Читайте помаранчеве! - Культура - dt.ua

Читайте помаранчеве!

11 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 11 лютого-18 лютого

Відчуття повної літературності того, що відбувалося в українській політичній дійсності минулого року, прийшло до мене трохи раніше, ніж буремні події вересня—листопада...

Відчуття повної літературності того, що відбувалося в українській політичній дійсності минулого року, прийшло до мене трохи раніше, ніж буремні події вересня—листопада. Середина квітня. Сумнозвісні вибори мера в закарпатському Мукачевому. Десь між четвертою і п’ятою ранку, сидячи в готельному номері, намагаєшся хоч якось заспокоїтись, осмислити пережите і побачене за день (ідіотичні фейси братків, потрощені дільниці, абсурдне рішення комісії про перемогу того, хто програв). Марно викликаєш коньяком хоч би якийсь натяк на сон. Аж раптом незрозумілі вигуки за вікном. Вибігаєш на площу перед ратушею. Під дощем, що сіється з вечора, захмелілі депутати намагаються прорватися до мерії, де отримують кийками від ОМОНу, витирають хустинкою кров і, розлючені власним безсиллям, виривають із рук переляканих оперативників у цивільному відеокамери. Тут-таки вільно вештається кілька десятків гоблінів у шкірянках, що, заглядаючи тобі в очі, шкіряться: «Журналіст, да?» (ніколи так близько не бачив порожніх очей бандитів), і в світлі ліхтарів червоний, як його куртка «Феррарі», Євген Червоненко волає у мобільний: «Виктор Андреевич! Здесь избивают депутатов!».

А потім усе якось раптово стихнуло, навіть дощ. І лише пронизливий, ніби намальований на комп’ютері, вологий світанок над Латорицею. В загостреній емоціями та безсонням свідомості починає складатися сюжет для новели, оповідання чи навіть розділу майбутнього роману. Однак хочеться уникнути документальності, вигадати якесь міфічне місто у якійсь міфічній, але обов’язково гірській, країні (щось таке балкано-румунське, як його часто люблять зображувати у голлівудських фільмах).

Втім, ні новела, ні оповідання, ні, тим більше, роман так і не були написані, але українська дійсність що далі, то більше ставала сюрреалістичною, причому в масштабах цілої держави. Перше помаранчеве (тоді ще — «жовтогаряче») Співоче поле, карикатурний, але від того не менш загрозливий кандидат-проФФесор-зек, спотворене отрутою, але сповнене величної гідності обличчя Ющенка, десятки тисяч дорослих дядьків, які втирали шапками сльози, підслухані телефонні розмови, транзитні сервери, потяги-примари, знову братва на дільницях і, зрештою, п’янке божевілля Майдану — всіх цих образів та сюжетів мало б вистачити не на один жанр не одної літератури. Єдине, що вигадувати доведеться «майстрам художнього слова», котрі обов’язково за це візьмуться, — лише імена і прізвища головних героїв (та й то, очевидно, не всіх), бо всі домислені та реальні події розгортатимуться в чітко окреслених часово-просторових координатах. Україна. 2004-й рік.

І хоч помаранчева революція народила цілу субкультуру (знову витягли призабуте слово «карнавальність»), детальний аналіз якої залишимо майбутнім дослідникам, це не завадило їй самій стати елементом поп-культури. Перформенси, художні та фотовиставки розпочалися в розпалі революції і триватимуть ще довго, Хостікоєв присвячує постановку Жанни д’Арк Юлії Тимошенко, попса й рокери тиражують ліцензійні і «піратські» помаранчеві альбоми, використовують у кліпах документальне відео з Майдану. Дякувати Богу, в епоху цифрових камер та Інтернету матеріалу більш ніж достатньо. Те, що на революціях можна непогано заробити, стало зрозуміло ще з тих часів, коли футболки із зображенням Леніна і Че Ґевари почали розходитися набагато ліпше, ніж футболки із зображенням Міккі-Мауса.

Однак повернімося до царини друкованого слова. Про першу спробу втиснути все або бодай якусь частину того, що відбувалося в революційній Україні, під палітурку заявила з майданівської сцени Юлія Тимошенко. Вона сказала, що обов’язково буде видано книгу, в якій буде описано всі події помаранчевої революції. Коли ця книга вийде і хто її писатиме, невідомо й досі. Вочевидь, Юлія Володимирівна під описом подій мала на увазі Віктора Андрійовича та власні виступи й інтерв’ю. Втім, першими, хто відгукнувся на заклик полум’яної Юлії, стали бариги з Майдану, які швидко, поруч із шаликами, футболками, CD та DVD, почали збувати самопальні брошури з фотографіями, текстами революційних пісень та анекдотами про Януковича.

Але зрозуміло, що найближчою реакцією цивілізованого видавничого ринку на події минулої осені стане випуск повнокольорових фотоальбомів, збірників заяв, статей, інтерв’ю та виступів, перемішаних спогадами рядових і не дуже «революціонерів». Зрештою, «революційний самвидав» — чим не тема для окремої антології. З великою часткою ймовірності можна стверджувати, що на цьогорічному Форумі видавців у Львові подібної помаранчевої документалістики буде багато й різної, під твердими та м’якими обкладинками, подарункової і демократичної. Вже є навіть перші ластівки. Українська громадська група «Новий час» виступила з ініціативою видати енциклопедію, яка «повинна представляти собою об’ємну книгу, що розповідає про те, як український народ виборював свою незалежність. Матеріали, які претендують на історичні події, починаються на букву «Ю».

А що стосується, власне, художнього слова? Не чіпатимемо «революційний фольклор», бурхливий сплеск якого претендує на те, щоб у майбутніх підручниках з народознавства, поруч із розділами про «весільний», «козацький», «чумацький», «стрілецький» та «упівський» фольклор, з’явився розділ «помаранчевий».

Не виключаємо також появи (точніше, воно вже існує, але на рівні самвидаву) «помаранчевого графоманства». Зокрема, Василь Добрянський, голова Івано-Франківської обласної спілки письменників, в одному з інтерв’ю зазначив, що «моя пошта багата на листи з віршами про помаранчеву революцію. Гарант думав, що він убив українське слово, українську літературу. Помилився! Українське слово, як острива, як осердя, як оберіг, утримало нашу націю під вітрами недолі». Втім, українську літературу, якої не вбив гарант, може спокійно добити видання збірки віршів, на які така «багата» пошта пана Добрянського.

Маємо й інші рецидиви. Доволі оперативно відреагував на події кримський журналіст і письменник Марк Агатов (член міжнародного Співтовариства письменницьких Союзів і Союзу журналістів Росії, автор 14 книг, серед яких: «Спікер-убивця», «Прем’єр Куницин і його команда»), що вже завершив роботу над авантюрним романом «Помаранчева революція, або Третє пришестя Мессіра на землю». Нині він веде переговори про видання цієї книжки в Росії. Ось що автор розповів про роман агенції «Новий регіон — Крим»: «На основі документів і матеріалів власного журналістського розслідування я спробував підняти завісу над закулісними механізмами путчу. В книзі я називаю імена, що залишилися в тіні організаторів, авторів і спонсорів перевороту».

Втім, сподіваємося, що через деякий час, необхідний для переосмислення всього того, що відбувалося, своє Слово (з великої літери) скажуть «стовпи» і «стовпчики» сучукрліту, більшість яких були помічені якщо не безпосередньо на Майдані, то принаймні в прилеглих канайпах, а окремі особи взагалі очолювали комендатуру харківського наметового містечка. Поки що деякі з них обмежуються лише короткими есеями, зокрема і на сторінках «Дзеркала тижня».

Десь посередині між хроніками та художньою літературою лежить ініціатива головного редактора видавництва «Кальварія» Петра Мацкевича, який оголосив, що видавництво має намір створити «помаранчевий «Четвер», і закликав бажаючих надсилати записи, тексти, есеї, фотоматеріали, всі «карнавальні дрібниці цих двох історичних тижнів». Хоч сам редактор легендарного «Четверга» Юрко Іздрик, наголошуючи на власній аполітичності, категорично відмовився втілювати в життя цей проект.

Однак створити насправді високохудожній твір на основі помаранчевих подій буде не так уже й просто. Завжди є небезпека захопитися надмірною реалістичністю та документальністю (звісно, якщо цього не передбачає жанр). Хотілося б, щоб це було більше схожим на «Я Романтика» Хвильового, а не на «Прапороносці» Гончара. Але навіть без майданівської сцени, Віктора Андрійовича та Юлії Володимирівни, «ПОРИ» й Вакарчука, донецьких «відморозків» і «наколотих апельсинів» «помаранчева революція» — це також любов і зрада, самопожертва й користолюбство, надія та невпевненість у завтрашньому дні, ще раз надія. І насамперед — це свято. Свято Воскресаючого Духу. Але про це вже, здається, хтось колись писав.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво