коломиї свідчить фундаційний напис, який зберігся на одвірках дверей у південному рамені — первісно бабинці церкви. Там написано, що церкву поставлено у 1709 році. Вказано й імена майстрів-будівничих.

— Чи не могли б детальніше розповісти про вимоги ЮНЕСКО?

— Передусім — ідентичність та інтегральність церковної споруди. Пам’ятка має бути збудована з автентичних матеріалів.

Друга вимога — збережений історичний ландшафт, у тому числі зелені насадження.

Третя — про пам’ятку повинна дбати держава. А якщо згадати, що за 20 років незалежності України на збереження дерев’я­них церков з бюджету не виділено жодної копійки, то висновок напрошується сам. Це має бути окрема державна програма з чітко визначеним фінансуванням.

Церква у селі Стара Скварява, що біля Жовкви, — ще одна фантастична дерев’яна споруда, яку ми хотіли внести до списку ЮНЕСКО. Але Львівська обласна рада виділила на її реставрацію лише частину коштів. Минуло вже два роки, а роботи ніяк не закінчать...

Це найстаріша дерев’яна церква з позначеною датою. Коли її почали реставрувати і зняли внутрішню обшивку, то відкрили два написи. Перший з них — про те, що церкву збудовано у 1508 році. А пізніше хтось вивів: «Цій церкві 200 років без 8». Вдалося з’ясу­вати, що первісно вона стояла в іншому місці — в селі Глинськ, що неподалік Жовкви, на старому глинському городищі. А це колишнє княже місто Щекотин.

Коли село перемістилося з гори вниз, людям було далеко ходити до церкви, тому деякий час її не використовували. А пізніше, вже у 1718 році, церкву перенесли до Скваряви, бо тамтешня стара згоріла.

— Ви не боїтеся, що реставратори порушать її автентичність?

— Основа церкви — її «рідна». Ґонти — нові, але це автентичний матеріал, виготовлений за давньою технологією.

Цікава річ. Японці мають храми, датовані VIII—IX століттями. Та якщо взяти дендропроби, то вони засвідчать, що їм не більше ста років. У японців є традиція дерев’яні храми періодично перебудовувати, але з дотриманням старих технологій, з використанням автентичних матеріалів та абсолютним повторенням усіх форм і конструктивних елементів. Що дивно: ці храми є у списку ЮНЕСКО, і ніхто не збирається їх звідти вилучати.

В Україні із цим складніше. І дерев’яна архітектура не виняток. Насамперед через те, що не маємо звички берегти старе. За 50 років радянської влади було перервано тяглість традицій, зруйновано любов до своєї історії, спадщини, знищено сприйняття прекрасного.

— Пане Василю, розкажіть про процедуру включення до списку ЮНЕСКО.

— Вона досить складна. Має бути попередня заявка. Поки що — окремо українська і окремо польська — заявки «висять» на сайті ЮНЕСКО ще з січня 2010 року. Там є опис усіх восьми наших пам’яток, загальні дані, аргументація, чому саме їх відібрано.

Зараз наш колектив працює над великим спільним українсь­ко-польським поданням. У ньому детальні описи кожної церкви, церковного вистрою, навколишньої території, повна історія храму і коротка — місцевості. А ще — фотографії, креслення, карти, обміри, архівний матеріал, державні документи про внесення їх до числа пам’яток, встановлення охоронних зон тощо. Дуже важливим є розділ про те, як держава збирається дбати про пам’ятку, які роботи виконувати, хто їх оплачуватиме. Хибно думають, що кошти на збереження пам’яток надає ЮНЕСКО... Ця організація ніколи ніяких коштів не виділяє. Ще одним документом, який вимагають організатори, є опис туристичної привабливості об’єкта, можливості доїхати, переночувати тощо. Вимог дуже багато.

— Хто працює над підготовкою документів?

— П’ятеро людей: професор М.Бевз і доцент Ю.Дубик із «Львівської політехніки», М.Гай­да з філії Київського інституту пам’яткоохоронних досліджень, директор Жовківського заповідника В.Герич і я.

— Ви відповідальні й за подальшу процедуру?

— За ці питання відповідає Київ. Подання йде за підписами міністра культури та міністра закордонних справ. При цьому спільне подання робить лише одна держава. Ми домовилися з поляками, що це робитиме Україна, бо маємо лише три пам’ятки, які входять до списку ЮНЕСКО. Менше (одну) — лише в Молдови. Подання робиться англійською або французькою мовою. Наші перекладачі абсолютно не орієнтуються в термінології. Вона досить складна, бо в українському будівництві є багато такого, чого в англомовному світі ніколи не застосовувалося. Наприклад, лише слов’яни і частково німці мають зрубний спосіб будівництва, тоді як англійці — фахверковий.

Церква Святого Духа, 1502 рік (с. Потелич, Жовківський район)

— Коли українські дерев’яні церкви можуть потрапити до заповітного списку?

— До кінця вересня подання має бути завершено. У січні воно потрапить до штаб-квартири ЮНЕСКО, чиї спеціалісти впродовж року ухвалять рішення. І тільки в середині 2013 року наші дерев’яні церкви можуть потрапити до списку ЮНЕСКО. Це означатиме, що про них знатимуть­ у світі, їх рекламуватимуть. Якщо Україна зможе використати це на свою користь, то матиме з цього чималий зиск. Проте для цього потрібно ще багато чого зробити. Насамперед подбати про належну туристичну інфраструктуру. Гірших доріг, ніж на Львівщині, в Україні немає. Трохи кращі — на Франківщині та Закарпатті.

— Це також ураховувалося при відборі пам’яток?

— Безперечно. Навіщо їх рекламувати, якщо туристи туди не зможуть доїхати...

— Поляки вже мають дерев’яні костели у списку ЮНЕСКО?

— Вони пішли іншим шляхом. Рекламували пам’ятки через так званий шлях дерев’яної архітектури. У двох польських воєводствах, де є наші українські церкви — Підкарпатському та Малопольському (землі, які після війни відійшли до Польщі), — поляки опрацювали маршрути, встановили вказівники на дорогах, випустили туристичні карти, інформаційні матеріали. І тепер отримують великі гроші. Туди їздять туристи з цілого світу.

— Завдяки Україні поляки тепер також матимуть дере­в’яні церкви у списку ЮНЕСКО?

— Загалом вони включили до цього списку вісім церков. Вийшло так, що з українського боку до списку потрапило дві гуцульські церкви, три — бойківські (одна — з польського), три — новішого галицького типу (од­на — з польського), і п’ять лемківських — з польського боку.

Поляки забажали, щоб у списку був паритет, хоча українських мало було би бути більше. Крім того, я ще збирався показати буковинські дерев’яні церкви. Поляки запротестували, бо хотіли, щоб там були лише церкви з давніх земель Речі Посполитої. Ледве вдалося включити дві церкви на території Закарпаття.

— Дружба виходить нерівно­правна?

— Рівноправна. Без допомоги поляків ми не змогли б це зробити. Піз­ніше ми зможемо збільшити кількість українських церков. Додавати до пам’яток, які вже є в Реєстрі світової спадщини ЮНЕСКО, завжди легше.

— Скільки пам’яток могла б мати Україна у списку ЮНЕСКО?

— Важко сказати. Цього року до списку нарешті ввійшли митрополичі палати в Чернівцях. Шанс мають стара частина Кам’янця-Подільського та Одеси. Відповідні попередні подання зроблено давно. Але далі намірів ці міста нічого не роблять.

— Чи є перспективи потрапити до Реєстру світової спадщини ЮНЕСКО в решти дерев’яних церков?

— Річ не в їхній кількості. Важливо показати їхню різноманітність. Потрібно було б реставрувати волинські дерев’яні церкви, вони також дуже гарні й цікаві. Проте й дуже занехаяні, практично жодна не має автентичного вигляду. Люди самі повинні дбати про свої пам’ятки. Ставлення до церков, які ми подаємо до списку, вже змінилося. У двох встановлено системи пожежогасіння, ще у двох — системи пожежопопередження. Це теж важлива умова європейців. До речі, в такий спосіб уже врятували церкву в селі Матків Турківсь­кого району. Була сильна буря, у церкву влучила блискавка, і система спрацювала. Українці вже зараз мусили б належно дбати про те, щоб не занапастити залишеного їм предками у спад­щину архітектурно­го ­скарбу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво