ЧИ БУВ МАЗЕПА РОК-МУЗИКАНТОМ?

Нещодавно тихий плин життя спокійної Полтави було зруйновано потужним музичним вибухом. 5—6 червня там уже вдруге відбулася музична акція «Мазепа-фест». У такий незвичний спосіб полтавчани поминають свого знаменитого земляка.

Попри те, що організатори «Мазепа-фесту» ведуть його генеалогію від таких знакових сейшенів початку 90-х, як «Тарас Бульба» у Дубно та каховські «Таврійські ігри», мене відпочатку не залишало відчуття занурення у щось на кшталт «Свята воскресаючого духу» з його власною міфологією, загадковою програмою та очікуванням культових гостей. Задовго до фестивалю циркулювали перекази про появу на фестивалі найнеочікуваніших митців сучасної України. Батьками-засновниками фестивалю стали полтавський громадський діяч Микола Кульчинський, режисер та ведучий Сергій Архипчук, музичний критик Олександр Євтушенко. Саме їм належить сенсаційна ідея вшановувати пам’ять Мазепи не пафосними паломництвами, псевдонауковими заклинаннями, а рок-н-рольною молодіжною акцією. Додамо сюди віддаленість Полтави від основних українських культурних маршрутів — виходить акція, овіяна дивним ореолом загадковості. Десятки музикантів, журналістів та просто меломанів здійснили мандрівку до такої собі terra incognita, що є батьківщиною не лише Мазепи та Котляревського, Гоголя, а й безлічі культурних явищ часів незалежності. Серед них немало різноманітних музичних формацій, котрі дістали шанс засвітитися на тлі ветеранів того партизанського руху, яким є український рок сьогодні.

Фестивалю «Мазепа-фест» усього два роки, але він устиг стати одним із найпомітніших музичних явищ українського нестоличного життя, яке доводить, що провінція — явище географічне, а не ментальне. Минулого року гостями фестивалю були такі зіркові колективи, як «Кому Вниз» та «Плач Єремії». Тепер фестиваль вдалося розширити до двох днів, точніше — вечорів, протягом яких полтавська публіка слухала рок на Співочому полі імені Марусі Чурай. Це дозволило залучити до фестивальної програми більше полтавської альтернативної музики, яка несе важке тавро «неформату», потерпаючи від неймовірної «звукоізоляції» на вітчизняному радіо й телебаченні. Візуальну частину фестивалю — оформлення сцени та розробку символіки — забезпечили художники Микола Маценко та Олег Тістол. А видання фестивального компакту, що об’єднав минулу та цьогорічну фестивальну програму, стане віхою в історії полтавської музики, адже твори маловідомих полтавських гуртів сусідять у ньому з такими рок-досягненнями, як «Поцілунок» «Мертвого Півня», гайдамацький «Богуслав», «Із янголом на плечі» Тараса Чубая.

Крім того, цьогорічний «Мазепа-фест» виявився новою моделлю використання мистецтва в політичних цілях. Насуваються вибори, і кожна серйозна політична сила використовуватиме популярну музику для пропаганди власної ідеології. Одразу ж виникло питання, чи не є «Мазепа-фест» репетицією передвиборних музичних концертів. Спонсором «Мазепи-фесту» був блок «Наша Україна», проте фестиваль, на щастя, не перетворився на агітаційний захід. Минув той час, коли рок був політичним чинником соціального протесту, а Боб Марлі, Джон Леннон та інші музичні зірки ставали впливовими громадськими діячами. Майже усі сьогоднішні українські рокери втілюють у життя знакову фразу Олега Скрипки: співати про любов їм кортить набагато сильніше, ніж виступати на політичних мітингах. Під час фестивалю склалося враження, що інший спонсор «Мазепи-фесту» — Полтавський лікеро-горілчаний завод — відіграє в житті наших музикантів набагато важливішу роль, аніж усі політичні сили взяті вкупі.

Музична програма «Мазепи-фесту» вкотре засвідчила остаточну й безповоротну перемогу українського фолку над усіма іншими рок-жанрами. Наших музикантів можна зрозуміти: міжнародна мода на етнічну музику не минає вже багато років. Проте слідування світовій кон’юнктурі буває важко відрізнити од непідробної музичної автентики. Етнічний рок сьогодні в Україні не грають тільки дуже ліниві, й Полтава — не виняток. Із надмірної кількості полтавських початківців, що грали на «Мазепа-фесті», варто запам’ятати гурт «Краяни» та хлопця на прізвисько Їжак, чия «Лелека» мала б усі шанси стати молодіжним хітом незгірш від пісні «Вона» Чубая-Москальця, якби не специфічні вокальні дані, необхідні для її виконання: під гітару за ватрою цього не заспіваєш. Як на мене, найбільша вада сучасного українського року — відсутність таких потенційно культових композицій, що нарешті витіснили б Цоя, Бутусова та інші анахронізми з репертуару вуличних музикантів та юнацьких пиятик «під гітару». Фолк-рок тут мало чим зарадить. Втім, українська етнічна рок-скарбниця досі приховує безліч цікавих феноменів. Один із них — вінницький «Очеретяний кіт», чиє запальне українське кантрі не тільки розбурхало кілька музичних фестивалів, а й пробило собі дорогу до нашого кіно, ставши саундтреком до фільму Валентина Васяновича «Проти сонця». А зовсім недавні фолк-вікриття «Перкалаба» та «Гайдамаки» приїхали на «Мазепа-фест» уже в якості всенародно визнаних зірок. До хедлайнерів фестивалю несподівано потрапив й новостворений «Борщ» — проект неперевершеного «вевешника» Олександра Піпи. Утім, виступ «Борщу» на «Мазепа-фесті» довів сумну істину: Піпа без Скрипки — все одно що борщ без сметани. А от інший рок-тандем — Віктор Морозов та «Мертвий Півень» — влаштував один із найпотужніших перформансів фестивалю, заспівавши кілька пісень із їхнього спільного альбому «Афродизіяки». І тут не обійшлося без фолку — лемківської народної пісні «Душко моя». Публіку також заводили «Вій», «Димна суміш», «Нумер 482» та інші, а з місцевих рок-зірок найцікавіше виступили «Арахнофобія» і «Незвичайний так отож», що вже встигли зажити слави поза межами Полтавщини. Виснажені дводенним рок-н-ролом меломани під завісу фестивалю почали суперечку, чи можна вважати Івана Мазепу засновником українського року. Тим часом гучний голос Сергія Архипчука закликав публіку єднатися в любові до Полтави, Мазепи та України.