Бути Сергієм Параджановим

Поділитися
Знімають документальні фільми про геніїв по-різному. Хтось — і таких більшість — ставиться до свого героя побожно й шанобливо, перетворюючи його з об’єкта дослідження на об’єкт культу...

Знімають документальні фільми про геніїв по-різному. Хтось — і таких більшість — ставиться до свого героя побожно й шанобливо, перетворюючи його з об’єкта дослідження на об’єкт культу. Автори нового фільму про Сергія Параджанова «Небезпечно вільна людина» обрали інший шлях. Вони спробували — принаймні під час творення фільму — «побути Сергієм Параджановим», «прожити» цю постать ізсередини, стилізувавши свій фільм під манеру майстра.

На прем’єрі в Будинку кіно автор сценарію «Небезпечно вільної людини» Сергій Тримбач завбачливо попередив, що глядачі не побачать стрічки про страждання скривдженого та ошуканого Мистця. Справді, зусиллями професіональних плакальниць від мистецтвознавства вітчизняну культуру ледь не перетворено на галерею жертв, знищених зловорожими «антиукраїнськими силами». Натомість автори фільму перейняли в свого героя незмінну іронічну інтонацію, з якою Параджанов ставився до власних негараздів. «Час від часу Параджанова саджали у в’язницю. Коли випускали, він іноді знімав фільми», — говорить закадровий голос, що належить режисерові фільму Роману Ширману. Рішення втілити задум Сергія Тримбача він мотивує цілком по-параджановськи: коли виявив, що в дитинстві кілька років жив в одному будинку з майстром, усі сумніви розвіялися. Тримбач і Ширман дійшли згоди у визначенні Параджанова як «карнавальної особистості», і власну стрічку створили відповідними засобами — хронікальні кадри й «свідчення очевидців» розбавлено анімацією та іншими візуальними фантазіями. «Небезпечно вільна людина» намагається говорити про Параджанова його ж мовою. А як іще описати особистість, чиє прагнення безперервної трансгресії виявлялося в нестримному побутовому і творчому епатажі, масштаби якого не могли не зацікавити органи внутрішніх справ? Параджанов був великим відблиском кількох європейських традицій одночасно. В його особі злилися денді з його естетизацією приватного життя й прагненням затьмарити власною вишуканістю все довкола; сюрреаліст-лахмітник, що колекціонує непотріб та знаходить прекрасне у буденному; художник-авангардист, що жестом вказівного пальця перетворює сміття на мистецтво; сучасний радикальний митець, що влаштовує стихійні побутові перформанси. Його життя і його мистецтво злились у міцний сплав, і відділити одне від іншого неможливо. Параджанов творив свою міфологію власноруч. Не буде перебільшенням сказати: саме те, що автори фільму назвали «автоміфологією» Параджанова, і було головною справою його життя. Тому його міфологію не треба розвінчувати й деконструювати, її треба прийняти й спробувати грати за її правилами. Ця гра — для сильних; «бути Сергієм Параджановим» вдасться не кожному.

Є думка, що найпершою ознакою генія є здатність до «безглуздих» художніх рішень, які можуть «густим мазком» перекреслити буденність невидатної творчості. Для Романа Ширмана цим широким жестом стало включення великої кількості анімаційних епізодів, котрі в корпусі документального фільму сприймаються, м’яко кажучи, незвично. Мальовані вставки у виконанні аніматорів Радни Сахалтуєва та Артема Сухарєва екранізують знамениті словесні опуси Параджанова, коли він творив чудеса на вулицях рідного Тбілісі та здіймав галас на прийомах у європейських монархів. Його усна «автоміфологія» — того ж походження, що й космічної сили образи в його фільмах; на кіноплівку ті фантазії Параджанову перенести не вдалося, тож чому не зробити цього у жанрі комп’ютерної анімації? Саме через короткі комічно-міфологічні історії, що їх залишив по собі Параджанов, і твориться його «небезпечно-вільний» образ. Інший спосіб «прожити Параджанова» — побачити його збоку, очима друзів та колег. Деякі з їхніх розповідей також «замальовані». Свої історії, а отже свої міфології Параджанова, представляють зафільмовані оператором Едуардом Тимліним дружина режисера Світлана Щербатюк, поет Іван Драч, кінознавці Інна Генс, Кора Церетелі, Завен Саркісян, фотограф Юрій Мечитов (автор знаменитого «летючого Параджанова» — процес народження цього унікального фото відтворено у стрічці), актриси Алла Демидова, Софіко Чіаурелі та інші. З’являється у фільмі і його «винуватець», чиї появи кожного разу створюють ореол містичності. На щастя, автори не зруйнували цього ореолу пафосними фразами — іронічний Параджанов їм би не пробачив, і на екран одразу полився б фальш.

...Після прем’єрного показу режисер з традиційною іронією повідомив, що жоден член знімальної групи так і не отримав від Міністерства культури й копійки за роботу над фільмом. Отож бо, нелегка це доля — бути Сергіями Параджановими...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі