Чим більшовицькій системі не догодила літера Ґ - Новини кіно, театру, мистецтва, музики, літератури - dt.ua

Чим більшовицькій системі не догодила літера Ґ

25 січня, 2013, 19:40 Роздрукувати

Харківська комісія з мовної роботи, якій ми завдячуємо знищення літери Ґ у 1930-х роках, не керувалася науковими, ба й мовознавчими, принципами — її завданням було "звільнити мову від націоналістичних шкідливих елементів".

 1933 р. Українські міста й села судомить у безхлібних муках голодомору. Але радянській імперії мало знекровити тіло України — вона прагне знівечити її душу, відредагувавши на свій великодержавний розсуд і культуру, і навіть мову своєї "меншої сестри". "Коли пролетаріат переможе в усьому світі, прийде одна спільна мова", — пише Йосип Сталін, і "переможці" впроваджують політику розгрому українського націоналізму на мовному фронті. Ворожим оголошується все, що "сприяє штучному відриву української мови від російської", і першою абсурдною жертвою котка імперської машини стає літера Ґ, яку "з ідеологічних міркувань" на довгі десятиліття викидають з українського правопису.

"У 1933 році розпочалося в Україні те, чого немає ніде в цілому світі: самі російські більшовики стали диктувати свою партійну методологію наукового мовознавства і стали вимагати вносити підхід класової боротьби навіть до діялектології. Проголошено, що старі методи мовознавства — буржуазні, контрреволюційні, які жорстоко караються. Усе краще, що було недавно зроблене в мовознавстві, оголошено тепер шовіністичним шкідництвом", — опише згодом ці події Іван Огієнко (митрополит Іларіон) в "Історії української мови".

Боротьбу з неугодним владі українським правописом партія починає зі створення в Харкові комісії з перевірки роботи на мовному фронті, до складу якої входять полум'яний борець за соціалістичне майбутнє України Андрій Хвиля (Олінтер), мовознавці Микола Наконечний, Олекса Синявський, Кость Німчинов та партократ Наум Каганович. Останній разом із головою комісії Андрієм Хвилею виявляє неабияку глухість до аргументів науковців про недоцільність видалення букви Ґ, залишивши по собі тексти вражаючих своїм абсурдизмом та почасти безграмотністю статей.

Зокрема, Наум Каганович переконаний, що літера Ґ не має права на життя, оскільки з'явилася в українській абетці… аж на початку XX ст., тож не є притаманною усталеній українській мові. "Вона (буква. — О.Г. ) як недолугий новотвір останніх років, що штучно застосовується лише у десятці слів, може затримати розвиток сучасної мови нової Радянської України", — щиро вважає пан Каганович.

Він не хоче врахувати, що українська мова бере свій початок у мові праслов'янській, у якій всі слова вимовлялися з Ґ, яке протягом кількох століть трансформувалося у багатьох словах у Г. Не є для Наума Кагановича авторитетними ані пам'ятки староукраїнської мови, зокрема Пересопницьке євангеліє XVI ст., в яких уживається літера Ґ, ані Мелетій Смотрицький зі своєю "Граматикою" (1619), ані Олексій Павловський та його перша граматика живої української мови (1818), ані Борис Грінченко, який у Словарі української мови (1907–1909) наводить близько
300 слів з літерою Ґ.

Що вже казати про Маркіяна Шашкевича — галицького письменника та поета, який у брошурі "Азбука і абецадло" 1836 р. наводить літеру Ґ як приклад багатства української кирилиці!

"Використання Ґ орієнтувало українську мову літературну не на мовну практику багатомільйонних українських мас на Радянській Україні, а на галицьку мовну практику, яка далека багатомільйонним працюючим масам Радянської України", — підтримує Наума Кагановича більш освічений Андрій Хвиля.

Проте затятий борець із живою мовою не вгаває. "Викресливши непотрібну букву, до речі, недоладно подібну до шибениці, нам довелося піти навіть на те, що у братських російському та українському алфавітах не буде рівної кількості літер (33 та 32 відповідно. — О.Г.), проте Україна як менша сестра Росії та її прямий мовний нащадок має розуміти подібний крок", — пише Наум Каганович.

Списи в умовах сучасної історіографії про спадкоємність розвитку української та російської мов ламаються вже не перше десятиліття, і це не є темою даного дослідження, тож зупинятися окремо на ній немає сенсу. Зазначимо лише, що тезис про "мовного нащадка" не має жодного підґрунтя, але Наум Каганович не зважає і на цей очевидний для обізнаних з історією української мови людей факт.

Урешті комісія Народного комісаріату освіти у справі перевірки роботи на мовному фронті на початку 1934 р. видає доленосну для літери-вигнанниці резолюцію: "У зв'язку з тим, що у державному українському правописі… є пункти, що їх застосування… дає політично шкідливі наслідки, скорегувати український правопис… в напрямку більшої конкретизації пункту про вживання Ґ. Відкинути штучне відмежування української мови від російської мови у словниках та усунути націоналістичні правила правопису, що орієнтували українську мову на польську, чеську буржуазні культури".

Андрій Хвиля та Наум Каганович розуміють настанову більш ніж буквально, нещадно чикрижать віками складану систему мови — і літера Ґ після майже 400-літнього існування зникає з української абетки. Незабаром Хвиля вже звітує у доповіді з промовистою назвою "Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті" про те, що націоналістичну небезпеку усунуто, боротьбу з "буржуазною" літерою успішно проведено: "З словників викинуто шкідливий націоналістичний матеріял. Ліквідовано вигадані націоналістичними елементами штучності — зокрема букву Ґ, використання якої відтягало розвиток української мови від завдань соціялістичного будівництва".

Наводячи свої доводи на підтримку знищення літери, Наум Каганович між іншим пишається: "Віднині бар'єр між українською і російською мовою назавжди знищено, усунуто перепони для вивчення української мови широкими колами радянського суспільства, українську мову уніфіковано з державним радянським правописом".

Через десятиліття Науму Кагановичу та Андрію Хвилі відповість один із найвидатніших учених мовознавців-україністів Артем Москаленко у своїй "Історії українського правопису": "З погляду наукового ліквідація букви Ґ в багатьох узвичаєних словах, як, наприклад, ґава, ґуля, ґедзь, ґрунт тощо, не була виправдана, доцільна. Ця буква була викинута з української азбуки на Радянській Україні під гарячу руку, коли велася боротьба з націоналістичним шкідництвом на мовознавчому фронті".

Утім, не забуваймо, що харківська комісія з мовної роботи, якій ми завдячуємо знищення літери Ґ у 1930-х роках, не керувалася науковими, ба й мовознавчими, принципами — її завданням було "звільнити мову від націоналістичних шкідливих елементів".

У 1933 р. накладає на себе руки звинувачений у буржуазному націоналізмі автор "Українського правопису" 1928 р. Микола Скрипник, якому, між іншим, інкримінували і "явно шкідницькі дослідження з використання чужинної для української мови літери Ґ". "Саме орфографія слів іншомовного походження стала зручним приводом для виступу проти "Українського правопису" тих, кого, очевидно, цікавили не стільки правила, скільки особи, причетні до створення першого всеукраїнського орфографічного кодексу", — вважає член-кореспондент Національної академії наук України Василь Німчук.

Успішно викорінивши "наслідки шкідництва та націонал-опортуністичних перекручень на мовному фронті", радянська влада береться в Україні до тотальної русифікації. 8 травня 1938 року ЦК КП(б)У ухвалює постанову "Про складання нового українського правопису" і створює нову правописну комісію, яка має "остаточно ліквідувати націоналістичні перекручення українського правопису".

Війна перериває плани, і до затвердження нових правил повертаються аж у травні 1945-го. Тодішній нарком освіти Павло Тичина на чолі групи інтелігенції обстоює повернення безпідставно вилученої літери до абетки та відмовляється підписувати нову редакцію правопису. "І тільки після того, як президент АН УРСР Богомолець сказав йому: "Щодо букви Ґ є пряма вказівка Сталіна", Тичина перестав чинити опір і підписав "Український правопис", який став чинним із 1946 року", — свідчить Василь Німчук.

Безуспішну спробу відкрити дискусію щодо повернення літери робить 1951 р. і відомий мовознавець Микола Наконечний, який не зміг обстояти букву за часів свого перебування у складі харківської комісії 1933 р. Однак, це питання партійна машина називає таким, що "шкодить братерству дружніх українського та російського народів", як і всі пропозиції щодо перегляду інших вилучень зі "скрипниківського" правопису.

Питання небезпечного зросійщення української мови порушують шістдесятники після набуття чинності "Українським правописом 1960–1961 рр.", у якому українські правила було ще більше наближено до "Правил російської орфографії та пунктуації".

У 1963 р. редакція журналу "Українська мова і література в школі" організовує дискусію про сучасний український правопис, учасники якої, зокрема, пропонують поновити незаслужено вилучену з абетки Ґ, а в листопаді 1969-го на захист "репресованої" літери відкрито виступає дослідник проблем розвитку та культури української мови Борис Антоненко-Давидович. "Скасування цієї літери припало на той час, коли вчинено було багато перекручень і збочень, коли з'явились "реформатори" не тільки українського правопису, а й самої української мови", — йдеться в статті "Літера, за якою тужать", опублікованій у "Літературній Україні" 4 листопада 1969 р.

Утім, ідеї Наума Кагановича та Андрія Хвилі виявляються напрочуд живучими, і офіціальна відповідь не бариться: 28 листопада тодішній без п'яти хвилин доктор філологічних наук, заступник голови правописної комісії АН УРСР Віталій Русанівський у статті  "За чим тужити?" звинувачує Антоненка-Давидовича у "наявності грубих помилок щодо витлумачення історії літери Ґ" та називає питання про повернення букви "анахронізмом". "Стаття Русанівського відкидала саму можливість дискусії з приводу порушеної проблеми. Редакція "Літературної України" була змушена визнати, що "поділяє думку" В.Русанівського", — читаємо у збірці "Українська мова у
XX сторіччі: історія лінгвоциду".

"Невживання літери Ґ спричиняло руйнацію фонологічної системи української мови, котра формувалася віками, що могло призвести до зникнення одного з елементів милозвучності нашої мови, усунення одного з найхарактерніших знаків національної графіки. Отже, повернення українському правописові букви Ґ є конче необхідним", — обстоює член-кореспондент НАН України Василь Німчук.

Але мине ще 20 років, перш ніж літеру Ґ реабілітують: 14 листопада 1989 р. Правописна комісія при Президії АН УРСР затверджує п'яту редакцію "Українського правопису", згідно з якою Ґ займає своє законне місце в українській абетці. Наразі ніяке беззмістовне приниження їй більше не загрожує. Звісно, якщо Система знову не народить нових кагановичей та хвиль.

Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 5
  • Жила Жила 28 січня, 15:45 Не зрозуміло, чому авторка так розлого цитує "мовознавців" Хвилю та Кагановича й оминає увагою думки Русанівського (про них жодного слова). Може, там не лише кон'юнктура, а й щось науково вартісне? А взагалі тема вилучення цієї літери набагато менш серйозна, радше трагікомічна, аніж ті глибинні способи русифікації, про які свого часу писав Юрій Шевельов. Зокрема, ті, що стосуються самого нутра мови - фонетики та граматики. І Каганович з Хвилею тут просто "курять". Тут працювали академіки на чолі з І.К.Білодідом, і вилилося це все в теоретечну граматику української радянської мови. Правопис - річ легко змінна. Скоріше символічна. Граматика ж підводила реальні колії до "возз'єднання" "братніх" мов. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №6, 17 лютого-23 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво