Читати зараз - Культура - dt.ua

Читати зараз

3 квітня, 2009, 13:29 Роздрукувати Випуск №12, 4 квітня-12 квітня

Судячи з наших ЗМІ, проблема кредитів і депозитів стосується навіть тих, кому ледве вистачає гроше...

Чи буде ухвалено в Україні національну програму підтримки читання?

Відразу попереджу — тема публікації стосується не всіх. Можливо, саме тому проблема, яку я зараз спробую висвітлити, досі лишається не просто невирішеною, а витісненою із суспільної свідомості українців. Судячи з наших ЗМІ, проблема кредитів і депозитів стосується навіть тих, кому ледве вистачає грошей, щоб дожити до наступної зарплати, а все українське суспільство хвилює, хто поїде на Євробачення і чи не заберуть у нас Євро-2012. Натомість, проблема «нечитання» на тлі нашого драматичного сьогодення видається, м’яко кажучи, несерйозною. Справді, скаже читач «ДТ», ми, наші знайомі та їхні діти читаємо і газети, і книжки, і, оце вже точно, — блоги в інтернеті. Потім, правда, ви згадаєте, що діти, здається, читають тільки підручники, а на комп’ютері граються в «стрілялки-бродилки», а не Британіку читають. Та й цього ви напевно не знаєте, бо бачите їх тільки вдосвіта й пізно ввечері, та інколи у вихідні. Щодо решти, тобто тих дорослих, котрі не читають «ДТ», іншої друкованої періодики й книжок (а таких, судячи з проведених досліджень, в Україні не менше 40%), — то проблеми читання вони також не розуміють: як можна розуміти те, чого не існує в реальному житті кожного окремого громадянина і про що йому не нагадує щоп’ятниці Савік Шустер?

Але якщо сховати голову в пісок і запевняти себе та інших, що все не так уже й зле, — проблема не зникне. Ал­коголік не має шансів вилікуватися, доки нишком п’є і заперечує свою залежність. Проблема «нечитання» українського суспільства, і особливо дітей, не буде подолана, доки ми не скажемо собі: вона — існує. Цієї ситуації не змінить те, що видається більше книжок, що «Форум видавців» проводить конкурси та фестивалі читання, що Славко Вакарчук збирає книжки для сиротинців, а видавництво «Грані-Т» шукає нових авторів. Кількість читачів від цього, на жаль, не збільшилася. Єдине, що змінилося, — ми нареш­ті можемо розпочати суспільний діалог і, об’єднавши зусилля всіх, хто розуміє загрозу цієї проблеми, почати її вирішувати.

Через усвідомлення цієї загрози пройшло багато країн. Не знаю, можливо, вони також соромилися й не відразу визнали, що з кожним роком навіть в економічно та соціально розвинених країнах рівень читання має тенденцію до зниження (під рівнем читання розуміють співвідношення кількості людей, які читають більше п’яти книжок на рік («активні читачі»), до тих, котрі читають 1—5 книжок на рік («звичайні читачі»), до тих, хто читає менше однієї книжки на рік («малочитаючі»), і всіх їх разом — до тих, хто не читає взагалі. Отож, навіть у найбільш розвинених країнах, де читанню приділяється належна й пильна увага, кількість «нечитаючих» становить більше третини дорослого населення (а ще третина читає менше однієї книжки на рік). Причому деякі з них «не читають» аж до такої міри, що їхнє соціальне та професійне функціонування стає проблематичним, тому що вони перестають розуміти навіть прості друковані вказівки та інструкції. Цю тенденцію було визнано настільки загрозливою, що громадськість та уряди дуже великої кількості країн світу почали вживати заходів, аби зупинити зниження рівня читання, а в США у 2007 році цій проблемі було присвячене спеціальне засідання Конгресу.

Чому цій темі приділяють стільки уваги у світі? Зрозуміло, що річ не в читанні казочок чи канону дитячої літератури. Тепер люди дедалі більше ін­формації отримують із нетекстових джерел, вербалізація часто підміняється візуалізацією, що, як свідчать дослідження, негативно позначається на здатності людини засвоювати, інтерпретувати й використовувати інформацію у своїй професійній та повсякденній діяльності. Не маючи навиків постійного читання та опрацювання великих масивів текстової інформації, людина втрачає навик критичного аналізу, стає більш піддатливою до обману й маніпуляцій, не вміє їм протистояти. Що стосується професійної діяльності, то конкурентність фахівця на глобальному ринку праці також безпосередньо пов’язана з його вмінням швидко знаходити й аналізувати інформацію, приймати правильні та виважені рішення, а це вміння здобувається разом із навиком постійного читання.

Професійні навики та вміння фахівців різних сфер досліджують дуже багато відомих у світі організацій, зок­рема, такі дослідження розвитку трудових ресурсів проводить Світовий банк. Незадовільні результати зазначених досліджень спонукали освітні організації також звернути увагу на рівень навиків та вмінь учнів. Тепер такі дослідження проводяться кожні три роки в кількох десятках країн, які на це зголосилися. Всіх, хто цікавиться методиками та результатами зазначених досліджень, відсилаю до www.pisa.oecd.org, але зауважу, що Україна жодного разу участі в цих дослідженнях не брала, а ось Росія опинилася на 28-му місці з-поміж 32 країн. І хоча російська педагогічна спільнота гучно обурювалася і ставила результати під сумнів, російська влада відреагувала миттєво запровадженням національної програми підтримки читання, розрахованої до 2020 року. Зауважу, що фінансування її навіть у цей кризо­вий рік не зменшене ані на копійку.

У багатьох країнах світу діють національні (федеральні, регіональні) програми підтримки читання. Серед них є країни, що очолюють світові рей­тинги за більшістю економічних і соціальних показників: Велика Британія, США, Німеччина, Канада, Фран­ція, Скандинавські країни, Південна Корея, Австралія, Сінгапур. Але до цьо­го кола входять також Польща, Болгарія, країни Балтії і, що особливо показово, — Росія, Китай, Індія, Казахстан, деякі країни Африки. Хоч зрозуміло, що головна проблема Індії та Африки — подолання неписьменності, проте запровадження програм підтримки читання в Росії, Казахстані, Болгарії і Польщі мало б трохи підштовхнути українців, бо інакше ми ризикуємо відстати навіть від африкан­ських країн. Ні, не за кількістю універ­ситетів, тут ми якраз попереду, а за рів­нем «культурної компетентності» — ще один термін новітніх часів, яким виз­начається рівень адаптованості людини до викликів сьогодення, її вміння орієнтуватися в інформаційному потоці, отримувати з нього правдиву і корисну інформацію та правильно використовувати її у своїй діяльності.

Якою має бути ця програма в Ук­раїні? Чи можемо поставити ту саму мету, яку ставлять європейці: підвищення культурної компетентності населення завдяки підвищенню рівня читання? Чи можемо визначити ті самі стратегічні напрями реалізації, які визначили росіяни: родинне виховання, школа, бібліотечна система, зв’язки з громадськістю, підготовка кадрів? Чи погодяться долучитися до пропаганди програми «зірки», як у США? Чи можемо кожному новонародженому подарувати його першу бібліотечку, як у Великій Британії? Чи, радше, скористатися пострадянською традицією профспілкових новорічних подарунків, замінивши некорисний шоколад хорошими книжками? Чи можемо залучити до популяризації читання найбільші телевізійні канали, як у Польщі? Знайти фахівців, які розроблять і концепцію, і саму програму заходів? Як свідчить мій власний досвід адаптації до українських умов та багаторічного проведення ряду заходів, ске­рованих на популяризацію й підтримку читання, все це можливо у нашій країні. Головне — подолати апатію громадськості, яка виявляється, зокре­ма, і в низькій активності ЗМІ у висвіт­ленні цих заходів, а також посилити позитивний вплив адміністрування програми через наявні державні інституції, паралельно мінімізувавши негатив державної бюрократичної системи, яка в нашій реальності намагається всі громадські ініціативи звести до абсурду, загнавши їх у прокрустове ложе інструкцій та регулюючих обмежень.

Останнє доведеться пояснити докладніше. Проблемою читання громадська організація «Фо­рум видавців» займається десять років. З’явилися міжнародні контакти, весь цей час підтримується зв’язок із більшістю українських експертів, які вивчають різні аспекти проблеми, проводяться конференції та семінари, заходи й акції, що згодом мають стати інтегральною частиною національної програми підтримки читання. Так, конкурс «Найкращий читач України» стартував як місцевий захід у 2002 р., до 2005 р., без вживання адміністративних важелів, набув загальноукраїнського масштабу, 2008 року в ньому взяло участь понад 140 тисяч дітей. Конкурс та фестиваль читання, який його завершує, проводяться завдяки підтримці деяких видавців та книготорговців, а також Львівської міської ради та Львівської ОДА.

Проте цього замало, щоб проводити справді гучні й масштабні акції по всій Україні, тим більше що самими акціями обмежитися не можна. Змінити ситуацію може тільки запровадження програми підтримки читання на державному рівні, оскільки вона має передбачати системні зміни в дошкільному вихованні, освіті та функціонуванні системи публічних і шкільних бібліотек. З цією ініціативою я неодноразово зверталася до Кабміну (різних урядів), проте почули мене тільки торік. Віце-прем’єр Іван Васюник (і за це йому щира подяка) видав розпорядження розробити концепцію програми. В Міносвіті її розробили, але без залучення жодного з відомих експертів — маю на увазі насамперед науковців із Української академії друкарства, Києво-Могилянської академії, Національного педагогічного університету, Інститутів літератури, педагогіки, соціології та психології. Не запросили й «Форум видавців».

Але не можна звинувачувати керівництво Міносвіти: воно діяло в рамках чинної системи. Я неодноразово спілкувалася з міністром освіти Іваном Вакарчуком, із заступником міністра Павлом Полянським. Ці люди самі надзвичайно ерудовані і, маючи широкий світогляд, чудово розуміють необхідність програми. Проте є цілком чіткі правила і схеми, за якими має розроблятися й узгоджуватися державна програма. Змінити її не в змозі жоден міністр: інституціям з-поза державного апарату серед творців державних програм не місце. Найцікавіше, що й цю концепцію було відхилено: її не погодили в Мін’юсті, Мінфіні та Мінекономіки. Тепер принаймні відомо, де урядують найкомпетентніші експерти з читання, які вирішують, має держава займатися читанням українців чи ні.

Що ж діяти?

Говорити про цю проблему скрізь і за першої-ліпшої нагоди. Журналісти можуть, як це колись зробили їхні американські колеги, примусити політиків відповідати на запитання, котрі стосуються освіти, науки і культури, в тому числі й книжок і читання. Ведучі популярних політичних ток-шоу можуть, якщо відчувають відповідальність за країну, надавати ефір не тільки політикам для хизування, а й експертам у зазначених галузях, тоді політикам не залишилося б нічого іншого, як публічно визнати існування проблеми і підтримати запропоновані експертами шляхи її вирішення. Якщо ж нам знову пропонуватимуть почекати, доки настануть кращі часи, це означатиме, що влада боїться освічених, культурних, читаючих людей.

Але на цей випадок я вже маю інший рецепт, яким охоче поділюся.

Книжковий ярмарок «Форум видавців — дітям» проходитиме із 7 по 9 травня 2009 року у Львові, Палац Мистецтв (вул. Коперника, 17)

У програмі ярмарку — презентації нових друкованих, ігрових, мобільних та аудіокнижок і журналів для дітей і навчальної літератури найбільших видавництв України, зустрічі з українськими письменниками, автограф-сесії, а також:

— Восьмий фестиваль дитячого читання «Книгоманія», з участю переможців Всеукраїнського конкурсу дитячого читання «Найкращий читач України-2009»;

— міжнародна науково-практична конференція «Дитина читає…» з участю понад 40 провідних спеціалістів із дитячої літератури;

— благодійна акція «Подаруй дитині книжку!» — збір книжок для дитячих будинків, інтернатів та сільських бібліотек;

— акція «Візьми, читай!» Проводиться у всі дні роботи ярмарку;

— літературно-музична акція «Книжка від зірки»;

— виставка дитячих малюнків «Дитина читає» та Виставковий проект «Арткнига. Версія для дітей»;

— виставка книжкових ілюстрацій переможців та учасників конкурсу «Я люблю читати!». Організатори: газета «Високий Замок», ГО «Форум видавців», Управління освіти ЛМР, Головне управління освіти та науки ЛОДА;

— фестиваль-парад літературних героїв з участю школярів м. Львова та учасників Всеукраїнського фестивалю театрального мистецтва;

— дитяче свято «Гаївки в Країні Ангелят»;

— дитячий фестиваль художнього перекладу;

— майстер-класи українських та іноземних дитячих письменників;

— літературні квести і вікторини;

— театралізовані дійства для дітей;

— показові виступи юних спортсменів та вихованців шкіл бойових мистецтв.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво